Мета, завдання, принципи організаційно-правового режиму адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики в Україні

Для з'ясування сутності та призначення адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики необхідно пізнати наукові узагальнення його правового феномену. В адміністративному праві такими категоріями є «державне управління», «державне регулювання», «адміністративно-правове регулювання», для змісту визначення яких опрацьовані здобутки вчених різних галузей правової науки, що досліджували і продовжують досліджувати окремі аспекти соціального явища – управління.

У правовій літературі як і раніше, так і на сьогоднішній день спостерігаються тенденції ототожнення державного управління та державного регулювання (наприклад, роботи В. Колпакова, Ю. Битяка, С. Ківалова та інших), хоч ці поняття різні. В теорії адміністративного права питання співвідношення регулювання, управління та керівництва найчастіше здійснюються через розуміння останніх як відповідних загальних методів державного управління, так наприклад, Т.Коломоєць визначає регулювання як визначення загальної політики і принципів її реалізації через різні напрямки, а керівництво як практичне проведення в життя загальної політики і принципів у відповідній галузі управління, контроль й розробку напрямків діяльності підконтрольних суб’єктів. В. Авер’янов зазначає, що на відміну від регулювання та керівництва, управління як метод, знаходить свій прояв у прямому систематичному впливі суб’єкта управління на об’єкт повсякденного оперативного характеру.

Серед російських вчених-адміністративістів найбільш повно аналізується питання державного регулювання Ю. Тихомировим, який вважає державне управління одним із проявів та функцій державного регулювання в широкому розуміння, та визначає його як встановлення та забезпечення державою загальних правил поведінки (діяльності) суб’єктів суспільних відносин та коректування їх в залежності від мінливих умов. Державне регулювання створює умови для діяльності суб’єктів та об’єктів управління в напрямі, який є бажаним для держави і за яким відбуватиметься розвиток системи управління в цілому [47, с. 27-33].

Адміністративно-правове регулювання в якості різновиду державного регулювання є механізм імперативно-нормативного упорядкування організаційної діяльності суб’єктів та об’єктів управління та формування стійкого правового порядку їх функціонування шляхом застосування норм адміністративного права [149, с. 379].

Адміністративно-правове регулювання передбачає встановлення певних обмежень діяльності об’єктів, у яких вони можуть вільно функціонувати. Адміністративно-правове регулювання спрямоване не тільки на об’єкт управління як такий, але й на середовище його існування, тим самим відрізняючись від державного управління широтою владного впливу. Воно здійснюється в основному через прийняття відповідних актів законодавства, тому деякі дослідники, наприклад З.Гладун, вважають, що є підстави називати його державно-правовим регулюванням. При цьому слід зазначити, що в арсеналі впливу на суспільні відносини у державі, крім правових, активно використовуються й інші засоби регулювання – організаційні, фінансові, кадрові та інші [150].

Важливим для розуміння змісту адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики вбачаємо розкриття аспекту організаційно-правового режиму адміністративно-правового регулювання.

Слід відмітити, що в законодавстві часто можна зустріти термін «режим», але його тлумачення в нормативно-правових актах відсутнє. Немає єдності з цього питання в позиціях вчених у галузі теорії права та інших галузей (адміністративного, екологічного, митного тощо). В науці поняття «режим» (від фр. regime, лат. regimen – «управління») досить змістовне, багатозначне, вживається у різних змістах та контекстах, а саме: як державний лад, сукупність засобів, методів, способів здійснення влади; як строго встановлений розпорядок життя, праці; як система обов'язкових правил, вимог, норм, принципів, встановлених для якого-небудь виду діяльності; як умови діяльності, існування чого-небудь; як певний стан, положення, статус [151].

Поняття режиму правового регулювання використовується в теорії права для розкриття взаємодії різних елементів правової системи, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування. Режим правового регулювання – це узята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок («належне» у праві стає «сущим»).

Основними ознаками режиму правового регулювання є: 1) його правова діяльність супроводжується політичним, економічним, етичним та іншим видами механізму соціального регулювання, переплітається з ними; 2) будучи категорією широкою за обсягом, збирає воєдино всі явища правової дійсності: засоби (норми права, суб'єктивні права і юридичні обов'язки, тощо), способи (дозволяння, зобов'язування, заборона), форми (використання, виконання, додержання, застосування); 3) становить систему правових засобів, способів, форм, що перебувають у взаємозв’язку і взаємодії. Кожна частина режиму правового регулювання знаходиться на своєму місці (як годинний механізм), виконує специфічні функції. Якість виконуваних ними функцій впливає на роботу інших частин і результат в цілому; 4) його рух виражається в стадіях, яким відповідають свої режими дії [152].

Адекватне розуміння сутності адміністративно-правового регулювання неможливе без осмислення мети такої діяльності. Виходячи з того, наскільки вдається досягнути у процесі правового регулювання цілей, і визначається ефективність режиму правового регулювання [153]. Різноманітними є запропоновані вченими-адміністративістами та фахівцями з державного управління визначення мети та цілей державного регулювання. Цілепокладання є важливим елементом діяльності людини, що характеризує як розумові процеси, так і предметну діяльність, в першу чергу – процес праці. Сьогодні умови побудови в Україні демократичної держави є тим станом системи регулювання, який вимагає внесення суттєвих змін у порядок цілепокладання на всіх рівнях адміністративно-правового регулювання, надання йому зумовленого об’єктивно, науково обґрунтованого та раціонального характеру. За ступенем об’єктивності чи суб’єктивності цілей можна говорити про рівень доцільності організації, що, звичайно, є відправною точкою як реформування старої, так і створення нової організації. Проведені дослідження свідчать, що в підходах вчених-адміністративістів та фахівців з державного управління щодо визначення мети та цілей регулювання ці поняття є достатньо розробленими та посідають визначне місце серед основних елементів регулювання, співвідносяться між собою як загальне і часткове, де мета розглядається як основна, вихідна категорія, досягнення якої забезпечується через реалізацію поставлених цілей [47, с. 45].

Отже, до основних факторів, що забезпечують ефективність правового регулювання, належать: 1) відповідність вимог норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства; 2) рівень досконалості законодавства; 3) рівень правової культури громадян; 4) мета, що ставилася при виданні даної правової норми; 5) реально досягнуті в процесі функціонування цієї норми результати [153].

У межах даного дослідження особлива увага приділяється правовим режимам, що існують в галузі адміністративного права, тобто, адміністративно-правовим. Адміністративно-правові режими можна розглядати як основні засоби, за допомогою яких здійснюється адміністративно-правове регулювання у різноманітних сферах (галузях). У зв'язку з цим, встановлення адміністративно-правових режимів можна представити як одну з форм впливу держави на окремі сфери суспільних відносин, у тому числі молодіжну політику з метою координації, співвідношення та усунення протиріч публічних та приватних інтересів

До основних елементів адміністративно-правових режимів слід відносити: 1) метод правового регулювання, який в адміністративному праві побудований на централізованому способі та імперативному типі регулювання і відображається в юридичній нерівності суб'єктів правовідносин; 2) особливі адміністративно-правові способи встановлення та форми виникнення прав та обов'язків, способи юридичного впливу, захисту прав, процедурно-процесуальні форми та інше; 3) принципи адміністративного права; 4) адміністративне законодавство [151].

Адміністративно-правове регулювання і його режим, на думку Л. Попова [100, с. 55-56], - це форма юридичного узагальнення відносин, в рамках якої одна сторона виступає в ролі керівника (суб'єкт управління), а інша - керованого (об'єкт управління). Схожого роду відношення завжди припускають відоме підпорядкування волі керованих єдиній волі, що управляє, виразником якої є той або інший суб'єкт виконавчої влади (виконавський орган).

В основі режиму адміністративно-правового регулювання в галузі молодіжної політики в Україні має бути покладена національна соціальна, економічна (податкова, бюджетна, кредитна, інвестиційна, валютно-фінансова), науково-технічна, інноваційна та ідеологічна політика. Важливими елементами адміністративно-правового регулювання будь-якою сферою суспільного життя, в тому числі і галузі молодіжної політики, його організаційними аспектами виступають завдання та принципи.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/32363.html