---

Становлення та розвиток систем гарантування (страхування) банківських вкладів у зарубіжних країнах

Звичайно, дослідження такого складного явища як захист банківських вкладів неможливо без розуміння його суті, особливостей становлення та розвитку відносин, формування державних інститутів, покликаних вирішувати проблеми відшкодування банківських вкладів.

Кризові явища, характерні для банківських систем, здійснюють негативний вплив не лише на фінансові установи, а й на їх клієнтів. Суттєву загрозу стабільному функціонуванню кредитних організацій може нанести масове вилучення вкладів фізичними особами, при цьому цей процес носить здебільшого стихійний характер, та охоплює велику кількість банку, що призводить до спаду економічної активності. Строкові вклади — найстабільніша частина залучених банківськими установами коштів. У вітчизняній і зарубіжній практиці їхня частка складає близько 70 % пасивів. Одним з негативнихнаслідків таких потрясінь стає втрата довіри населення до фінансової системи. Тому уряди більшості країн були змушені створити умови та виробити способи боротьби з такими процесами.

Рішення про створення системи гарантування вкладів здебільшого приймалися у періоди криз банківських систем: у США під час Великої депресії, у Великобританії – під час банківської кризи 70-х років ХХ ст. Більшість країн світу (як розвинуті - США, Іспанія, Норвегія, Швеція, Японія, так і ті, що розвиваються) часто стикалися з кризами банківської системи, що змушувало їх вводити страхування вкладів для забезпечення стабільності фінансової системи та попередження потенційних банкрутств окремих банків.

За даними Міжнародної асоціації страховиків депозитів (International Association of Deposit Insurers - IADI) станом на кінець 2013 року у 112 країнах запроваджені певні схеми страхування депозитів [17]. При цьому членами IADI є 64 країни, серед яких є і Україна. За останні 20 років системи страхування вкладів були введені у більшості розвинутих країн, у тому числі в якості реакції банків на банківські кризи 80-90 років, а також на глобальну економічну кризу 2008-2009 років. За останнє десятиліття обов'язкові системи страхування вкладів були створені у більшості постсоціалістичних країн, у тому числі у країнах СНД та Балтії.

У Європі з 1994 року діє Директива Європейського парламенту і Ради «Про системи страхування депозитів» [13]. Відповідно до цього документу кожна держава-член ЄС здійснює контроль за створенням та офіційним визнанням на своїй території однієї чи декількох систем страхування депозитів. При цьому всі установи, що мають дозвіл на залучення вкладів, не мають права залучати вклади, якщо вони не є членами однієї з таких систем. Директива передбачає рівень гарантування вкладів у розмірі 50 тис. євро на одного вкладника (збільшення гарантованого розміру вкладу до 100 тис. євро відбулося у 2011роцівідповідно до прийнятої Директиви 2009/14/ЄС від 11 березня 2009 року, при цьому з2011 року розмір збільшився до 100 тис. євро).

Ці дані говорять про неабияку вагу системи страхування депозитів в забезпеченні стійкості фінансової системи країни, та про важливість співпраці країн світу у питаннях захисту прав вкладників.

На основі аналізу різних моделей системи забезпечення вкладів виокремлюють такі основні організаційні форми гарантування (страхування) вкладів [40, c. 44]:

1) американська, коли органом страхування є Федеральна корпорація страхування депозитів, яка працює під контролем державних органів (конгресу та федерального уряду) та характеризується значним рівнем самоврядування;

2) німецька, коли держава не має ніякого безпосереднього відношення до страхових фондів, що належать банкам-членам та управляються відповідними галузевими союзами. За умови належного фінансування така система страхування вкладів може бути ефективнішою, однак за відсутності достатнього фінансування необхідне втручання держави.

3) змішана, коли система страхування містить елементи обох вищеназваних систем. Звичайно, без участі держави ніяка система страхування вкладів, як правило, не спроможна покрити втрати, пов’язані з банківською кризою.

Для дослідження зарубіжного досвіду функціонування систем страхування депозитів доцільно скористатися саме такою класифікацією.

Однією з найуспішніших та першою в історії система страхування вкладів з'явилася в США. Перші спроби запровадження гарантій банківським вкладникам були зроблені у 1829 р. у Нью-Йорку. Такі заходи називалися  «програмою страхування банківських зобов'язань» (bank-obligation insurance program). Для забезпечення гарантій були введені щорічні внески з банків, участь яких в системі була добровільною. Уряд штату здійснював управління цими коштами для відшкодування депозитів [1, с. 4]. Така система в першу чергу була покликана захищати банківську систему від панічних настроїв населення у зв'язку з банківськими кризами. Однак така система не виправдала сподівання і зазнали банкрутства. [10, с. 175]

Глобальна економічна та політична криза у 20-х рр. ХХ ст. – Велика депресія у США спричинила необхідність введення принципово нових механізмів забезпечення стабільності банківської системи, що мала б і соціально-орієнтований напрямок. Так, за період 1930-1933 рр. у США припинили свої операції близько 9000 банків, загальні втрати власників депозитів становили 1,3 млрд. доларів.  Таким чином, у 1933-1934 рр. відповідно до закону Гласса-Стігала (Glass-Stigall Act) про банківську діяльність була створена державна система страхування вкладів з такими інститутами Федеральною корпорацією страхування депозитів (Federal Deposit Insurance Corporation - FDIC) та Федеральна корпорація позико-ощадних асоціацій (Federal Saving and Loan Insurance Corporation - FSLIC) [23, с. 6]. Така система перш за все була покликана захищати інтереси банківських вкладників та відновити довіру населення до надійності банківської системи. Діяльність FDIC, насамперед, спрямована на захист масового вкладника – пересічних громадян, натомість FSLIC була створена для страхування депозитів в позико-ощадних банках. Звичайно, запровадження такої системи виправдало своє призначення в наступні роки, оскільки допомогла знизити кількість масових вилучень вкладів, хоча з іншого боку, дало поштовх банкам вести більш ризиковану діяльність в процесі залучення вкладів.

У 1971 р. створений Національний фонд страхування пайових рахунків кредитних спілок (National Credit Union Share Insurance Fund - NCUSIF) для страхування рахунків кредитних спілок.

Перша значна реформа федеральної системи страхування депозитів була проведена у 1989 році на фоні кількох банківських криз, що істотно виснажили систему страхування банківських вкладів та скоротили діяльність позико ощадних банків з 2882 у 1984 році до 776 у 1994 році. За цією реформою була реорганізована FSLIC шляхом приєднання до FDIC, при цьому створювалося два окремих фонди коштів: фонд страхування банків та фонд страхування позико-ощадних асоціацій. Таким чином, була проведена уніфікація системи страхування вкладів для всіх установ, основною діяльністю яких було залучення депозитів [25, с. 9-13]. Новий закон також встановлював поступове підвищення внесків депозитних установ, що підпадали під дію системи страхування вкладів, для збільшення резерву коштів страхового фонду до необхідного рівня покриття частки всіх застрахованих депозитів. Подальша реформа у 1991 році дозволила FDIC отримувати позику від Міністерства фінансів до 30 млрд. доларів під страхові премії (розмір такої премії визначався сумою застрахованих депозитів) від банків, що підлягали стягненню наступні 15 років.

З 1994 року була введена система диференційованих внесків, банки, що вели більш ризиковану діяльність вносили більші високі страхові премії до фонду FDIC, таким чином, попереджаючи таку ризиковану політику банків по відношенню до вкладників.

На сьогоднішній день FDIC страхує всі банківські вклади фізичних, юридичних осіб, державних та недержавних організацій як національних банків, так і банків штатів. Управління здійснюється Радою директорів, що складається з п'яти чоловік: трьох призначає контролер грошового обігу, Рада керуючих Федеральної резервної системи та FDIC, двох – президент США за погодженням з сенатом. Директорами не можуть бути особи, які раніше працювали в банках. До того ж, усі директори мають бути представниками різних політичних партій. Для відшкодування за вкладами формується спеціальний страховий фонд, первинний капітал якого сформований за рахунок коштів казначейства та дванадцяти федеральних резервних банків. Страхуванню підлягають вклади приватних осіб та державних і недержавних організацій, при цьому максимальна сума відшкодування з розрахунку на одного вкладника становить 250 тис. доларів.

Особливої уваги заслуговують широкі повноваження FDIC та контрольні функції [4]:

• право придбавати частку капіталу чи активів банку або надавати банкам позики для запобігання банкрутствам;
• переводити заборгованість неплатоспроможного банку в інший, призначати в таких банках тимчасове керівництво;
• проводити реорганізацію банка шляхом приєднання його до іншого, більш стабільного, або передавати активи і пасиви банків;
• здійснювати моніторинг фінансових інститутів з виявленням можливості застосування заходів з корегування управління банком.

Як приклад, була розроблена модель розпізнання процесів, що загрожували стабільності банків, заснована на тому, що швидкий ріст призводить до концентрації більш ризикових пасивів банку, що в свою чергу знижує якість управління.

У 2006 році у США розпочалася реформа, яка передбачала удосконалення механізмів регулювання і нагляду за діяльністю фінансових інститутів, скорочення кількості державних відомств, які відповідають за регулювання фінансового сектору, чіткішого розподілу функцій і поліпшення координації між ними. Зазначена реформа хоч й торкнулась діяльності Федеральної корпорації страхування депозитів, проте вона не передбачала перегляду існуючих механізмів захисту вкладників банків. Єдине суттєве нововведення – це передача Корпорації функцій щодо страхування страхових продуктів і врегулювання проблемних страхових компаній. За 75 років свого існування американська система страхування депозитів пережила не одну кризу і врахувала наслідки. Передбачалося поселення ролі держави щодо врегулювання проблем фінансових інститутів і захисту вкладників.

У 1963 році системи гарантування банківських вкладів з’являються в Домініканській Республіці, на Філіппінах. Всього у 1960-х роках створено 9 систем гарантування (страхування) депозитів.

У 1967 році система страхування депозитів запроваджена у Канаді. Канадська корпорація страхування депозитів (Canada Deposit Insurance Corporation - CDIC) у своїй організації схожа на Федеральну корпорацію страхування депозитів у США. Основними рисами канадської системи страхування депозитів є:

- CDIC є федеральною державною корпорацією, створеною парламентом;

- CDIC страхує вклади зі строком погашення до 5 років; чекові рахунки; ощадні рахунки; платіжні доручення, чеки та дорожні чеки, видані членам CDIC; не підлягають виплаті рахунки у пайових та інвестиційних фондах, вклади за строком погашення більше 5 років, облігації та казначейські зобов'язання;

- CDIC не страхує вклади у доларах США, а також будь-якій іноземній валюті;

- максимальний розмір відшкодування становить 100 тис. доларів;

- відшкодуванню підлягають кошти фінансових установ, що є членами CDIC, та зазнали банкрутства.

Розпочате реформування федеральноїсистеми страхування депозитів США базувалося на признанні пріоритетів інтересів вкладників. В рамках реформи розширилися повноваження Корпорації щодо управління коштамисистеми і підтримання її фінансової стійкості.Замість фіксованого цільового призначенняфонду страхування депозитів встановлено інтервал, в межах якого необхідно підтримувати його розмір; збільшено розмір страхового покриття по накопичувальних депозитах; передбаченоіндексацію рівня страховогопокриття із врахуванням інфляції [2, 51].

У 1966 році перша система гарантування банківських вкладів з’явилася в Європі у Німеччині (так званий «пожежний фонд»). Саме він став попередником заснування у 1978 році першої в світі недержавної системи гарантування банківських вкладів [7]. Системи страхування депозитів в Німеччині та в інших країнах континентальної Європи прийнято відносити до такої моделі побудови, що знаходиться під непрямим впливом держави - недержавна, проте вона не набула такої популярності як державна американського типу.

У Федеративній Республіці Німеччина діє  Фонд захисту вкладів Асоціації німецьких банків (Einlagensicherungsfonds deutscher Banken), що має розгалужену мережу страхування банківських внесків, до якої входять Фонд страхування депозитів приватних банків, Фонд страхування депозитів ощадних кас і Страховий фонд кооперативних банків.

Учасниками Фонду захисту депозитів є всі банки-члени Асоціації німецьких банків, за виключенням тих установ, що є членами іншої місцевої системи страхування депозитів, а також філіали іноземних банків. До участі у системі захисту депозитів допускаються лише ті банки, які мають достатній рівень капіталу та ліквідності, не ведуть ризикованих банківських операцій та відповідають вимогам статуту Фонду захисту депозитів.

Членами Фонду страхування депозитів приватних банків є всі приватні кредитні установи, які мають генеральну ліцензію Федерального відомства з нагляду за кредитною справою та є членами Спілки аудиторів німецьких банків. Страхуванню підлягають практично всі види вкладів, за виключенням міжбанківських, а також деяких боргових зобов’язань на пред’явника. Сума відшкодування визначається з розрахунку на одного вкладника, а її максимальний розмір обмежений 30 відсотками величини власного капіталу банка. Із суб'єктів, на які поширюються гарантії прав за вкладами виключені зобов'язання банку стосовно своїх керівників і засновників, які виступають як фізичні особи; вимоги до банку членів його спостережної ради та їхніх прямих родичів [7].

Для управління страховим фондом банківська асоціація формує комітет, що складається з дев'яти членів. Комітет приймає рішення про вступ банків до фонду і надання допомоги банкам, про розміри вступних, екстрених і одноразових внесків, готує інструкції, регулює використання коштів фонду і звітує про його фінансову діяльність. Керівництво банківської асоціації корегує порядок стягнення внесків і має право припинити збір внесків після досягнення фондом достатнього розміру або навпаки, подвоїти величину внеску, якщо коштів недостатньо.

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/35484.html