---

Організаційно-правові засади гарантування банківських вкладів в Україні

Для дослідження вітчизняної системи гарантування вкладів необхідно чітко усвідомити на яких організаційних та правових засадах базується така система. Аналіз вітчизняних та зарубіжних праць, присвячених дослідженню систем гарантування (страхування) вкладів дозволяє зробити висновок про суперечливість позиції науки щодо правової природи відносин гарантування банківських вкладів.

Неабияке місце у працях науковців займає проблема місця норм, що регулюють відносини із гарантування вкладів, а відповідно і місця органу, на який покладено функцію з відшкодування вкладів у фінансовій системі країни. У цьому сенсі важливо з'ясувати правову природу відносин із гарантування банківських вкладів. Більшість вчених [86, 123, 155, 212] сходяться на думці, що відносини із гарантування (страхування) вкладів слід відносити до публічно-правових.

Так, у своїх дослідженнях Т.В. Мазур на користь такого аргументу наводяться ряд ознак відносин з приводу гарантування вкладів, притаманних фінансово-правовим відносинам, а отже публічно-правовим [118, с. 46] :

– вони виникають, змінюються та припиняються на підставі закону;

– вони складаються в сфері фінансової діяльності держави;

– вони мають публічно-владний характер;

– вони реалізуються в процесі мобілізації, розподілу (перерозподілу) та використання централізованого цільового позабюджетного фонду коштів;

– вони є майновими відносинами, об’єктом яких є кошти, виражені у грошовій формі, що належать державі на праві власності та об’єднані у фонд;

– обов’язковим та домінуючим суб’єктом у даних відносинах є держава в особі створеної нею державної спеціалізованої установи, яка здійснює функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, – Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Незважаючи на відмінність термінології російського та українського законодавства щодо визначення відносин з приводу захисту банківських вкладників, оскільки у Російській Федерації діє Агентство зі страхування вкладів, а отже такі відносини у російській науковій літературі прийнято називати відносинами страхування, російська вчена О.А. Завода у своїй роботі також обґрунтовувала публічно-правовий характер відносин із захисту банківських вкладників. По-перше, має місце публічний характер цілей створення системи страхування отже такі вкладів – захист вкладників, підвищення довіри до банківської системи. По-друге, це виникнення відносин на основі публічного правового акту, адже Агентство зі страхування вкладів створюється, реорганізується та ліквідується на основі закону, а не угоди засновників, єдиним засновником Агентства є Російська Федерація. По-третє, наявність у Агентства зі страхування вкладів владних повноважень, що делегуються йому державою, під якими розуміються забезпечені законом та системою гарантій вимоги уповноваженого суб'єкта щодо певної поведінки та дій юридичних та фізичних осіб. По-четверте, публічний характер фонду обов'язкового страхування вкладів, оскільки формування фонду здійснюється з публічною метою – виплатою відшкодувань за вкладами, а також власником фонду є публічно-правовий інститут – Агентство зі страхування вкладів. Та останньою ознакою, що підтверджує публічно-правовий характер відносин зі страхування вкладів є правовий статус страхових внесків у фонд як обов'язкових платежів. Таким чином, комплекс правових норм, що регулюють відносини страхування вкладів за своїм предметом та методом входять до складу предмету публічного (фінансового) права і являє собою правовий інститут [86, с. 8]

З іншого боку, Ю.І. Плохута-Плакутіна характеризує дані відносини як публічно-правове страхування. Вона доводить, що всі ознаки, характерні для «класичних» страхових відносин (сплата грошової суми при настанні страхового випадку, випадковість страхового випадку, наявність майнового  або немайнового інтересу у однієї із сторін, захист якої і забезпечується сплатою вказаної грошової суми, оплатність послуг з надання захисту, наявність спеціально сформованих грошових фондів, за рахунок яких забезпечується захист), та законодавством Російської Федерації критерії обов'язкового страхування характерні для страхування банківських вкладів. Специфіка страхування вкладів проявляється в тому, що при настанні страхового випадку немає прямої реальної шкоди власності вкладника, проте значно зменшується вірогідність задоволення вимог вкладника через те, що банк вже не в змозі в повному об'ємі виконати свої вимоги перед кредитором.

На публічно-правову природу даних відносин вказує особливо соціальна мета такого страхування – захист інтересів суспільства в цілому. «Правова природа цього виду страхових відносин є публічною, оскільки вони виникають не за ініціативою сторін, а за законом, тобто за волею держави. … Характерною рисою публічно-правового страхування є обов'язкова форма, що виражається відсутністю свободи волі сторін та свободи договору» [155, с. 4]. Таким чином, приватні інтереси у своїй множині трансформуються у якісно новий публічний інтерес, який заключається у безперебійному функціонуванні всієї банківської системи. Це інтерес є публічним не тільки для вкладників, а і для всіх клієнтів банку. Тому, кожен застрахований вкладник, є мінігарантієй стійкості банківської системи і набуває сили гарантій для всієї сукупності вкладів. Тим самим, страхові внески банків, що акумулюються у фонді обов'язкового страхування вкладів, набувають публічний характер.

У своїй роботі ми ґрунтуємося на тому, що відносини гарантування вкладів відносяться до публічно-правових через такий ряд особливостей:

1. Соціально спрямований характер цілей системи гарантування вкладів та завдань Фонду. Головною метою такої системи є захист прав та законних інтересів вкладників неплатоспроможних банків, що визначає соціальний характер спрямованості діяльності держави. Адже згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави», що є умовою для існування соціальної та правової держави [108]. Важливими цілями системи гарантування вкладів є також підвищення ступеня довіри громадян до банків та сприяння надходженню грошових ресурсів в банківську систему, що має важливе значення для забезпечення реальних інвестицій в економіку. Гарантування вкладів дозволяє зменшити ризик виникнення «панічних настроїв» серед населення та масового вилучення грошових коштів. Таким чином, захист банківських вкладів стає одним з пріоритетних завдань в масштабах держави.

2. Правовий статус Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, особливості його створення та ліквідації. Згідно із Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Майно Фонду є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Процедура створення та ліквідації Фонду полягає у  виданні спеціального нормативного-правового акту (закону), а не у згоді засновників чи учасників.

3. Наявність у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб владних повноважень та елементів примусу при здійсненні державного управління в сфері захисту прав вкладників. Відповідно до Закону Фонд має право здійснювати такі повноваження:

– акумулювати кошти та здійснювати контроль за повнотою та своєчасністю перерахування зборів кожним учасником системи;

– здійснювати регулювання участі банків у системи гарантування вкладів фізичних осіб;

– видавати нормативно-правові акти (інструкції, положення, правила), які є обов'язковими для виконання всіма учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду;

–здійснювати контроль за дотриманням законодавства у сфері гарантування вкладів шляхом проведення перевірок;

– приймати рішення про необхідність сплати спеціального збору, якщо поточні доходи Фонду є недостатніми для виконання ним у повному обсязі своїх повноважень щодо обслуговування та погашення залучених кредитів, спрямованих на відшкодування коштів вкладникам;

– застосовувати фінансові санкції до банків та накладати адміністративні штрафи.

4. Цільовий характер використання коштів Фонду. Основним завданням Фонду є забезпечення захисту прав фізичних осіб – вкладників шляхом відшкодування за рахунок його коштів вкладів, включаючи відсотки, у разі настання недоступності вкладів. Випливаючи з цього, Фонд забезпечує цільове використання коштів, що знаходиться на його рахунках, оскільки відповідно до Закону Фонд є єдиним розпорядником коштів, що акумулюються у процесі його діяльності.

5. Правовий статус зборів як обов'язкових платежів. Збір до Фонду (початковий, регулярний, спеціальний) наділений всіма ознаками збору: безвідплатності, безповоротності та обов'язкового характеру, а також має статус обов'язкового платежу, оскільки підставою для його сплати є закон та наслідками несплати або несвоєчасної сплати зборів є нарахування пені за кожний день прострочення, а також можливість застосування заходів впливу до учасника (тимчасового учасника) Фонду.

6. Фінансово-правовий характер відповідальності за несплату зборів до Фонду. По-перше, така відповідальність пов'язана з фінансовою діяльністю держави, а саме: акумулюванням, розподілом та використанням коштів державного позабюджетного цільового фонду; а по-друге така відповідальність має грошовий, відновлювальний, компенсаційний характер, та виражається у негативному впливі на майновий стан банків, що мають заборгованість перед Фондом.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відноситься до державних позабюджетних цільових фондів [128] і є частиною фінансової системи країни. Оскільки, доходи позабюджетних фондів – це урегульовані нормами права економічні відносини щодо залучення частини фінансових ресурсів з метою задоволення публічних потреб держави у соціальній сфері [110, с. 31], можна стверджувати, що відносини з приводу гарантування вкладів є публічно-правовими та виникають в процесі формування, розподілу (перерозподілу) грошових коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Слід зазначити, що дані відносини не можна віднести до інституту страхування. Відповідно до українського законодавства страхування не включає в себе захист банківських вкладів. Так, законом України «Про страхування» [96] страхування визначається як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Виходячи зі змісту закону, відносини гарантування вкладів не відносяться до сфери страхування, адже у вичерпному переліку видів обов'язкового страхування не містяться  відносини із захисту банківських вкладів, хоча участь банків у системі гарантування вкладів є обов'язковою. По-друге, відносини гарантування банківських вкладів виникають не з договору страхування, як зазначено в законі, а з нормативно-правового акту, що регулює дані відносини.

Таким чином, відносини гарантування банківських вкладів відносяться до сфери фінансового права, проте їх не можна відносити до інституту страхування. Більшість науковців сходяться на думці, що відносини гарантування банківських вкладів слід віднести до інституту державних позабюджетних цільових фондів [68, 128]. Зважаючи, на достатню кількість досліджень цього питання, ми не будемо наводити детальну аргументацію такої позиції. Зазначимо лише, що визначаючи правову природу позабюджетних цільових фондів, серед яких і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Н. Ю. Пришва зазначає, що вони формуються обов’язковими платежами (внесками та зборами), які є різновидом неподаткових доходів держави. Порядок такого формування регулюється спеціальною групою норм, об’єднаних у фінансово-правовий інститут – інститут доходів позабюджетних фондів. Оскільки самі по собі позабюджетні фонди є специфічними, то і їх формування є специфічним. Доходи позабюджетних фондів у правовому регулюванні суттєво відрізняються від неподаткових обов’язкових платежів до бюджету [163, с. 171].

 Оскільки фінансово-правові відносини з приводу гарантування вкладів фізичних осіб – це, в першу чергу, відносини, що виникають з приводу створення, розподілу та використання централізованого грошового фонду – Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. А відповідно до вітчизняного законодавства кошти Фонду гарантування вкладів не включаються до складу державного бюджету, проте є об'єктом права господарського відання держави, кошти ж Фонду гарантування вкладів можуть використовуватися чітко на цілі, передбачені законом – відшкодування за вкладами фізичних осіб в банках – учасниках. Тому цілком логічною є позиція науковців з приводу необхідності віднесення на сучасному етапі розвитку науки відносин гарантування вкладів до інституту державних позабюджетних цільових фондів.

Розбіжності у суті природи відносин гарантування банківських вкладів спричиняють також неоднозначність позиції вчених щодо термінології відносин з приводу захисту вкладників. Як зазначалося, у попередньому розділі в різних країнах такі відносини отримали назви «гарантування», «страхування» та навіть «захист» вкладів. Здебільшого, причина таких розбіжностей заключалася у тому, що назви органів, на які покладалися функції забезпечення відшкодування втрачених депозитів, відображали сутність таких відносин. У США під час створення Федеральної корпорації страхування депозитів за основу бралися елементи, запозичені зі страхової сфери, а тому відносини з приводу захисту прав вкладників отримали назву «страхування». Відповідно більшість країн, які в подальшому обирали ту чи іншу модель захисту вкладів здебільшого запозичували положення американської системи страхування депозитів.

На шляху до реформування фінансової системи країни в цілому, та банківської, зокрема, потрібно створювати дієві організаційні структури, що забезпечують регулювання різних відносин. Така організація повинна відбуватися на засадах системності, адже кожна окрема інституція не в змозі виконати всі покладені на неї завдання, не взаємодіючи з іншими елементами системи. Фiнансова система — це сукупність окремих сфер фінансовихвідносин, які пов'язані між собою, їм притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, є відповідний апарат управління та правове забезпечення [100, с. 150]. Відповідно фінансова система країни розподіляється на державні фінанси та фінанси суб'єктів господарювання. Державні фінанси – це бюджетна система, кошти державних цільових фондів та державні кредити. В свою чергу, фінанси суб'єктів господарювання умовно розділяють на фінанси комерційних підприємств, фінанси некомерційних підприємств, фінанси громадських організацій. В даному випадку нас цікавлять державні фінанси, а саме фінанси державних позабюджетних цільових фондів та фінанси комерційних і некомерційних підприємств. Адже, відносини із захисту вкладів громадян не обмежуються лише гарантіями держави, і не обмежуються приватною системою страхування, а тому є значно ширшими. М.П. Кучерявенко характеризує фінансову систему як сукупність взаємодіючих, взаємозалежних елементів [224, с. 9]. Тому, говорячи про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб і наголошуючи на його винятковій функції в державі – захист банківських вкладників, не можна не згадати про його тісну взаємодію із банківською системою країни, вкладниками, та іншими фінансово-кредитними організаціями. При цьому Фонд відіграє важливу роль резервної системи коштів банків, що буде аргументуватися далі. Тому, на наш погляд, недоцільно використовувати при характеристиці відносин із захисту вкладників терміни «гарантування» чи «страхування», адже за своєю суттю вони дещо обмежені. На нашу думку, при характеристиці даних відносин необхідно користуватися терміном «забезпечення», а саме у обороті «забезпечення вкладів».

По-перше, у теорії фінансового та банківського права існує поняття «забезпечення кредиту», що означає сукупність заходів стимулювання позичальника до своєчасного та повного виконання своїх зобов'язань перед кредитором. За аналогією права відносини із захисту майнових інтересів вкладників можна розглядати як забезпечення вкладу, та визначити їх як сукупність правових, економічних, соціальних та організаційних заходів державних та недержавних інститутів, спрямованих на захист вкладів населення та підтримання стабільності банківської системи. Забезпечення вкладу включає в собі як діяльність спеціалізованих державних установ із гарантування вкладів (наприклад, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб), так і діяльність комерційних підприємств - страхових компаній, які здійснюють страхування депозитів на власних умовах, а також систему фінансового контролю за такою діяльністю, відносини з фінансово-кредитною системою в цілому.

По-друге, так само, як і забезпечення кредиту, забезпечення вкладу можна розглядати як один із видів забезпечення виконання зобов'язання, оскільки в даному випадку установа із гарантування вкладів від імені держави бере на себе зобов'язання виконати комплекс необхідних заходів для повернення коштів в разі неможливості їх отримання за договором банківського вкладу. При цьому, слід врахувати, що діяльність різних інститутів із забезпечення вкладів перебуває у постійній взаємодії один з одним. Так, можливість страхувати банківські вклади на сьогоднішній день пропонують багато страхових компаній. По-перше, це пов'язано із обмеженим рівнем покриття вкладів, по-друге, вклади, що покриваються відносяться виключно до вкладів фізичних осіб. Таким чином, із системи виключені вклади юридичних осіб, а також вклади фізичних осіб, що використовуються ними для підприємницької діяльності. І нарешті, дослідники [229, 182] вказують на можливість, а іноді і необхідність взаємодії банків і страхових компаній, зокрема продаж страхових полісів через «банківське віконце». Так, В.М. Фурман зазначає, що «додатковою гарантією для вкладників може стати спільна програма страховика і банку щодо страхового захисту фінансових ризиків вкладників банку, пов'язаних із неповерненням банком вкладу. Вкладник банку, сплативши невеликий страховий платіж у розмірі 0,5 – 2 % від суми вкладу, може отримати страховий поліс провідної вітчизняної страхової компанії» [229, с. 140].

Таким чином для усунення розбіжностей щодо термінології відносин гарантування (страхування) вкладів слід встановити для визначення таких відносин термін «забезпечення вкладів».

Відносини із гарантування банківських вкладів, що регулюються правовими нормами вітчизняного законодавства, звичайно повинні базуватися на певних принципах. Чинне законодавство не містить переліку принципів, на яких базується система гарантування банківських вкладів. Проте, у законодавстві міститься певний перелік норм, з яких можна зробити висновок про основоположні ідеї, що покладені в основу системи. Насьогодні у дослідженнях вітчизняних та зарубіжних науковців немає єдиної точки зору щодо необхідності законодавчого закріплення принципів системи гарантування вкладів. З одного боку, закріплення таких принципів у законодавстві допоможе чітко встановити напрями та шляхи подальшого удосконалення норм, що регулюють відносини гарантування банківських вкладів. З іншого боку, така дія може бути викликана політичною необхідністю, що значною мірою буде виражена ставленням певного кола осіб до системи захисту вкладів в цілому.

Так, законодавчо закріплено принципи системи страхування вкладів у Російській Федерації. Відповідно до ст. 3 Федерального Закону «Про страхування вкладів фізичних осіб в банках Російської Федерації» [216] основними принципами системи страхування вкладів являються:

1)      обов’язковість участі банків в системі страхування вкладів;

2)      скорочення ризиків настання несприятливих наслідків для вкладників у випадку невиконання банками своїх зобов’язань;

3)      прозорість діяльності системи страхування вкладів;

4)      накопичувальний характер формування фонду обов’язкового страхування вкладів за рахунок регулярних страхових внесків банків – учасників системи страхування вкладів.

На відміну від російського законодавства перелік принципів у законодавстві таких країн, як Казахстан, Республіка Азербайджан, Республіка Таджикистан, не визначений. Проте він виокремлюються спеціалістами на основі законодавства країни, а головне завдань, що ставляться перед системою гарантування (страхування) банківських вкладів.

Під принципами сучасна юридична наука розуміє наукове або моральне начало, правило, основу, від якої не відступають [83, с. 431], основне висхідне положення якої-небудь теорії, вчення, науки [87, с. 91]. Як відомо, принципи права - це провідні засади, ідеї права, які в конкретному вигляді характеризують його зміст, визначають спрямованість правового регулювання. Вони зумовлені об'єктивними закономірностями існування і розвитку людини та суспільства.

На нашу думку, оскільки принципи є керівними положеннями, якими слід керуватися у практичній діяльності, вони повинні якнайповніше відповідати обраній моделі гарантування вкладів. Принципи повинні повністю відбивати завдання, визначені законодавцем для системи гарантування вкладів. Тобто, якщо система гарантування вкладів сформульована на базі моделі «грошова корзина», і перед нею стоїть завдання відшкодовувати втрати вкладників у зв’язку з недоступністю вкладів, принципом її діяльності не може бути зведення до мінімуму негативних наслідків ліквідації неплатоспроможних банків або принцип раннього діагностування проблем у фінансово-кредитних установ. Принципи ж системи гарантування вкладів, у свою чергу, зумовлюють набір принципів діяльності Фонду гарантування вкладів.

Принципи системи гарантування вкладів можна класифікувати за такими ознаками:

1) за системно-правовим характером: загальнонаукові (законності, гласності, верховенства права), галузеві принципи (принципи фінансового права) та спеціальні інституціональні принципи (обов'язковості участі банків, забезпечення фінансової стабільності системи);

2) за сферою регулювання: організаційно-правові та фінансово-правові;

3) за способом закріплення: встановлені Законом про систему гарантування вкладів та передбачені іншими нормативно-правовими актами [107].

В основу побудови системи гарантування вкладів в Україні відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» покладені такі принципи: обов'язкової участі, інституційного характеру організації діяльності, допуск фінансово стійких банків у систему, накопичувальний характер резервного фонду.

Принципи системи гарантування банківських вкладів детально розглянуті в роботі українського науковця-правника Т.В. Мазур [118]. У своєму дослідженні автор зупиняється окремо на принципах системи гарантування вкладів та принципах діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Так, система гарантування вкладів в Україні повинна базуватися на наступних принципах:

– прозорості, гласності та доступності для широких верств населення;

– формалізованість системи, чітке закріплення у законодавстві;

– обов'язкової участі для всіх організацій, що здійснюють залучення коштів фізичних та юридичних осіб;

– допуск у систему лише фінансово стійких банків;

– накопичувальний характер формування резервних коштів;

– відшкодування повинно здійснюватися з розрахунку на одного вкладника;

– відшкодування повинно здійснюватися як за вкладами фізичних осіб, так і юридичних осіб;

– розмір обов’язкового відшкодування за вкладами повинен відповідати світовим стандартам та забезпечувати інтереси якнайширшого кола осіб;

– управління системою гарантування вкладів має здійснюватися на паритетних засадах представниками держави та представниками фінансових установ – учасників системи;

– кошти Фонду не повинні належати державі на праві власності, що забезпечить неможливість їх використання для потреб держави, не пов’язаних із гарантуванням вкладів;

– наділення організації, яка здійснює управління системою гарантування вкладів, імперативною нормотворчістю.

Окремо, потрібно зазначити, що, зважаючи, на реформи у системі гарантування банківських вкладів в Україні, слід доповнити існуючих ряд принципів такими:

1. Принцип взаємовигідного співробітництва у питаннях діяльності системи гарантування вкладів фізичних осіб. Зокрема, цей принцип передбачає співпрацю та координацію діяльності між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та Національним банком України для забезпечення стабільності банківської системи України і захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банків. Задля реалізації цієї мети зазначені установи укладають між собою договір про співробітництво, який передбачає засади співробітництва цих установ у процесі регулювання і нагляду за діяльністю банків.

2. Принцип найменших витрат для Фонду. Цей принцип покладений в основу наданих Фонду повноважень щодо ліквідації та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Він передбачає, що у встановлених законодавством випадках, під час виведення чи ліквідації банків, Фонд має враховувати принцип виведення неплатоспроможного банку з ринку найменш витратним способом.

3. Принцип пріоритетності інтересів вкладників. Зважаючи на те, що система гарантування банківських вкладів створена і покликана захищати інтереси дрібних вкладників задля сприяння довіри та забезпечення стабільності банківської системи, потрібно забезпечити сприяння пріоритету захисту вкладників перед інтересами банківських установ. Такий принцип повинен бути покладений в основу забезпечення повноти та швидкості виплат відшкодувань за вкладами, надання повної та всебічної інформації про стан системи тощо.

Створення будь-якої системи пов'язано перш за все з необхідністю досягнення певної мети. Так, зважаючи на те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, був створений на фоні розвитку банківських крих 90-х рр. можна дійти висновку, що необхідність створення Фонду перш за все пов'язано із необхідністю стабілізації банківської системи.

Як зазначає В.І. Огієнко: «… головним завданням системи страхування депозитів є сприяння стабільності банківської системи і захист найменш фінансово обізнаних власників депозитів про їх втрати в разі банкрутства банку» [141, с. 12]. Так мета як захист дрібних вкладників не є випадковою, оскільки більшість вкладників-фізичних осіб, розміщують невеликі вклади у банках. Тому, володіючи недостатньою інформацією про фінансовий стан банку, дрібні вкладники при появі перших ознак нестабільності економіки намагаються якнайшвидше повернути свої заощадження, створюючи загрозу банківській системі.

Ряд дослідників [141; 142; 212] визначають такий комплекс цілей системи гарантування вкладів:

– захист масового вкладника від ризиків, які вони неспроможні оцінити і врахувати при прийнятті рішень з розпорядження власними коштами;

– підвищення довіри населення до національної банківської системи, сприяння стабілізації та стійкості банківської системи;

– сприяння мобілізації грошових коштів для інвестування їх у економіку.

Практично в усіх країнах захист вкладників обмежується дрібними вкладами. Це пов'язано, як вже зазначалося, із необізнаністю масового вкладника із ризиками, які можливі при настанні кризових явищ в економіці. Такий захист досягається шляхом встановлення максимальної суми відшкодування вкладу. За рекомендаціями Міжнародного валютного фонду він має перевищувати ВВП на душу у 2-3 рази населення [76, с. 15]. В Україні після останнього підвищення рівня покриття вкладу до 150 000 гривень, така вимога виконується.

З розвитком фінансової системи країни перелік вкладників, яким гарантується повернення депозиту може розширюватися, але шляхом поступових змін, про що піде мова пізніше. Пріоритет малих вкладників пов'язаний, насамперед, з тим, що основна частина грошових заощаджень перебуває у фізичних осіб. Саме чисельність дрібних вкладників викликає кризові явища в банківській системі, якщо вони, не володіючи достатньою інформацією про фінансовий стан банку, піддавшись паніці, масово вилучають достроково свої вклади.

Друга ціль пов'язана з проблемою стабільності банківської системи. Соціологічне опитування, проведене у листопаді 2008 року компанією Research&Branding Group виявило невтішні результати: 67,7 % опитаних громадян не довіряють українським банкам. Крім того, на питання, як би поступили респонденти, якби був знятий мораторій на дострокове повернення вкладів 47,9 % опитаних відповіли, що зняли б гроші з депозитних вкладів негайно, 21,6 % - зняли б після закінчення строку вкладу, та 21,2 % - не знайшли відповіді [162]. Проведене економістами у 2009 році дослідження також виявило катастрофічну недовіру населення до банківської системи. 73,6% респондентів не довіряло жодному банку, 5,3% - вагалися з відповіддю [106].

Викликають інтерес критерії, що визначають рівень довіри населення та суб’єктів господарювання до банківської системи України, виявлені М. Мрочко та Ю. Тихан при дослідженні причин втрати та шляхів відновлення довіри до банківської системи України:

− довіра до держави загалом;

− політична стабільність;

− доступність та правдивість інформації про економічну ситуацію в державі;

− поінформованість громадян про стан справ у банківському секторі;

− державні гарантії вкладникам банків;

− стан фінансових ринків в державі;

− рейтинг банківської установи;

− інформаційна прозорість та відомість її бренду;

− фінансові результати діяльності банку;

− доступність банківських послуг [222, с. 381] .

Система гарантування вкладів є частиною фінансової безпеки держави на рівні з такими інститутами як Національний банк України, Міністерство фінансів, Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Фінансова безпека держави — це ступінь захищеності фінансових інтересів держави, стан фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, податкової, валютної, банківської, інвестиційної, митно-тарифної, розрахункової та фондової систем, що характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, спроможністю держави ефективно формувати та раціонально використовувати фінансові ресурси, достатні для задоволення її потреб, шляхом виконання зобов'язань і забезпечення соціально-економічного розвитку [101, с. 103]. То ж система гарантування банківських вкладів займає вагоме місце у забезпеченні фінансової безпеки держави, адже відіграє важливу роль у формуванні фінансових ресурсів для інвестування в економіку та забезпечення стійкості фінансової системи.

Система гарантування вкладів покликана забезпечувати надійність банківської системи в разі виникнення деяких банківських криз, але вона неспроможна самостійно подолати системну кризу банківської системи. В такому випадку, для забезпечення стабільності необхідно втручання держави, оскільки стійкість банківської системи є одним з пріоритетних напрямів економічної політики держави, від якої залежить економічне зростання країни [141, с. 27]. Тому в більшості країн світу склалася така практика, що держава певною мірою бере на себе зобов'язання слідкувати за фінансовою поведінкою банків, незалежно від того, чи є про це застереження в законодавстві. В Україні держава гарантує повернення вкладів населенню, що розміщені у Державному ощадному банку України, проте така позиція держави є не зовсім виправданою, адже на цей банк припадає 7,5 % всіх вкладів населення, що з одного боку, зменшує кількість надходжень до системи гарантування вкладів, з іншого – створює нерівну фінансову конкуренцію серед банків за кошти населення. Про необхідність поширення законодавства на Державний ощадний банк України зауважували вже не один раз [41; 207; 188] і це не дивно. В період формування соціально орієнтованої економіки ринкового типу потрібно створювати умови для вільної конкуренції, тому банки повинні мати рівні умови та вести чесну боротьбу у залученні вкладів населення. Застереження про майбутнє включення Державного ощадного банку України до системи гарантування вкладів міститься у перехідних положеннях Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проте такої реформи поки що не зроблено.

З проблемою створення умов для вільної конкуренції тісно пов'язана проблема морального ризику (так званий moral hazard), що означає пасивну поведінку вкладника при виборі банку в разі наявності страхового відшкодування. Як зазначає В. Огієнко, така проблема «… є характерною для всіх страхових угод взагалі, адже наявність страхування спонукає до діяльності з високим ступенем ризику» [141, с. 32]. За наявності системи страхування (гарантування) вкладники менш виважено підходять до вибору фінансових посередників, не оцінюючи їх фінансовий стан. З іншого боку, банки в такій ситуації часто завищують процентні ставки та збільшують кількість залучених депозитів, що створю нерівновагу у грошово-кредитній політиці банку.

Таким чином, моральний ризик зумовлюється:

1) зниженням стимулів для вкладників здійснювати моніторинг фінансової платоспроможності банку;

2) схильністю банків проводити більш ризиковані банківські операції;

3) проблемою банкрутства великих банків, що змушує уряд запобігати такому банкрутству через можливість занепаду всієї економіки [24, c. 6].

Проблема морального ризику тісно пов’язана з проблемами несприятливого вибору і проявляються в зменшенні кількості платоспроможних банків на ринку внаслідок залучення менш стабільними банками більшого обсягу депозитів. Серед недоліків створення системи гарантування вкладів для банків є також прагнення банків частково компенсувати втрати, пов'язані з участю у системі гарантування, тому має місце заниження відсоткових ставок. Таким чином, зменшується обсяг інвестицій в економіку, оскільки банки залучають мене коштів населення через занижені ставки. Але виключений із системи гарантування вкладів Державний ощадний банк України, не несе втрати в зв'язку з участю в цій системі, тому має змогу встановлювати виці ставки за депозитами, що додатково збільшує нерівномірність конкуренції між банками.

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/35484.html