Быстрый переход к готовым работам
|
Аналіз стану дослідженості систем гарантування банківських вкладів в Україні та за кордономСтворення систем гарантування (страхування) вкладів та оцінка ефективності їх функціонування в різних країнах базується на теоретичних дослідженнях вчених у цій сфері та завжди потребує діалогу науковців для визначення подальших напрямів розвитку таких систем. Практика запровадження систем гарантування вкладів у різних країнах створила необхідну наукову дискусію з проблем вдосконалення їх діяльності серед вітчизняних та зарубіжних дослідників. Для визначення необхідних кроків удосконалення організаційно-правової форми діяльності органів, на які покладені функції гарантування (страхування) вкладів необхідно визначити проблемні та дискусійні питання у працях вітчизняних та зарубіжних науковців, правників та економістів. Система гарантування банківських вкладів в України комплексно досліджувалася лише вітчизняними економістами, серед яких С.В. Безвух, В.І. Огієнко, Т.С. Смовженко, окремі питання правового регулювання гарантування (страхування) вкладів були предметом вивчення в роботах А.Я. Берегулі, Я.О. Берназюка, І. Безрукової, О.Б. Зайчук, А.М. Кабешевої, Т.В. Мазур, О. Могильного А.А. Нечай, О.П. Орлюк, А. Пишного, В.Б. Саєнка, О. Синкової та ін. Чимало уваги питанням гарантування (страхування) вкладів приділяли російські науковці та практики економісти А.В. Анікін, Д.В. Гаврилін, Б.І. Герасімов, М.М. Євстратенко, Д.Ю. Колчанов, В.О. Мірошников, О.В. Тен та ін., а також правники О.Г. Братко, Є.А. Завода, М.В. Комісарова, І.Г. Лєнєва, В.М. Новіков, В.С. Пєтров, Ю.І. Плохута-Плакутіна, В.В. Сергеєв, Л.Д. Ткебучава, Г.А. Тосунян, О.В. Турбанов, та ін.; білоруські науковці О. Крамаренко, В. Осипов, А. Устіновіч та ін. Питання побудови систем гарантування (страхування) вкладів (депозитів) досить глибоко розглянуті такими закордонними спеціалістами як П. Вікман, Дж. Гарсія, А. Деміргук-Кант, Е. Детрагіаше, Е. Кане, А. Кюе, Р. МакДональд, Ж.П. Сабурен, Р. Тан, М. Тейлор, Д. Уолкер та ін. Проблемами ефективності системи гарантування (страхування) вкладів, як ми бачимо з наведеного вище переліку, здебільшого займалися зарубіжні науковці, при цьому чільне місце серед цих праць займають праці саме економістів. Тому умовно можна розділити дослідження вчених у сфері захисту банківських вкладів на дослідження економічного [49, 52, 55, 139] та юридичного спрямування [119, 155, 211]. На основі цих робіт можна виділити головні напрями досліджень та питання, що потребують подальшого розгляду та доопрацювання:
На жаль, насьогодні немає єдиної точки зору щодо правової природи відносин з приводу захисту вкладів. Як приклад, у різних країнах по відношенню до одних і тих самих за змістом відносин застосовується різна термінологія – у Великобританії – «захист»; у Німеччині, Іспанії, Україні та документах ЄС – «гарантування»; у США, Канаді, Росії – «страхування», а в Казахстані – «гарантування (страхування)» [40, с. 14]. Така термінологія обумовлюється запозиченнями: наприклад, перша система із захисту вкладів у світі з'явилася у США та під час створення такої системи багато формальних елементів було запозичено із страхової сфери [113, с. 13]. Всі решта систем під час їх запровадження так чи інакше спиралися на досвід Федеральної корпорації страхування депозитів США. Водночас, виходячи з досліджень можна констатувати, що терміни використовуються в основному ті, що відповідають законодавчому врегулюванню даних відносин. Так, в Російській Федерації на чолі системи страхування вкладів діє Агентство зі страхування вкладів, тому такі відносини прийнято називати «страхуванням», натомість в Казахстані, Україні діють інститути – відповідно Казахстанський фонд гарантування депозитів та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а, отже, відносини із захисту вкладів громадян отримали назву «гарантування». У деяких країнах визнали, що термін «страхування» є більш вузьким і формальним, а тому вдалися до більш наповненого за своїм змістом терміну «гарантування». Адже «гарантія» - передбачене законом чи певною угодою зобов’язання, за яким юридична чи фізична особа відповідає перед кредиторами у разі невиконання боржником своїх зобов’язань [63, с. 173]. В інших країнах дослідники пішли ще далі: так, у Великобританії даними відносинами управляє Фонд захисту депозитів. Отже, вони мають назву «захист». Проте дослідники вказують на те, що термін «захист» є ще ширшим порівняно із «гарантуванням» і «страхуванням». Система захисту включає, крім страхування, багато інших складових, зокрема: процедуру банкрутства проблемного банку, злиття або приєднання проблемного банку до більш стійкого, санацію проблемного банку шляхом надання стабілізаційних позик; переведення державою у проблемні банки рахунків державних підприємств тощо [141, с. 19]. Не існує серед науковців також єдиної точки зору щодо місця норм, що регулюють відносин з приводу гарантування вкладів фізичних осіб, безпосередньо в системі фінансового права. Існуючі підходи відзначаються своєю діаметральною протилежністю. Серед найпоширеніших наступні: 1) ці норми відносять до інституту страхування (О.В. Турбанов, В.В. Стрєльнєков) [200; 212]; 2) ці норми відносять до інституту банківського права (Д.В. Гаврілін) [69]; 3) ці норми відносять до інституту централізованих позабюджетних цільових фондів (Л.К. Воронова,О.Б. Зайчук,А.А. Нечай, Т.В. Мазур,Ю.І. Плохута-Плакутіна,) [68; 88; 129;119; 154]. Деякі дослідники доводять необхідність включення органу із захисту вкладів до банківської системи [80, 154]. За період становлення банківської системи з'явилися інститути, які мають безпосередній вплив на діяльність кредитних установ. Такі суб'єкти є банківськими об'єднаннями (асоціації, союзи кредитних організацій, банківські групи, банківські холдинги), або такі організації, які тією чи іншою мірою мають публічно-правовий статус у банківський системі (наприклад, в Російській Федерації - Агентство зі страхування вкладів), або ті, що є елементами банківської інфраструктури (бюро кредитних історій, колекторні служби). У такому випадку досліджується необхідність введення у банківську систему вказані установи шляхом створення ще одного рівня банківської системи. Найбільшої однозначності серед науковців здобули погляди на систему завдань, що покладаються на систему гарантування (страхування) вкладів. В період становлення ринкової економіки та запровадження ефективних механізмів функціонування ринку послуг, вчені, як економісти, так і юристи, приділяють велику увагу питанню встановлення довіри населення до банківської системи. Численні банківські та фінансові кризи в країнах переконали у тому, що вкладники здебільшого піддаються паніці під час краху одного або декількох банків, а тому намагаються якнайшвидше забрати свої заощадження. Таким чином, для попередження таких явищ необхідно забезпечити адміністративними заходами можливість збереження заощаджень населення через захист їх вкладів. Тому логічною і обґрунтованою видається думка російського вченого, доктора юридичних наук О.В. Турбанова щодо встановлення пріоритетності цілей системи гарантування (страхування) вкладів. У своїй роботі автор наголошує на необхідності розмежування таких цілей на основні (цілі першого порядку) та другорядні (цілі другого порядку) [212, с. 3]. До основних цілей відносяться: 1) захист масового вкладника від ризиків, які вони неспроможні оцінити та врахувати при прийнятті рішень з розпорядження своїми грошовими коштами; 2) забезпечення стійкості банківської системи, захист економіки в цілому та фінансової системи країни зокрема від банківських криз; 3) сприяння створенню та мобілізації заощаджень населення, що має важливе значення для забезпечення загальнонаціональної норми накопичення (реальних інвестицій). При цьому слід наголосити на важливості саме такого порядку визначення цілей системи гарантування (страхування) вкладів, оскільки вона створюється для захисту вкладників та закріплення довіри до банківської системи, що забезпечує розширення ресурсної бази банків та закріплення їх фінансової стійкості, що в свою чергу, сприяє процесу інвестування коштів в реальний сектор економіки [212, с. 4]. Другорядні цілі є актуальними не для всіх країн, що вводять системи страхування. Це і створення рівних конкурентних умов для банків, що залучають депозити, і пом'якшення впливу банкрутств банків на населення, і підвищення ефективності банківського регулювання та нагляду за вказаною системою, і удосконалення відповідного законодавства. З огляду на важливість питання комплексу цілей системи гарантування (страхування) банківських вкладів, варто наголосити, що такий комплекс буде різним і для учасників самої системи захисту вкладів. Держава, в першу чергу зацікавлена у підвищенні норми накопичення капіталу для його подальшого інвестування в економіку, що на практиці означає стимулювання населення до зберігання вільних грошових заощаджень у формі організованих вкладів, розміщених у фінансових посередників. З іншого боку, банківський сектор зацікавлений у створенні системи гарантування (страхування) банківських вкладів з огляду на необхідність підвищення привабливості банківських послуг для населення та відновлення довіри до банківської системи, що в свою чергу неодмінно призведе до розширення клієнтської бази та притоку фінансових ресурсів. Що стосується самих вкладників, то для них основним інтересом у введенні системи забезпечення депозитів є захист їх законних прав – вимоги до банку на повернення грошових коштів, внесених у якості вкладу. В.І. Огієнко у своїй роботі обґрунтовує важливість ще однієї цілі, що ставиться перед системою гарантування (страхування) вкладів, а головне, перед державою, яка тією чи іншою мірою бере участь у регулюванні питань, пов'язаних із захистом вкладників. Це ціль державної стратегії соціального захисту прав і власності населення в ринковій економіці. Використовуючи результати соціологічних опитувань, автор доводить, що, попри позитивні тенденції щодо зростання кількості депозитів та чисельності вкладників комерційних банків, в Україні має місце високий рівень недовіри населення до вітчизняної банківської системи. Це вказує на необхідність посилення ролі держави як гаранта і захисника інтересів фізичних осіб – вкладників вітчизняних комерційних банків. З цих позицій він пропонує посилити роль і функції держави в напрямах сприяння поверненню довіри населення до вітчизняної фінансово-кредитної і банківської систем, включаючи [141]: – розв’язання проблемних питань, пов’язаних із вкладами фізичних осіб до 1991 року; – розроблення нових механізмів повернення в національну економіку грошових ресурсів, які зберігаються в зарубіжних банках і були нагромаджені після 1991 року громадянами України; – забезпечення прозорості не тільки у прийнятті управлінських рішень на урядовому рівні, а й в оцінці результатів та наслідків їх практичної реалізації; – розроблення і представлення на громадське обговорення проектів гарантування державою захисту приватної власності громадян України; – прийняття нових законів України та вдосконалення чинного законодавства з питань захисту грошових ресурсів громадян, які вони через фінансових посередників вкладають у розвиток вітчизняної економіки. Автор наголошує на тому, що заощадження населення в сучасних системах господарювання виступають вагомим джерелом інвестицій у реальний сектор економіки, забезпечуючи одночасно умови економічної рівноваги у структурі доходів і витрат. Зростання заощаджень населення та їх акумуляція в офіційно функціонуючих фінансово-кредитних і банківських установах свідчать про стабільність і ефективність системи господарювання в країні та наявність довіри до існуючих фінансових посередників. Держава як інституційна основа розвитку суспільства виступає гарантом у збереженні заощаджень населення, яке воно зберігає в діючих у країні фінансово-кредитних і банківських установах.
Вся работа доступна по ссылке |
Ссылки: 
Счетчики:
|
