---

Історико-правові передумови створення та процес становлення системи гарантування банківських вкладів в Україні

Власна система гарантування вкладів в Україні почала з'являтися із набуттям незалежності у 1991 році. Як свідчить міжнародна банківська практика, необхідність створення такої системи насамперед пов'язана із виникненням системних банківських криз, що загрожують дестабілізації фінансової системи країни. Тому, глибока криза економіки після розпаду Радянського Союзу створила передумови для введення в Україні системи гарантування вкладів, що частково б зменшило прояви панічних настроїв серед населення.

Створення в Україні Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було зумовлено необхідністю:

а) створення умов, які б стимулювали громадян тримати готівку на рахунках банківських установ;

б) збільшення кредитних ресурсів банківської системи шляхом залучення заощаджень населення;

в) захисту інтересів найчисленнішої частини вкладників у разі неплатоспроможності чи банкрутства через виплату відшкодування за рахунок коштів Фонду;

г) забезпечення прозорості системи захисту вкладів;

д) підвищення ефективності нагляду за фінансовим станом банків [98].

Прийнята в Україні система гарантування вкладів[1] скоріше орієнтована на американську модель та має всі основні її ознаки: обов'язковість участі банків у такій системі, формування резервного фонду за рахунків внесків банків, а також обмежений розмір виплати відшкодувань.

На першому етапі Україна прийняла таку модель гарантування вкладів, що неформалізовано гарантувало вклади в обмеженому обсязі. Обсяги гарантування визначалися Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 20.03.1991 року, положення якого визначали поширення державних гарантій на вклади у цінних паперах та на ощадних рахунках в Ощадному банку України. Першою ж спробою введення системи страхування вкладів стало схвалення постановою Національного банку України від 31.01.1996 року проекту Положення «Про міжбанківський фонд обов'язкового страхування вкладів фізичних осіб». Формування страхового фонду передбачало такі зобов'язання банків:

— усі комерційні банки мають бути учасниками страхування депозитів фізичних осіб;

— банки повинні сплатити перший внесок у розмірі 1 % від суми статутного фонду банку на 1 лютого 1996 p.;

— після першого внеску банки повинні перераховувати щоквартально 0,5 % від залишків вкладів фізичних осіб;

— сума гарантованого відшкодування була диференційованою в залежності від розміру вкладів (100% компенсація вкладу, еквівалентного 300 євро, 80% - вкладу, еквівалентному 300-500 євро).

Водночас порядок формування і використання фонду страхування вкладів фізичних осіб мав низку недоліків, тому запровадити у життя це рішення так і не вдалося.

У травні 1996 року Національний банк своєю постановою затверджує Тимчасовий порядок формування банками фонду страхування вкладів фізичних осіб. Цей документ містив уже кардинально нові підходи до порядку формування фонду – банки зобов’язувалися створити відповідний резерв коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок придбання ними державних цінних паперів і передання їх на зберігання Національному банку України. Загальна сума цінних паперів, які передавалися Нацбанку, повинна була відповідати залишкам вкладів фізичних осіб станом на 01.07.1996 року. Надалі у випадку збільшення загального розміру залишків вкладів фізичних осіб на квартальні дати на зберігання НБУ мали передаватися цінні папери на відповідну суму. Тим самим в Україні було введено 100-відсоткове гарантування за вкладами фізичних осіб.

Протягом 1996-1997 рр. Національним банком України зроблено ще декілька спроб з модернізації системи страхування вкладів, в основу якої покладалося придбання державних цінних паперів з одночасним їх переданням на зберігання до Нацбанку. Проте всі законопроекти так і не були схвалені Верховною Радою України.

10 вересня 1998 року Президент України своїм Указом [214] «з метою забезпечення захисту інтересів фізичних осіб – вкладників комерційних банків, створення фінансових можливостей для відшкодування їм коштів у разі неможливості виконання банками вимог вкладників щодо повернення коштів» постановив створити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та затвердив «Положення про порядок створення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, формування та використання його коштів». Одночасно з цим до Верховної Ради України було подано відповідний законопроект. В основу законопроекту було покладено положення Указу Президента «Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб – вкладників комерційних банків в Україні».

Згідно з Указом Президента Фонд гарантування вкладів фізичних осіб створювався як державна, економічно самостійна, спеціалізована організація, яка не має на меті отримання прибутку. Президент цим Указом зобов'язав Кабінет Міністрів України та Національний банк України розробити та затвердити відповідне положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, після прийняття якого Фонд визнавався юридичною особою.

Джерелами формування коштів Фонду, відповідно до Указу Президента [214], визнавалися:

– початковий збір з комерційних банків;

– регулярні збори з комерційних банків, що сплачують збори до Фонду;

– спеціальні збори з комерційних банків, що сплачують збори до Фонду;

– внесок держави;

– доходи, отримані від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери;

– пеня, яка стягується з комерційних банків, що сплачують збори до Фонду, за несвоєчасне або неповне перерахування зборів до Фонду;

– позики комерційних банків, міжнародних фінансових інститутів та іноземних банків;

– інші джерела, не заборонені законодавством України.

Початковий збір до Фонду встановлювався в розмірі 1 відсотка зареєстрованого статутного фонду комерційного банку. Регулярний збір підлягав сплаті раз на рік у розмірі 0,5 відсотка загальної суми вкладів, включаючи відсотки за вкладами.

За несвоєчасно або неповністю перераховані до Фонду суми зборів з комерційних банків Фондом стягувалася пеня в розмірі 0,5 відсотка суми несвоєчасного або неповного перерахування початкового, регулярного або спеціального зборів до Фонду за кожний день такого прострочення.

Указ Президента визначив обмеження щодо можливості отримання Фондом позик від комерційних банків України –у разі вичерпання Фондом фінансових можливостей для виконання покладених на нього завдань. Залучення кредитів від Кабінету міністрів України та Національного банку України не передбачалося взагалі.

Фонд гарантував вкладникам виплати за вкладами у разі настання їх недоступності (ситуації, за якої комерційний банк, що сплачує збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, не може виконати вимог вкладників щодо повернення коштів та за  рішенням  арбітражного  суду  або Національного банку  України призначено ліквідатора такого банку) у розмірі вкладу, включаючи відсотки, але не більше 500 гривень станом на день, коли вклад став недоступним. Розмір відшкодування міг збільшуватися залежно від змін тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників комерційними банками, що сплачують збори до Фонду.

22 лютого 1999 року постановою правління Національного банку України № 72 затверджений «Порядок формування комерційними банками спеціального фонду страхування вкладів фізичних осіб» через недостатність коштів створеного Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та додаткового страхування комерційними банками вкладів для забезпечення захисту інтересів фізичних осіб - вкладників комерційних банків. Передбачалося, що всі банки, які мали ліцензію на залучення вкладів фізичних осіб, повинні були створити спеціальний фонд страхування вкладів фізичних осіб, розмір якого мав становити 10 % від суми вкладів. Встановлювалося два способи формування фонду: перший – за рахунок коштів, отриманих від придбання банками державних цінних паперів; і другий – за рахунок грошових коштів, перерахованих на депозитний рахунок, відкритий у Національному банку України.

Ця постанова 12 липня 1999 року була відмінена постановою Правління Національного банку України № 339 у зв’язку із законодавчою неврегульованістю формування та використання страхових фондів. Нарешті 20 вересня 2001 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» N 2740-III (далі - Закон) [95].

Відповідно до Закону в Україні створювалася державна система гарантування вкладів фізичних осіб американського типу – з обов’язковою участю в ній всіх банків, які зареєстровані в Державному реєстрі банків та отримали банківську ліцензію на право здійснювати банківську діяльність.

Визначено правовий статус Фонду як державної спеціалізованої установи, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантує кожному вкладнику банку – учасника (тимчасового учасника) Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки. Гарантуються вклади як в національній, так і в іноземній валюті, що відшкодовуються в національній валюті України за офіційним обмінним курсом Національного банку України на день настання недоступності вкладів. Встановлено два види учасників Фонду – банки-учасники та тимчасові учасники. При цьому учасником Фонду є банк, який виконує встановлені Національним банком України економічні нормативи щодо достатності капіталу і платоспроможності та може виконувати свої зобов'язання перед вкладниками. В разі невиконання нормативів, а також зупинення дії банківської ліцензії адміністративна рада Фонду переводила банки до категорії тимчасових учасників Фонду.

Основним джерелом формування коштів Фонду є внески банків (початкові, регулярні, спеціальні) та кошти, внесені Національним банком України в розмірі 20 млн. гривень. Кошти Фонду належать державі на праві власності, але не включаються до складу державного бюджету. Максимальний розмір відшкодування за вкладами було збільшено до 1200 гривень. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників банками – учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду.

Варто зазначити, що за всю історію існування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розмір відшкодування змінювався одинадцять разів і наразі становить 200 000 гривень.

Фактично, цей Закон розширив положення Указу Президента «Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб – вкладників комерційних банків в Україні», залишивши основу функціонування системи гарантування банківських вкладів в Україні.

З моменту прийняття Верховною Радою України закону і до цього часу зміни до нього вносилися п'ять разів, що свідчить про неабияку увагу до проблем захисту прав вкладників у вітчизняній фінансовій системі.

Першою зміною до зазначено Закону став прийнятий 16 листопада 2006 року Верховною Радою України закон, який поширював гарантії за вкладами на вклади фізичних осіб у філіалах іноземних банків.

Значних же змін Закон набув під час розгортання глибокої фінансової кризи 2008 року. Паніка, яка охопила більшість населення під час фінансової кризи та змусила вкладників терміново забирати вклади з банків, криза банківської системи та банкрутство деяких банків, змусило переглянути існуючі реалії гарантій за банківськими вкладами. Так, 31 жовтня 2008 року прийнятий Закон України «Про першочергові заходи запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 639-VI. Закон був покликаний мінімізувати можливі збитки для фінансової системи країни від фінансової кризи, яка охопила більшість промислово розвинутих країн світу та гарантувати економічну безпеку України. Цим законом встановлювалося додаткові джерела формування коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – 25 відсотків від перевищення кошторисних доходів Національного банку України над кошторисними витратами, але не менше 1 млрд. гривень; та залучення кредитів від Національного банку України. Проте зміни про формування коштів Фонду за рахунок перевищення доходів Нацбанку діяли до 1 січня 2011 року, а відтак значних змін у формуванні гарантійного фонду для відшкодування депозитів не мали.

Ще однією реакцією з боку держави на масовий відтік депозитів стало введення Національним банком України у жовтні 2009 року мораторію на дострокове розірвання договорів банківського вкладу [90], що з одного боку забезпечило відносну стабільність системи, а з іншого – підірвало і так хитку довіру населення до фінансово-кредитних установ.

22.09.2012 року набув чинності Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон) [94]. Зазначений Закон розширив повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у тому числі в частині щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації неплатоспроможних банків. Водночас, Законом передбачено умови, при настанні яких банк може бути віднесено до категорії проблемних та неплатоспроможних.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України зобов’язаний прийняти рішення про віднесення  банку до  категорії  проблемних  за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв[92].

1) банк допустив зменшення розміру регулятивного капіталу та/або нормативів капіталу банку, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України, на 10 і більше відсотків протягом звітного місяця;

2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п’ять і більше робочих днів тому;

3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

4) банк порушив вимоги законодавства щодо порядку подання та/або оприлюднення звітності, в тому числі подав Національному банку України та/або оприлюднив недостовірну звітність, що призвело до суттєвого викривлення показників фінансового стану банку;

5) систематичне незабезпечення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Проблемний банк у строк до 180 днів зобов’язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Національний банк України зобов’язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами.

Законом обмежено строки тимчасової адміністрації, яка вводитиметься у банк на строк до 3-х місяців (для системоутворюючих банків до 6 місяців), впродовж якого Фонд прийматиме рішення щодо виведення банку з ринку найменш витратним для Фонду способом.

Також скасовується мораторій щодо виплати коштів протягом тимчасової адміністрації вкладникам – фізичним особам за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку.

Крім того, скорочується термін початку здійснення виплат відшкодування за вкладами неплатоспроможних банків з 2-х місяців до 7 днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

У разі виникнення тимчасового дефіциту ліквідності Фонд має право звернутися до Національного банку України за отриманням короткострокового кредиту.

Учасники Фонду зобов’язані станом на останній робочий день кожного кварталу здійснювати нарахування регулярного збору до Фонду. За гривневими депозитами вони перераховуватимуть до Фонду, як і раніше, 0,5% від бази нарахування, а за валютними депозитами ставку збільшено з 0,5% до 0,8%. Базою нарахування є середньозважена за розрахунковий період сума щоденних балансових залишків на рахунках з обліку вкладів та відсотків за ними.

Законом також передбачена можливість сплачувати диференційовані регулярні збори банків до Фонду на підставі оцінки ступеню ризиків банку.

Учасниками Фонду є банки, участь яких у Фонді є обов’язковою, та які набувають статусу учасника Фонду в день отримання ними банківської ліцензії. Банки, які перебували в статусі тимчасового учасника Фонду набули статусу учасників Фонду, оскільки Закон не передбачає переведення учасників Фонду до категорії «тимчасових учасників» Фонду, тим самим, скасовуючи поняття тимчасового учасника Фонду як такого. З огляду на вищезазначене, банки, які мають банківську ліцензію, окрім АТ «Ощадбанк», є учасниками Фонду.

21 серпня 2012 року на засіданні адміністративної ради Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було ухвалено рішення № 27, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 29.08.2012 р. за № 1452/21764, про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами до 200 тисяч гривень. Дане підвищення стало можливим завдяки зростаючому ринку ресурсів та стійкій тенденції до збільшення обсягу коштів Фонду, який станом на 01.10.2012 р. сягнув 6,2 млрд. грн.

Вищезазначений розмір гарантованої суми відшкодування значно перевищує суму середнього вкладу (більш ніж у 18 разів) та захищає інтереси понад 99% вкладників банків-учасників Фонду.

Збільшення розміру гарантованого відшкодування за вкладами сприятиме підвищенню загального рівня довіри вкладників до банківської системи України, що є головною передумовою мобілізації необхідних довгострокових ресурсів для забезпечення сталого економічного розвитку, високого рівня життя та соціального захисту населення України.

Деякі науковці вважають, що сума гарантованого відшкодування у розмірі 200 000 гривень є дещо завищеною, адже суперечить міжнародному рекомендованому принципу відношення розміру відшкодування за вкладами до обсягу номінального валового внутрішнього продукту на одного жителя на рівні, близькому 300 %. [104, с. 20-21]. У економічно розвинутих країнах це значення коливається в межах від 298 % (Японія) до 351 % (Німеччина). Росія та Казахстан також встановили максимальний рівень відшкодування коштів за вкладами на рекомендованій позиції – 223 % і 375 % відповідно.

Вищезгадане рішення адміністративної ради Фонду про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами до 200 тис. грн. розповсюджується також на банки, що перебувають в стадії ліквідації, окрім цього, відповідно до рішення адміністративної ради Фонду від 07.09.2012 № 29 «Про поширення дії рішення», на банки, щодо яких Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора у період з дня прийняття зазначеного рішення до моменту його офіційного опублікування.