Фольклор як складник мови і культури

В останні десятиліття мова фольклору як відображення найважливіших компонентів культурної традиції постає предметом пильної уваги дослідників. Мова фольклорно-міфологічного тексту широко використовується для вивчення і реконструкції історії духовної культури народів. Лексика фольклору відображає картину господарської, соціальної і культурної організації всіх народів, у мову фольклору закладено глибоку і різноманітну інформацію про етнос. Вивчення мови фольклору поглиблює теорію лінгвістики і етнолінгвістики, стимулює історичне і типологічне осмислення багатовікової усно-поетичної творчості, універсальних і унікальних явищ його основних жанрів [123, С. 49].

Фольклор є невід’ємною частиною культури та невичерпним джерелом соціокультурних знань. ФТ відображують звичаї і традиції народу, несуть інформацію про певні історичні події, побут, сфери діяльності народу, його світогляд, знайомлять з реаліями країни. Завдяки ФТ можна краще усвідомити образ світу носіїв мови. Мова ФТ багата на СКІ. Завдяки ЛО з національно-культурним компонентом вона знайомить студентів з тим, як носії мови сприймають оточуючий світ та виражають свої думки. ФТ сприяють розвитку мовлення майбутніх учителів ІМ, впливають на образ мислення та підвищують мотивацію до вивчення ІМ.

Фольклор досліджувався багатьма вітчизняними (А. Богуш, Г. Галушка, О. Денисенко, М. Драгоманов, Л. Дунаєвська, О. Коломінова, З. Лановик, М. Лановик, В. Лесевич, Н. Лисенко, С. Мишанич, О. Потебня, С. Роман, О. Семеног, О. Таран, Н. Шумада) і зарубіжними (В. Анікин, В. Гусєв, К. Давлетов, В. Мокиєнко, В. Пропп, О. Романовська, Ю. Соколов, К. Чистов, W. Bascom, C. Burne, А. Dundes, G. Gomme, P. Maranda, D. Rosenberg, W. Thoms, F. Utley, R. Waterman) вченими, які вивчали це поняття з різних боків.

У філологічному аспекті досліджено дитячий фольклор (О. Грайворонська, Я. Левчук, М. Петрова), прислів’я як продуктивні одиниці мови і фольклору (О. Бровкіна), німецьку народну побутову казку (Г. Давиденко), використання фольклору в «казкових» творах Е. Гофмана (М. Тлевцежева), символіку замовлянь у східнослов’янському і британському магічних фольклорах (О. Свирідов), пісенний фольклор (Н. Буднікова, С. Воронцова), особливості ірландського варіанта англійської мови у фольклорі Ірландії (О. Куреня), гендерні стереотипи в англомовному фольклорі (О. Ткачик).

У психологічному аспекті вивчали особливості розуміння творів фольклору дітьми молодшого шкільного віку (Н. Асафьєва), психолого-педагогічний вплив фольклору на особистість того, хто навчається (М. Зикова), соціально-психологічні детермінанти переконуючого впливу фольклору (на прикладі прислів’їв та приказок) (Н. Романова).

У галузі мистецтвознавства досліджували розповідні жанри російського музикального фольклору (Т. Татарінова), фольклорну цитату в українській драматургії і театрі (О. Коваленко). У галузі культурології вивчали систему цінностей у шотландській культурі та її відображення у фольклорі (Є. Бєлікова), феномен музичного фольклору (Л. Сараєва), домашніх духів в етнографічному і ментальному аспектах: компаративне дослідження російського та англійського фольклору (Т. Тернопол).

Методика роботи з іншомовним фольклором розроблялася для початкової (Г. Галушка, О. Коломінова, І. Короткова, С. Роман) та середньої (С. Волкова) школи, як вид виховної роботи (О. Отич), як засіб підвищення методичної компетенції (О. Романовська) та професійної підготовки (Ю. Вторушина) майбутнього вчителя іноземної мови.

Отже, ми бачимо, що дослідженню фольклору як засобу навчання приділяється належна увага, але в усіх роботах розглянуто лише окремі аспекти вивчення фольклору. Тому існує необхідність у формуванні комплексного уявлення студентів мовних спеціальностей про АФ як один із засобів формування англомовної СКК.

Міжнародний термін «фольклор» (від англ. folk-lore – «народне знання», «народна мудрість») з’явився в Англії в середині XIX ст. Вперше цей термін запровадив англійський археолог Вільям Томс, який у 1846 р. під псевдонімом А. Мертон опублікував у журналі «The Atheneum» статтю «The Folklore». У 1880 – 1890 роках цей термін увійшов в обіг у багатьох країнах. В Англії, Франції, США ним позначали не тільки всі види народної творчості (поезію, музику, танці, різьбу), а також вірування та звичаї. У Росії під фольклором розуміли «усну поетичну творчість широких народних мас» [208, С. 6].

Для того, щоб розмежувати сфери матеріальної та духовної творчості народу, які органічно взаємодіють, але не є тотожними, часто використовують терміни «усна словесність», «народна словесність», «усна народна творчість», «народнопоетична творчість».

Термін «усна народнопоетична творчість» передає вужче поняття про духовну творчість, яка входить до складу фольклору та народної творчості як її складова. Усна народнопоетична творчість – художньо-словесна творчість народу в сукупності її видів і форм, де в засобах мови збереглися знання про життя і природу, давні культи і вірування; а також відбито світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії. Усна народна творчість формувалась упродовж століть разом з мовою і тому увібрала в себе багатовіковий досвід, знання та пам’ять про історичне минуле на різних стадіях розвитку народу [124, С. 18].

Фольклор – цілісна й відкрита жанрова система. Пізнати його особливий світ можна, осягнувши єдність, взаємозв’язок образів, мотивів, сюжетів, тобто всіх частин цієї цілісної системи. Така система дає можливість людині зрозуміти довколишній світ, орієнтуватися в ньому, про що свідчать збережені традиції родинної і календарної обрядовості та записи ФТ [200, С. 54].

Фольклор охоплює велику галузь традиційного людського знання і досвіду, і тому увагу вчених-фольклористів на протязі всьго часу приваблювало питання про те, в чому ж полягає зміст фольклору. До цього часу в науці не існує чіткості чи одностайності щодо того, які сфери народного знання окреслюють цим поняттям. Це пов’язано з тим, що в більшості західно-європейських наук під поняттям «фольклор» розуміють не тільки усне словесне мистецтво народу, а духовну творчість у поєднанні з матеріальною, з урахуванням елементів побуту, знарядь праці, особливостей побудови житла тощо [124, С. 17].

Зазвичай це поняття вживається у двох значеннях: у широкому узагальненому та вузькому. Так, учені (У. Бэском, В. Гусєв, В. Лесевич, П. Маранда, Ю. Соколов, Р. Уотерман, К. Чистов) розуміють фольклор у вузькому, або літературознавчому значенні. За словами К. Чистова, терміном «фольклор» називають сукупність словесних текстів, які увійшли до усної побутової традиції того чи того етносу або вужче – будь-якої локальної, професійної і т. ін. спільності [239, С. 30]. За В. Гусєвим, фольклор – це галузь народного мистецтва, де «художнє відображення дійсності відбувається у словесно-музично-хореографічних формах колективної народної творчості, що виражають світогляд трудящих мас і нерозривно пов’язані з їхнім життям та побутом» [75, С. 5]. У зміст терміна «фольклор» учені вкладають тільки такий зміст, залишаючи осторонь обряди (або, вірніше, невербальні компоненти обряду), народні знання, вірування, образотворче мистецтво, не дивлячись на те, що в деяких країнах вони також включаються до змісту фольклору [239, С. 30].

Поряд з цим у великому тлумачному словнику знаходимо таке визначення терміна: фольклор – це комплекс пісень, легенд, історій і т. ін., що складає неписьмову традиційну літературу культури [47, С. 429]. А в новітньому словнику іноземних слів та виразів фольклор трактується як художня колективна творчість народу, яка включає билини, казки, епос, пісні, прислів’я, приказки, загадки, театралізовані обряди [158, С. 855].

Розглянемо визначення фольклору також і в широкому значенні. Радянський енциклопедичний словник зазначає: «фольклор – народна творчість, художня колективна творча діяльність трудового народу, яка відображує його життя, погляди, ідеали, що було створено народом і існують у народних масах, поезія (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні, інстументальні наспіви та п’єси), театр (драми, сатиричні п’єси, театр ляльок), танець, архітектура, образотворче та декоративно-прикладне мистецтво. Народна творчість зародилась у глибокій давнині і є історичною основою всієї світової художньої культури; це джерело національних художніх традицій, виразник народної самосвідомості [207, С. 1437].

В американській енциклопедії «The World Book Encyclopedia» термін «фольклор» визначається як будь-які вірування, звичаї і традиції, які люди передають із роду в рід. Більша частина фольклору складається з балад, чарівних казок, народних казок, легенд і міфів. Фольклор також включає декоративно-прикладне мистецтво, танці, ігри, дитячі вірші, прислів’я, загадки, пісні, забобони, свята і релігійні святкування [292, С. 322].

В енциклопедії «The Encyclopedia Americana» фольклор розглядається навіть більш широко, як частина культури, звичаїв і вірувань суспільства, які базуються на народних звичаях (popular tradition). Він виробляється суспільством і зазвичай передається усно або демонструванням. На додаток до народних казок і поезії, фольклор включає в себе мистецтво і навички, музику і танець [287, C. 498r]. Б. Путілов зазначає, що фольклорний жанр – це сукупність творів, об’єднаних спільністю поетичної системи, побутового призначення, форм виконання і музичної форми; це тип словесної (часто також музичної) форми, усталеної в народному побуті та пов’язаної з повторенням певних змістових елементів [151, С. 36], [200, С. 54]. Проблема жанру пов’язана з проблемою «виконавець – слухацька аудиторія». Фольклорні жанри живуть не ізольовано, а розвиваються в тісних взаємозв’язках. Найпоширеніші у світі і водночас спільні жанри – це міф, обрядова пісня, казка, прислів’я.

Існуює кілька класифікацій фольклорного матеріалу, в основу яких покладено різні критерії і аспекти: вербальний, етнографічний, музикологічний, хореографічний, регіональний тощо. Проте найбільш поширеною вважається жанрова класифікація [200, С. 55].

Вважаємо за доцільне розглянути класифікації АФ. Так, Ш. Бьон виокремила такі види фольклору: 1) вірування і дії, що відносяться до: землі і неба, рослинного світу, світу тварин, людського існування, речей, зроблених людиною, душі і потойбічного світу, надлюдського буття (богів, божків і тому подібне), ознак і передбаченнь, мистецтва магії, хвороб і лікування (Leechcraft); 2) звичаї: суспільні і політичні інститути, обряди, пов’язані з приватним життям, заняття і виробництво, календарні свята, ігри, танці, спорт і розваги; 3) розповіді, пісні та вислови: розповіді (розповідаються як правда, розповідаються для розваги), пісні і балади, прислів’я і загадки, загальновідомі рими і місцеві вислови [252, С. 4].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/40202.html