---

Шляхи вдосконалення чинного законодавства з питань гарантування банківських вкладів

За 15 років свого існування система гарантування банківських вкладів зарекомендувала себе як дієвий механізм у структурі забезпечення фінансової безпеки держави, що покликаний в першу чергу виконувати такі завдання: захист найменш фінансово освічених вкладників від втрати своїх депозитів внаслідок неплатоспроможності банків, а також забезпечення фінансової стабільності держави. Проте економічна криза 2008-2009 років засвідчила необхідність перегляду існуючої моделі гарантування вкладів, а також обсягу функцій установи, що здійснює управління такою системою. Прийнятий у 2012 році Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який прийшов на зміну Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», суттєво збільшив вплив системи гарантування банківських вкладів, та розширив коло повноважень учасників системи. Проте, враховуючи практичний досвід багатьох країн у сфері гарантування (страхування) вкладів, розроблені Міжнародною асоціацією страховиків депозитів  «Ключові принципи для ефективних систем страхування депозитів», Базельським комітетом з банківського нагляду «Основоположні принципи для ефективних систем страхування депозитів», доцільно окреслити напрями подальшого реформування системи гарантування банківських вкладів в Україні, та вдосконалення її правового регулювання.

Відповідно до міжнародної класифікації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є системою «грошової корзини з розширеними повноваженнями». Така модель системи страхування депозитів функціонує у Болгарії, Колумбії, Японії, Ямайці, Казахстані, Йорданії, Кореї, Мексиці, Португалії, Квебеку, Росії, Тайвані, Венесуелі.

Вона передбачає виконання, крім основних функцій страховика депозитів категорії «грошова корзина» (виплата відшкодування, збір внесків), функцій з регулювання проблем неплатоспроможних банків, їх ліквідації та моніторингу діяльності. В цілому така система ставить перед собою дві задачі: захист вкладників та забезпечення фінансової стабільності. Деякі країни (Росія, Тайвань) додатково закріпили стимулювання росту заощаджень або забезпечення стабільних операцій на фінансовому ринку. Корпорація страхування депозитів Ямайки своїм завданням визначила формування та управління системою страхування депозитів, та мінімізацію витрат страховика у процесі здійснення такої діяльності.

У ході дослідження дисертантом неодноразово наголошувалось на необхідності законодавчого закріплення завдань системи гарантування банківських вкладів. Формулювання цілей системи дозволяє виявити вектори її подальшого розвитку, забезпечує певну незалежність системи. Діючий Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не конкретизує завдання самої системи гарантування вкладів, лише вказує на завдання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та мету самого Закону. На нашу думку, доцільно сформулювати цілі системи гарантування банківських вкладів та прямо вказати їх в законі. Такими цілями є:

1) захист прав та інтересів вкладників;

2) забезпечення стабільності фінансової системи;

3) стимулювання зростання заощаджень;

4) забезпечення рівної конкуренції на фінансовому ринку;

5) сприяння фінансовому оздоровленню проблемних установ.

6) мінімізація витрат при виведенні неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Оскільки принципи – це основоположні, вихідні положення системи гарантування банківських вкладів, що виступають ціннісними орієнтирами законодавчої діяльності, наголошується на важливості їх законодавчого закріплення, зокрема у Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Такими принципами на думку автора є: 1) обов'язкової участі; 2) прозорості та гласності діяльності; 3) формалізованості системи; 4) швидкості проведення виплат; 5) встановлення граничного розміру виплат; 6) накопичувального характеру формування коштів; 7) пріоритетності інтересів вкладника; 8) взаємовигідного співробітництва між учасниками системи; 9) найменших витрат системи. При цьому принципи системи гарантування банківських вкладів є орієнтирами для формулювання принципів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Наприклад, Федеральний Закон Російської Федерації «О страховании вкладов физических лиц в банках Российской Федерации» від 23.12.2003 року прямо встановлює основні принципи системи страхування вкладів (ст. 3):

1) обов'язковість участі банків у системі страхування вкладів;

2) скорочення ризиків при настанні несприятливих наслідків для вкладників у разі невиконання банками своїх обов'язків;

3) накопичувальний характер формування фонду обов'язкового страхування вкладів за рахунок регулярних страхових внесків банків-учасників системи страхування вкладів [216].

На сьогоднішній день законодавчого удосконалення потребують питання об'єкту відшкодування, а саме поняття «вклад (депозит)»; кола осіб, що підлягають захисту відповідно до законодавства про гарантування вкладів; гарантування вкладів небанківських фінансових установ.

Відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в Україні захисту підлягають вклади виключно фізичних осіб в банках – учасниках Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому, вклади фізичних осіб, що використовуються ними для здійснення підприємницької діяльності, Фондом не відшкодовуються.

Як свідчить міжнародний досвід, зокрема перелік принципів для ефективних систем страхування вкладів, у законодавстві повинно бути чітко прописано, який вклад визнається застрахованим. Від з'ясування суті поняття «вклад» залежить виявлення кола суб'єктів, на які поширюються гарантії. Існує думка, що «вклад» та «депозит» – це різні поняття, і останнє поняттям значно ширшим. Проте більш поширеним є підхід, відповідно до якого вказані поняття ототожнюють, який здається нам більш прийнятним.

Більшість науковців визначає «вклад (депозит)» як гроші, грошові ресурси (Н.М.Внукова, М.Мороза, та ін.), інші визначають це поняття як економічні відносини (В.І.Колесников), гроші й цінні папери (Ф.Ф.Бутинець, С.М.Фролов, Л.В.Тищенко та ін.), рахунки (О.А.Кириченко), вільні кошти (Т.П.Остапишин), фінансові вимоги (Пітер Роуз).

У контексті Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під вкладом розуміються «кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Чинне законодавство не містить уточнення про суть іменних рахунків, що можна зробити висновок

Відповідно до ч. 2 ст. 340 Господарського кодексу України депозити утворюються за рахунок коштів у безготівковій формі, у гривнях або в іноземній валюті, що розміщені юридичними особами чи громадянами (клієнтами) на їх рахунках у банку на договірних засадах на певний строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства та умов договору.

Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 року № 492, розглядає банківський вклад (депозит) крізь призму вкладного (депозитного) рахунку. Зокрема, вказана Інструкція передбачає можливість відкриття банками за договором банківського рахунку поточних рахунків, а за договором банківського вкладу – вкладних (депозитних) рахунків. Відповідно до Інструкції вкладний (депозитний) рахунок – це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору. Натомість поточний рахунок – це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Таким чином не всі рахунки клієнтів банку є депозитними. Взагалі до рахунків належать: поточні (розрахункові) рахунки, строкові вклади, позичкові рахунки, процентні рахунки (для вкладів, позик), рахунки для обліку забезпечення тощо. «Вкладний» чи «депозитний» рахунок – це лише один із видів великої кількості рахунків, які відкриті в банку для клієнта. Так само сам рахунок не може бути «вкладом (депозитом)». Термін «вкладний (депозитний) рахунок» означає, що є рахунок у банку, на якому обліковується сума вкладу (депозиту). Тобто це рахунок, який відкритий банківською установою для зарахування суми вкладу (депозиту) на цей рахунок для ведення обліку даного вкладу (депозиту). Рахунок виконує функції обліку інформації про будь-які дії (операції) із сумами, що записуються на нього.

Таким чином, рахунки, на яких обліковуються кошти клієнтів, можуть бути депозитними, самі ж  рахунки не є вкладами (депозитами), вони лише обліковують інформацію про вклади.

Цивільний кодекс України також розмежовує поняття «банківський вклад (депозит)» та «банківський рахунок». Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 р. № 516, визначає вклад (депозит) як  грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Як бачимо, вказане положення не робить прив’язки до банківського рахунку.

Світова практика виробила такі підходи до визначення поняття «вклад (депозит)» у контексті законодавства про страхування вкладів:

1) спеціальний закон не має самостійного визначення поняття «вклад», проте містить пряму вказівку до вживання поняття «вклад» в контексті банківського законодавства (Республіка Бєларусь);

2) спеціальний закон містить власне визначення поняття «вклад» (Російська Федерація, Україна, Литва, Естонія, Республіка Молдова);

3) спеціальний закон містить лише перелік фінансових інструментів, які об'єднуються поняттям «вклад» (Японія, США, Канада).

Відповідно до висновків Форуму за фінансову стабільність, «відповідальні за прийняття відповідних рішень повинні забезпечити такі умови, за яких би поняття вкладу (депозиту), що підлягає страхуванню, було чітко визначене в законодавчому порядку чи на рівні приватного контракту. Для цього необхідно оцінити з точки зору поставлених перед системою завдань державної політики порівняльну важливість різних типів депозитних інструментів, включаючи депозити в іноземній валюті та депозити нерезидентів. Після відбору необхідних інструментів стає можливим визначити обмеження залежно від виду вкладів (депозитів) чи/та їх власників» [18].

Оскільки у вітчизняному законодавстві відсутнє єдине визначення поняття «вклад (депозит)», вважаємо, що таке визначення не повинно суперечити наявним уже в законодавстві, але чітко пояснювати значення терміну у контексті певних правових відносин. При цьому кращим варіантом є зазначення переліку депозитних інструментів, які об'єднуються поняттям «вклад (депозит)», адже за таким підходом законодавство легше змінити.

Окремої уваги заслуговує питання поширення гарантій за вкладами на фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб. Головна мета створення системи гарантування вкладів – захист найменш вразливої категорії вкладників, а такими є, насамперед, фізичні особи, які не в змозі оцінити надійність тієї чи іншої банківської установи. Проте серед головних завдань системи гарантування банківських вкладів Форум за фінансову стабільність визначив також забезпечення стабільності фінансової системи держави [18, с. 6]. Як зазначає С.В. Безвух «необхідність розширення об’єкта системи захисту банківських вкладів вкладами фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб випливає з значної їх ролі у створені ВВП, вагомої частки у ресурсах банків, негативного впливу на їх діяльність неплатоспроможності чи можливого банкрутства банку» [50].

На думку О.В. Турбанова, «і фізичні особи, і індивідуальні підприємці, і юридичні особи мають рівні права вимоги до банку, незалежно від того, з якого договору вони випливають: банківського рахунку чи банківського вкладу. <...>. Вказані суб’єкти повинні мати рівні можливості для захисту своїх прав, включаючи хоча б мінімальний рівень гарантій з відшкодування своїх вкладів» [211, с. 42-43].

Д.Ю. Колчанов та М.М. Євстратенко, аргументують свою позицію про необхідність поширення гарантій прав за вкладами на депозити приватних підприємців через державну підтримку малого підприємництва, що безумовно є важливим завданням економічної політики держави [81, с. 24; 106, с. 13]. Український вчений-економіст Огієнко В.І., обґрунтовуючи необхідність поширення дії системи гарантування вкладів на юридичних осіб, згадує про можливість посилити тим самим фінансову стійкість комерційних банків, підвищити капіталізацію Фонду, знизити ризик підприємницької діяльності. При цьому, поширення дії гарантій за вкладами на юридичних осіб науковець розглядає як перспективу розвитку гарантійних функцій держави щодо захисту приватної власності громадян та підприємців [141, с. 48].

Ще одним аргументом на користь поширення гарантій прав за вкладами на фізичних осіб-підприємців, та юридичних осіб, є їх обов'язок проведення розрахунків здебільшого у безготівковій формі, а відповідно відкриття банківського рахунку. Крім того, відповідно до вимог чинного законодавства України [157] в касі підприємств готівкові кошти можуть знаходитися виключно в межах встановлених лімітів.

Таким чином, юридичні особи обмежені у виборі способів зберігання своїх коштів. Якщо фізична особа має вибір – нести кошти до банку чи зберігати їх вдома, то юридичні особи такого вибору не мають [118]. Разом з тим підприємницька діяльність відповідно до Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю (ст. 42), відповідно вибір банківської установи для розміщення власних коштів здійснюється підприємством самостійно на власний розсуд.

Ще одним аргументом на користь поширення гарантій на вклади фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб є порядок формування джерел Фонду шляхом отримання регулярного збору від банків. Адже регулярний збір становить певний відсоток бази нарахування – середньозваженої суми балансових залишків на рахунках з обліку вкладів та відсотків за ними (ст. 22 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Це означає, що регулярний збір формується шляхом обчислення відсотку залишків всіх вкладів, і фізичних, і юридичних осіб [закон]. Тому виключення фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб з переліку вкладників, вклади яких відшкодовуються Фондом є несправедливим.

Звичайно, при створенні системи гарантування банківських вкладів будь-яка країна обирає найбільш прийнятну, частіше найпростішу модель гарантування (страхування) вкладів, забезпечуючи тим самим досягнення головної мети створення такої системи Таким шляхом пішли більшість країн, зокрема Росія, Білорусь, Молдова, Латвія, Литва, Бангладеш, Перу тощо. При розширенні функцій системи та нарощуванні фінансових ресурсів, постає питання про поширення гарантій на фізичних осіб – підприємців, а також на юридичних осіб. В Україні після наділення Фонду повноваженнями з ліквідації банків, а також виведення неплатоспроможних банків з ринку, посилилася роль система гарантування банківських вкладів у системі фінансової безпеки країни. Фонд нарівні з Національним банком України здійснює контроль за діяльністю банківської системи, зокрема здійснюючи перевірки банків щодо дотримання законодавства у сфері гарантування вкладів. То ж питання поширення гарантій за вкладами є вкрай важливим.

Позитивний приклад поширення дії системи гарантування вкладів на фізичних осіб – підприємців та юридичних осіб на сьогодні демонструють Великобританія, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція та ще багато інших. Жодного виключення для таких категорій вкладників не робить також США, Канада, включаючи у систему страхування депозити фізичних, та юридичних осіб,  державних та недержавних організацій, а також гарантійні зобов’язання банку перед клієнтом. Вклади як фізичних, так і юридичних осіб включені в систему гарантування вкладів і Директивою ЄС 94/19/EС від 14 травня 1994 року «Про системи гарантування депозитів». Вона встановлює також можливість виключення з гарантії або встановлення нижчого рівня гарантії для певних вкладників або депозитів надана державам-членам Зокрема, такий перелік містить наступні категорії (Додаток І до Директиви):

1. депозити фінансових установ;
2. депозити страхових компаній;
3. депозити уряду і центральних адміністративних органів;
4. депозити провінційних, регіональних, місцевих і муніципальних органів;
5. депозити інститутів спільного інвестування;
6. депозити пенсійних фондів;
7. депозити директорів, менеджерів, членів з персональною відповідальністю, власників щонайменше 5 % капіталу кредитної установи, осіб, відповідальних за проведення статутних аудиторських перевірок бухгалтерських документів кредитної установи, і вкладники з подібним статусом в інших компаніях тієї ж групи;
8. депозити близьких родичів і третіх сторін, що діють від імені вкладників, про яких йдеться в попередньому пункті 7;
9. депозити інших компаній тієї ж групи;
10. неіменні депозити;
11. депозити, на які вкладник одержав від тієї ж кредитної установи на індивідуальній основі ставки і фінансові поступки, які ще більше погіршили її фінансове становище;
12. боргові цінні папери, випущені тією ж установою, і зобов’язання, що виникають з власних акцептів і простих векселів;
13. депозити у валюті, іншій ніж валюти держав-членів ЄС;
14. депозити компаній, розмір яких не дозволяє їм складати скорочені балансові звіти відповідно до статті 11 Четвертої Директиви Ради (78/660/ЄЕС) від 25 липня 1978 року [13].

Розширення кола суб’єктів, вклади яких гарантуються Фондом, повинне здійснюватися поступово. У першу чергу, гарантія має бути поширена на вклади фізичних осіб – підприємців, а вже потім юридичних осіб, та спершу тих, які не мають можливості самостійно перевіряти ліквідність та платоспроможність банку, в якому розміщені кошти.

Крім того, Фонд встановлює обмеження гарантій за вкладами поширюються також на такі вклади:

1) передані банку в довірче управління;

2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень;

3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника;

4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік;

5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб'єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік;

6) розміщені на вклад власником істотної участі банку;

7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку;

8) за вкладом у банку, що є предметом застави та забезпечує виконання зобов'язань вкладника перед цим банком, в обсязі таких зобов'язань;

9) за вкладами у філіях іноземних банків.

Обмеження в гарантуванні (страхуванні) вкладів зарубіжних філій місцевих банків пояснюється тим, що такі філії не є частиною внутрішньої платіжної системи, внутрішньої грошової маси і внутрішніх заощаджень, а також тим, що такі вклади можуть бути вже гарантовані (застраховані) відповідними проектами в країні їх знаходження, подвійна ж гарантія (страхування) є недоцільною.

За рекомендаціями Форуму за фінансову стабільність запровадження обмежень є позитивною практикою, оскільки встановлення повної гарантії прогнозовано може спричинити виникнення так званої проблеми «моральної шкоди» [263]. Наприклад, обмежуючи гарантування (страхування) вкладів в іноземній валюті, аргументом часто наводиться те, що такі вклади не є частиною внутрішньої грошової маси, а відтак не підлягають гарантуванню (страхуванню) з метою захисту платіжної системи. У країнах ЄС подібне обмеження запроваджується з метою посилення заходів, спрямованих на боротьбу з «відмиванням» грошей [25, с. 15].

Одним з напрямів подальшого вдосконалення законодавства з питань  гарантування вкладів є розширення кола учасників системи. На сьогодні в Україні це лише банки, а відтак страхуванню підлягають виключно банківські вклади. Питання розширення кола фінансово-кредитних установ, що входять до системи гарантування вкладів неодноразово піднімалося російськими вченими  [212; 81; 106 107].

У багатьох країнах страхування вкладів розповсюджується на більш широке, ніж банки коло фінансових інститутів. Такими є позиково-ощадні асоціації, страхові компанії пенсійні фонди, пайові та інвестиційні фонди. Як зазначає М.М. Євстратенко «якщо виходити з мети підвищення стабільності національної фінансової системи та створенні рівних конкурентних умов для учасників ринку виникає питання про розповсюдження членства у системі страхування вкладів на фінансові організації небанківського сектору…» [81, с. 23].

Звичайно, на початковому етапі формування системи страхування банківських вкладів, держава приймає рішення, які фінансові установи стануть учасниками системи гарантування вкладів в першу чергу. Оскільки комерційні банки є головними фінансовими посередниками, що реалізують грошово-кредитну політику держави, їх вкладники повинні бути захищені в першу чергу. Разом з тим і інші фінансово-кредитні установи, що залучають та розміщують грошові кошти, у разі системної кризи також зазнають величезних втрат. На користь розповсюдження членства у системі страхування вкладів у Рекомендаціях Форуму за фінансову стабільність наведені такі аргументи: недопущення спотворених форм конкуренції між учасниками фінансової системи, забезпечення стабільності фінансової системи шляхом охоплення всіх інститутів, розповсюдження норм пруденційного регулювання та нагляду на всі інститути [18, с. 5].

До таких інститутів можна віднести: кредитні спілки, страхові організації, недержавні пенсійні фонди, пайові та інші інвестиційні фонди. Звичайно, вони не мають такого впливу на фінансову систему, як банки, проте також виконують функцію фінансового посередника. В Україні була прийнята спроба поширити гарантування вкладів на членів кредитних спілок, проте внесений у 2008 році законопроект до Верховної Ради України, належної підтримки не знайшов [170].

Розповсюдження членства у системі гарантування вкладів на вказані інститути є перспективним напрямком подальшого вдосконалення системи, зважаючи на схожість правової природи вкладів, страхових внесків, інвестиційних паїв. При цьому такі інститути доцільно включити в уже діючу систему гарантування вкладів без створення нового спеціально уповноваженого органу.

Ще одним недоліком правового забезпечення є недосконала процедура інформування вкладників про діяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. За даними соціологічного опитування, 62 % вкладників не знають точного розміру виплат коштів за вкладами, а 34 % взагалі не знають про існування системи гарантування банківських вкладів [162].

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/35484.html