---

Фінансовий контроль у системі гарантування банківських вкладів

Ефективність функціонування системи захисту вкладів залежить від багатьох факторів. Як свідчить світова практика, діяльність інститутів страхування та їх вдосконалення здійснюється з урахуванням реформування спеціальних інститутів нагляду та реструктуризації банківської системи, а також посилення аудиту банківської діяльності. Тільки завдяки тісної координації цих інститутів може бути забезпечення стабільність банківської системи.

Фінансова діяльність держави та діяльність окремих суб'єктів фінансової системи передбачає необхідність наявності дієвої системи фінансового контролю, що передбачає контроль за ефективним та цільовим розподілом матеріальних ресурсів. Економічні рішення, що приймаються органами управління не завжди є бездоганними, порушення законодавства з використання грошових ресурсів, «марнотратство» часто мають місце при здійснення управлінських функцій [180, с. 150]. Контроль за станом економіки, розвитком соціально-економічних процесів у суспільстві є важливою сферою діяльності державних та недержавних органів. Система захисту банківських вкладів є важливим джерелом для забезпечення економіки інвестиціями, адже економічні рішення вкладників здебільшого залежать від наявності державного гарантування повернення їх заощаджень. Проблема залучення заощаджень населення для трансформації їх у інвестиції в економіку здебільшого пов'язана з недовірою громадян до фінансових посередників, проте та частина населення, що вносить все ж таки вклади у банківську систему часто не в змозі захистити свої інтереси через недосконалу систему правового регулювання, дублювання функцій органів системи гарантування вкладів, занадто обтяжливою структурою фінансового контролю, все це створює перешкоди для своєчасної виплати гарантованих вкладів. Раціональне та правильне використання коштів, що акумулюються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, потребує належного контролю з боку державних та недержавних органів.

Фінансовий контроль – це контроль за законністю та доцільністю дій при формуванні, розподілі та використанні державних та недержавних фондів грошових коштів для ефективного соціально-економічного розвитку країни [230, с. 149]. За своєю сутністю Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є позабюджетним цільовим фондом грошових коштів, оскільки до основних завдань Фонду відноситься акумуляція коштів банків – учасників Фонду, участь у якому для всіх банків є обов'язковою, та використання цих коштів за цільовим призначенням – для виплати відшкодування вкладникам банків – фізичним особам. Фонд відповідно до своїх повноважень використовує кошти для відшкодування втрат, інвестування у цінні папери та забезпечення виконання своїх функцій. Таким чином, Фонд є одночасно і суб'єктом, і об'єктом фінансового контролю.

За своєю правовою природою фінансовий контроль є комплексною, багатоаспектною, міжгалузевою системою спостереження органами, наділеними контрольними функціями, за фінансово-господарською діяльністю господарюючих суб’єктів з метою встановлення законності й доцільності фінансових та інших операцій, пов’язаних із ними, а також для оцінки економічної ефективності цієї діяльності та виявлення фінансових резервів [114, с. 190]. Фінансовий контроль не має найпершою метою виявлення порушень з боку господарюючих суб'єктів у використанні грошових коштів, натомість для органів фінансового контролю важливим є встановлення прогалин у законодавчому регулюванні тих чи інших відносин, виявлення резервів фінансової системи, прогнозування майбутніх надходжень та витрат.

Світова практика свідчить, що всі страховики депозитів вважають себе невід'ємною частиною системи забезпечення фінансової стабільності. У деяких випадках центральний банк виступає у ролі кредитора останньої інстанції та одночасно виконує функцію банківського нагляду (Ямайка, Болгарія, Йорданія, Литва, Португалія, Кіпр), у той же час в інших країнах функцію банківського нагляду виконує окреме відомство (Канада, США, Корея). В основному учасники системи забезпечення фінансової стабільності незалежні юридичні особи з функціями, повноваженнями та відповідальністю, що чітко вказані у законодавстві, в окремих випадках додатково заключаються меморандуми про співпрацю (Ямайка, Болгарія, Естонія), а також спеціальні угоди про обмін інформацією та координацію діяльності (Канада, Венгрія, Тайвань и Корея) [215].

Відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» система гарантування вкладів фізичних осіб є сукупністю відносин між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, Національним банком України, Кабінетом Міністрів України, банків – учасників та вкладників у сфері гарантування вкладів. Таким чином, ті органи, що традиційно відносять до органів фінансового контролю, у сфері гарантування банківських вкладів  набувають статусу учасника системи захисту прав вкладників. Як вже зазначалося, фінансовий контроль покликаний не лише встановлювати факти порушення законодавства, а й виявляти можливі шляхи розвитку та вдосконалення діючих відносин. Тому закріплення за органами фінансового контролю – Національним банком України, Кабінетом Міністрів України – статусу учасника системи гарантування вкладів є позитивним зрушенням у реформуванні фінансової системи країни.

Відповідно до чинного закону України [94] Фонд є установою, яка виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. У своїй діяльності Фонд гарантування вкладів фізичних осіб підзвітний Кабінету Міністрів України та Національному банку України, підконтрольний Рахунковій палаті України. Фонд не має власних контрольних повноважень, за виключенням права проводити перевірки з питань, віднесених до повноважень Фонду.

До загальнодержавних органів фінансового контролю, що здійснює нагляд за системою гарантування банківських вкладів слід віднести Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України та Президента України. Президент України здійснює опосередкований контроль за діяльністю Фонду, оскільки він затверджує схвалені Верховною Радою України законодавчі акти, та видає власні укази та постанови, що регулюють діяльність системи гарантування вкладів в Україні. Одним з таких указів Президент України створив власне у 1998 році Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Верховна Рада України здійснює фінансовий контроль через свої комітети і тимчасові спеціальні комісії. До їх компетенції належить робота із законопроектами, підготовка і попередній розгляд питань, що стосуються реформування фінансових структур. Природно, що основне навантаження у здійсненні фінансового контролю припадає на спеціалізований комітет Верховної Ради України - Комітет з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики. Останнім результатом діяльності Комітету стало прийняття Верховною Радою України розробленого ним та погодженого з Національним банком України та Асоціацією українських банків Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» [94].

Кабінет Міністрів України здійснює загальний фінансовий контроль, розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку країни. У своїй діяльності Фонд гарантування вкладів фізичних осіб підзвітний Кабінету Міністрів України, що означає обов'язок надання до останнього щорічного звіту про свою діяльність, та має право в разі недостатності капіталу для виконання покладених на Фонд функцій отримувати від Кабінету Міністрів України кредити у грошовій формі або у вигляді державних цінних паперів. Кабінет Міністрів України також бере участь в управлінні діяльністю Фонду та делегує двох представників для формування адміністративної ради Фонду.

Міністерство фінансів України є центральним спеціалізованим органом державної виконавчої влади з управління і контролю за фінансами. Головною функцією Міністерства є контроль за складанням проекту й виконанням Державного бюджету. Крім того, Міністерство фінансів контролює: схоронність і ефективність використання державного майна, закріпленого за підприємствами; випуск і обіг цінних паперів, видає дозволи на здійснення цієї діяльності; веде загальний реєстр випуску цінних паперів в Україні. У системі гарантування вкладів Міністерство фінансів здійснює контроль за використанням коштів, затверджених кошторисом витрат Фонду; передбачає ліміт кредитування Фонду в проекті закону про Державний бюджет України.

Головним органом фінансового контролю у системі гарантування банківських вкладів є Національний банк України. Відносини Фонду з Національним банком України мають важливе значення для забезпечення стійкості та фінансової стабільності банківської системи.

Окрім статусу головного органу фінансового контролю у системі гарантування банківських вкладів Національний банк здійснює важливу функцію банківського нагляду за банками-учасниками системи гарантування вкладів. Нагляд здійснюється шляхом проведення моніторингу діяльності банків-учасників, заснованого на принципах постійності, безперервності, повноти та об'єктивності. М.В. Комісарова зазначає: «моніторинг – це постійно та безперервно здійснювана діяльність центрального банку з оцінкою відповідності банків-учасників вимогам системи на основі даних звітності, матеріалів інспекційних перевірок та іншої достовірної, документально підтвердженої інформації про діяльність банків-учасників системи» [107, с. 20].

На думку С. Козьменко, І Школьник та Т. Савченка Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»  не змінює, але ускладнює існуючу вітчизняну модель нагляду за фінансовими установами. До прийняття Закону регулятори фінансового ринку (Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національна комісія у сфері ринків фінансових послуг) мали всі повноваження щодо здійснення нагляду та регулювання діяльності фінансових посередників, які перебувають у сфері їхнього впливу. З уведенням у дію Закону частина функцій щодо нагляду та регулювання діяльності неплатоспроможних банків, а також повноваження щодо здійснення ліквідації банків переходять від Національного банку України до Фонду. Таким чином, в Україні триває реалізація децентралізованого підходу до регулювання фінансового ринку та з’являється четвертий регулятор ринку фінансових послуг [104, с. 16-17].

Так, децентралізована система регулювання та нагляду за діяльністю суб’єктів фінансового ринку реалізована, наприклад, у США, де одним із регуляторів є Федеральна корпорація страхування депозитів  (Federal Deposit Insurance Corporation).

Характерною ознакою банківського нагляду за діяльністю банків в області гарантування вкладів є те, що банківський нагляд проводить Національний банк України. У частині виконання законодавства з питань гарантування вкладів Фонд має право здійснювати контроль за виконанням зобов'язань банків у зв'язку з їх участю у системі шляхом проведення перевірок. Фонд наділеній правом накладання адміністративно-господарських санкцій на банки – учасники системи за порушення законодавства про гарантування вкладів.

Більшість страховиків депозитів у світі не мають повноважень щодо перевірки учасників системи страхування вкладів безпосередньо, але мають право вимагати від наглядового органу здійснювати певні заходи щодо перевірки або надати інформацію. Страховик Венгрії, наприклад, має обмежені повноваження щодо проведення перевірок, у Йорданії такі перевірки проводяться разом з центральним банком. на Філіппінах страховик має право мінімізувати страхові ризики шляхом проведення перевірок банків, отримавши попередньо згоду комітету з грошової політики центрального банку за умови, що остання перевірка проводилась не пізніше 12 місяців тому. У Мексиці наглядовий орган зобов'язаний інформувати страховика депозитів про фінансовий стан установи, яка можливо потребує втручання для урегулювання питань власної неплатоспроможності [215].

Світова практика виробила такі методи координації взаємовідносин між учасниками забезпечення фінансової стабільності у раз конфлікту інтересів. Такими методами є: участь інших членів системи у раді директорів системи страхування депозитів, використання договорів про співробітництво, створення спеціальних комітетів, а також юридичні угоди. Наприклад, на Філіппінах функції та обов'язки страховика депозитів та центрального банку в області проведення перевірок, моніторингу, термінових заходів для урегулювання  неспроможності банків прописані в їх установчих документах, директивах, нормативних актах, циркулярах, меморандумах про взаємодія. Ради директорів обох відомств приймають інструкції та вказівки, забезпечуючи уникнення дублювання їх функцій. На Ямайці законом створений спеціальний комітет, членами якого є представники центрального банку та системи страхування депозитів [17].

Окремої уваги заслуговує питання провадження процедури фінансового оздоровлення банків чи їх ліквідації. В Україні донедавна провідну роль в організації процедури ліквідації банків та функція кредитора останньої інстанції відігравав Національний банк України. Згідно з останніми реформами у системі гарантування вкладів фізичних осіб функції ліквідатора неплатоспроможних банків були повністю передані до Фонду. При цьому, встановлено дві категорії фінансового стану банків, відповідно до яких Фонд порушує процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку або їх ліквідацію. Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України зобов’язаний прийняти рішення про віднесення  банку до  категорії  проблемних  за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв:

1) банк допустив зменшення розміру регулятивного капіталу та/або нормативів капіталу банку, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України, на 10 і більше відсотків протягом звітного місяця;

2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п’ять і більше робочих днів тому;

3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

4) банк порушив вимоги законодавства щодо порядку подання та/або оприлюднення звітності, в тому числі подав Національному банку України та/або оприлюднив недостовірну звітність, що призвело до суттєвого викривлення показників фінансового стану банку;

5) систематичне незабезпечення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Проте два положення цієї статті є дискусійними. По-перше, законодавчо передбачається право Національного банку України віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, ніж тих, що визначені законом. Це положення збільшує гнучкість застосування такого заходу в слабо передбачуваних та високодинамічних умовах розвитку фінансових ринків, але підвищує рівень суб’єктивності його застосування. По-друге, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Це пояснюється необхідністю уникнення панічних настроїв серед клієнтів банку, але при цьому знижується прозорість процедури віднесення банку до категорії проблемних [104, с. 17].

Проблемний банк у строк до 180 днів зобов’язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Національний банк України зобов’язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами.

Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та запровадження у ньому тимчасової адміністрації на наступний робочий день після отримання рішення Національним банком про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Під час роботи у банку тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком та виконувати дії, передбачені планом урегулювання. В плані врегулювання на підставі оцінки фінансового й майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із п’яти способів:

1) ліквідація банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб у порядку, встановленому цим Законом;

2) ліквідація банку з відчуженням у процесі ліквідації всіх або частини його активів і зобов'язань на користь приймаючого банку;

3) відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією;

4) створення та продаж інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов'язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку;

5) продаж неплатоспроможного банку інвестору.

Після відновлення інвестором платоспроможності й стабільної діяльності придбаного банку припиняються повноваження тимчасової адміністрації та відновлюється банківський нагляд з боку Національного банку.

Наступним кроком, Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку відповідно до плану врегулювання або у разі закінчення строку повноважень тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання. Національний банк зобов’язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п’яти днів із дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку. Далі Фонд здійснює процедуру ліквідації банку.

За Національним банком збереглося право відкликання банківської ліцензії з власної з власної ініціативи, якщо встановлено, що документи, надані для її отримання, містять недостовірну інформацію; або встановлено, що банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання ліцензії. Крім того, банк може бути ліквідований за ініціативою його власників.

Таким чином, нова процедура виведення банків з ринку істотно змінює статус учасників системи, втім такі зміни повинні сприяти підвищенню операційної та економічної ефективності ліквідації банків.

Значна кількість проблемних банків створює все більше навантаження на відповідні підрозділи банківського нагляду Національного банку України. Крім цього, проведення процедури виведення з ринку неплатоспроможних банків не сповна відповідає завданням Національного банку як класичного пруденційного регулятора банківської діяльності [104, с. 17].

Безумовно це є важливим кроком на шляху реформування системи гарантування банківських вкладів, проте однозначної позиції вчених та практиків з цього питання немає. Головною проблемою вважається наявність достатньої кількості фінансових інструментів та кваліфікаційних кадрів у Фонду для здійснення таких процедур.

Втім, варто наголосити, що від результативності процедури ліквідації банку напряму залежить фінансова стабільність системи гарантування вкладів. Саме за рахунок коштів, отриманих в процесі ліквідації банку, покриваються витрати Фонду, понесені ним на відшкодування коштів за вкладами. Але поряд з цим, як свідчить досвід деяких країн, процедура ліквідації неплатоспроможних банків значно поступається процедурі переведення активів та зобов’язань збанкрутілого банку в інший – фінансово здоровий. У такому випадку повністю відпадає необхідність проведення виплат вкладникам, відтак вони не відчувають жодного дискомфорту, а сама система гарантування (страхування) вкладів – не втрачає кошти.

Так, наприклад, на Філіппінах страховик депозитів має право надавати фінансову допомогу будь-яким способом шляхом надання прямих кредитів, викупу активів, прийняття обов'язків, розміщення депозитів. У Кореї допомога може бути у вигляді купівлі акцій, викупу та управління активами та кредитами. У Тайвані страховик депозитів може надавати фінансовим інститутам ресурси для підтримання ліквідності для попередження системної кризи. У Тайвані фінансова підтримка може надаватися у формі депозитів та кредитів, а у В’єтнамі – у формі кредитів та гарантій [172].

Найбільш досконалою з точку зору захисту прав вкладників є система страхування депозитів у США на чолі з Федеральною корпорацією зі страхування депозитів. За своїм статусом вона є квазіурядовою організацією, яка наділена широкими повноваженнями щодо здійснення нагляду за банками, які залучають вклади. Федеральна корпорація зі страхування вкладів має право перевіряти стан бухгалтерського обліку в банках, дотримання банками норм федерального законодавства щодо норм кредитування тощо. Крім того, на ранній стадії виникнення проблем у банку Федеральна корпорація зі страхування вкладів може надавати допомогу такому банку, яка проявляється або у наданні позики для недопущенні банкрутства, або у викупі активів банку.

На Федеральну корпорацію зі страхування вкладів, окрім іншого, покладаються функції по ліквідації банку, який позбавлений права залучати вклади. Але така ліквідація у США має свої особливості – застосовується процедура пришвидшеного адміністративного закриття банку без порушення справи про банкрутство, за якої Федеральна корпорація зі страхування вкладів набуває повного контролю над банком, щодо якого застосовується процедура ліквідації, має право на власний розсуд повністю змінити в ньому керівництво, а власне процедура реструктуризації відбувається двома можливими способами – або шляхом об’єднання проблемного банку з якимось іншим, або шляхом передачі останньому всіх активів та пасивів такого проблемного банку.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/35484.html