Система адміністративно-правових відносини в галузі молодіжної політики в Україні

Адміністративно-правові відносини – це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб’єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв’язки державно-владного характеру. Таким чином, адміністративно-правова норма містить абстрактну конструкцію адміністративно-правового відношення. Сутність такої конструкції полягає в тому, що норма від імені держави визначає належну поведінку кожного із своїх адресатів [46, с. 80]. Вона встановлює обов’язкові правила, за якими будуються взаємовідносини.

Адміністративно-правові відносини завжди мають державно-владний характер, тобто один з суб’єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин. У даному розумінні не є винятком і так звані «горизонтальні» адміністративно-правові відносини. Виникнення адміністративно-правових відносин – це, по суті, об’єктивізація загальної управлінської волі держави в реальній поведінці конкретних суб’єктів. Даний процес складається з трьох послідовно здійснюваних етапів. По-перше, визначається необхідність (доцільність) і можливість встановлення конкретного адміністративно-правового відношення. По-друге, створюється відповідна юридична конструкція, своєрідний абстрактний макет (склад) адміністративного правовідношення. По-третє, це реалізація норм і, як наслідок, виникнення сталих, державно-владних правових зв’язків між адресатами норм, тобто адміністративно - правових відносин [46, с. 80-81]. Адміністративно-правові відносини традиційно складаються із суб’єктів, об’єктів та змісту як сукупності прав та обов’язків сторін. Для виникнення адміністративно-правових відносин потрібна наявність юридичних фактів [102, с. 14-15]. Діапазон управління, здійснюваний виконавчою владою, є багатоаспектним [99, с. 44]. Адміністративно-правові відносини поділяють на види залежно від ознак, які і формують аспекти адміністративно-правового регулювання.

З метою забезпечення реформування системи державного управління, створення умов для побудови демократичної, соціальної, правової держави, утвердження і забезпечення прав людини і громадянина розроблена і втілюється у життя Концепція адміністративної реформи в Україні [160]. Суть адміністративної реформи полягає, по – перше, у створенні умов щодо комплексної перебудови існуючої державно-управлінської системи, створення нової правової бази, що регламентуватиме адміністративно-правове регулювання в Україні і, по-друге – у розбудові нових інститутів державного управління.

Перехід від державоцентристських до людиноцентристських пріоритетів адміністративно-правового регулювання зумовив зміну акцентів у спрямуванні адміністративно-правового регулювання, вивів у системі суб`єктів адміністративно-правових відносин на перший план особу з її правами, законними інтересами, свободами. Головне ж призначення держави в особі органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування – забезпечити належний рівень реалізації особою своїх прав, свобод та законних інтересів у виконавчо-розпорядчій сфері відносин [102, с. 5], що в свою чергу підтверджує необхідність існування адміністративно – правового регулювання і саме адміністративного права як умови і засобу реалізації конституційних гарантій в сфері функціонування публічної влади.

Проте, на сучасному етапі становлення державності в Україні спостерігається недосконалість, навіть повна деструктуризація органів виконавчої влади. Так, найвищі органи виконавчої влади не відповідають вимогам сучасного державного управління та не можуть ефективно виконувати покладені на них обов`язки із забезпечення адміністративно-правових домінант регулювання. Досить значних змін за роки незалежності зазнало Міністерство України у справах молоді та спорту [161]: у липні 1996 р. на базі Міністерства України у справах сім’ї, молоді і спорту, Комітету у справах неповнолітніх Кабінету Міністрів України, Комітету у справах жінок, материнства і дитинства при Президентові України Указом Президента України було утворено Міністерство України у справах сім'ї та молоді; після ряду реорганізацій з 1999 р. - Державний комітет України у справах сім'ї та молоді, з 2000 р. - Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України. Указом Президента України від 22 листопада 2001 р. № 1132 було відновлено діяльність Державного Комітету України у справах сім'ї та молоді. У 2005 р. Міністерство України у справах сім’ї, дітей та молоді та Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту було реорганізовано у Міністерство України у справах молоді та спорту. Відповідно Указу Президента України «Про Міністерство у справах молоді та спорту» від 26 лютого 2005 р. №381/2005 відбулася реорганізація Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді та Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту у Міністерство України у справах молоді та спорту. Положення про Міністерство України у справах молоді та спорту протягом досліджуваного періоду змінювалося два рази. Отже, все це тягло за собою зміну обсягу функцій, виконуваних міністерством, і, як наслідок, знижувало ефективність адміністративно-правового регулювання даної галузі.

Різноманітні органи виконавчої влади утворюють відповідну систему, ефективність діяльності якої залежить від ступеня упорядкованості, організованості, злагодженості в усіх ланках. Поняття «система органів» має, на думку В. Авер’янова [162, с. 9], потрійне смислове навантаження. По-перше, підтверджує наявність у сукупності цих суб’єктів певних ознак, властивих соціальним системам. По-друге, воно фіксує відокремленість певної групи державних органів, що входить до конкретної системи, від усіх інших видів органів. По-третє, окреслює цілком визначений суб’єктивний склад даної системи. Побудова цієї системи ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання принципів централізації та децентралізації, збалансованості соціально - економічного розвитку країни. В. Плішкін [163, с. 158-159] до ознак, які, на його думку, є універсальними для усіх видів управлінських систем, відносить: сукупність елементів; кожна система володіє певною якістю, що не притаманно окремим її частинам, але випливає із їх властивостей; будь-яка система та її частина не можуть розглядатися ізольовано одна від одної; зв’язки системи з частинами, що її складають, сильніші за зв’язки системи в цілому або її елементів з іншими системами; кожна система є частиною системи більш високого рівня; усі системи не є незмінними. В єдину систему їх об’єднує зміст діяльності – виконавчо-розпорядчий та спільна основа заснування – державна власність.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/32363.html