Підстави об’єднання процесуальних норм у правові інститути

Для розгляду цього питання, в першу чергу, зупинимось на визначенні змісту поняття «правовий інститут». П. М. Рабінович визначає інститут права як систему юридичних норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. Серед інститутів розрізняють галузеві та міжгалузеві (наприклад, інститут відповідальності за екологічні правопорушення) [92, с. 107].

К. Г. Волинка визначає інститут права як порівняно невелику, сталу групу правових норм, що регулюють певний різновид суспільних відносин: «Якщо юридична норма – «вихідний елемент» правової матерії, то правовий інститут – первинна правова спільність, об’єднання. Інститут права – це відокремлена група юридичних норм, що регулюють суспільні відносини конкретного виду… О. С. Семерак та Семерак І. О., погоджуючись з вищезазначеним визначенням інституту права, звертають увагу на утворення правових інститутів, як правило, в середені галузі права [108, с. 42].

Правові інститути покликані регламентувати окремі ділянки, фрагменти, сторони громадського життя. Норми різних галузей права утворюють так звані вторинні угруповання системи права – комплексні інститути (які належать одразу до кількох правових галузей) та міжгалузеві правові комплекси (сукупність правових норм кількох галузей, що регулюють певну сферу суспільних відносин)» [109, с.135–136].

Можна зробити висновок, що К. Г. Волинка розглядає інститут як складову, блок, ланку певної правової галузі галузі, допускаючи при цьому існування комплексних правових інститутів, що утворюються з норм різних галузей права.

У традиційно процесуальних галузях питання підстав об’єднання процесуальних норм у правові інститути здійснюється за загальноприйнятою в теорії схемою.

В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко, С. І. Шимон до процесуальних галузей відносять адміністративно-процесуальне право, цивільно-процесуальне право, господарсько-процесуальне право, кримінально-процесуальне право та деякі ін. Вони розглядають норми процесуального права як «процедурні»: «Норми процесуального права визначають юридичні засоби і порядок діяльності щодо здійснення та захисту норм матеріального права, тобто процесуальне право складають правові норми, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов’язків, встановлені у нормах права… Норми процесуального права регулюють відносини, пов’язані з діяльністю органів судової влади (в окремих випадках з діяльністю спеціально уповноважених державних органів), тому процесуальне право ще називають судовим правом. Згідно з чинним законодавством України на цей час визнано п’ять видів процесів: конституційний, адміністративний, цивільний, господарський, кримінальний. Зазначені процеси віддзеркалюють форми і методи реалізації матеріальних норм, які належать до непроцесуальних галузей» [55, с.587–591].

Певну спірність викликає питання наявності процесуальних інститутів та підстав об’єднання в них процесуальних норм серед матеріально-правових галузей. Когорта вчених, зокрема І. А. Галаган, впевнені що в будь-якій матеріально-правовій галузі наявні процесуальні утворення (інститути) або навіть процесуальні норми, які, будучи украпленими в зміст матеріальноправових інститутів, тим не менше, виконують важливі функції процедурного забезпечення реалізації останніх [110, с.46]. Для з’ясування поставлених питань необхідно звернутися до прийнятих у праві загальнотеоретичних критеріїв розподілу правових норм на галузі й інститути. Цей аспект постійно знаходиться в центрі уваги вчених-юристів. П. В. Мельник визначає інститут права  як сукупність досить відокремлених юридичних норм, які регулюють найбільш однорідні суспільні відносини у самій галузі права і тісно пов’язані між собою [111, с.139–141]. Тобто в основі об’єднання норм у правові інститути він вбачає критерій однорідності предмета регулювання таких норм, їх взаємозв’язок та віднесення до однієї провової галузі. М. С. Кельман та О. Г. Мурашин вважають, що в основі побудови системи права (відповідно й окремих складових цієї системи) знаходяться такі критерії, як предмет правового регулювання та метод правового регулювання (використовують у їх єдності і взаємодії), які виступають системоутворюючим фактором. Наприклад, інститут окремої слідчої дії у кримінально-процесуальному праві – це правові норми, що визначають умови її проведення, коло учасників та особливості їх статусу, процедуру провадження, порядок документування, відповідальність за порушення встановленої процедури.

Саме специфічність однієї групи суспільних відносин у порівнянні з іншими є причиною виникнення відповідних нормативно-правових інститутів. Поряд з цим є й інститути, які регулюють одне відокремлене специфічне суспільне відношення або навіть один з його елементів. Так, у кримінальному процесі відомі інститути потерпілого, підозрюваного, звинуваченого, цивільного позивача, цивільного відповідача, що визначають правовий статус одного із суб'єктів кримінально-процесуальних відносин. У цивільному процесуальному праві наявна низка інститутів, яка регламентує будь-яку загальну для всіх цивільно-правових відносин окрему сторону. Це інститути представництва, позовної давності, захисту прав та інтересів громадян, що регламентують такі принципово важливі моменти всіх цивільно-процесуальних відносин, як порядок здійснення представництва і права представників, статус суб’єктів цивільного процесу, визначення строків позовної давності, порядок і способи захисту громадян, коли їхні права не визнаються, оспорюються або порушуються.

Вважаємо, що правовий інститут процесуального права доцільно розглядати як відносно невелику спільність норм, специфіка й автономність якої може існувати як у рамках однієї процесуальної галузі права, так і виходити за межі однієї галузі права (це стосується, в першу чергу, матеріальних галузей). При цьому окремі так звані змішані (комплексні) інститути можуть містити норми, характерні для різних галузей права. Наприклад, інститут, що встановлює відповідальність за вчинення дисциплінарних порушень, належить до сфери трудового права, оскільки в основі інституту лежать владні повноваження адміністрації підприємства, її компетенція застосовувати дисциплінарні заходи до правопорушників. Однак трудові спори з питань накладення таких стягнень можуть розглядатися судовим органом за правилами цивільно-процесуального законодавства, тобто іншої галузі права. Наявність змішаних інститутів пояснюється тим, що однорідність відносин, які регулює галузь права, зовсім не є стерильною. У ній завжди присутня певна кількість відносин, які відрізняються за сутністю і формою, але близько пов’язані за своїм призначенням. Так, у цивільному праві завжди присутні норми конституційного, адміністративного, фінансового та інших галузей законодавства. У трудовому праві – норми конституційного, адміністративного, цивільного і цивільно-процесуального законодавства.

Таким чином, існують інститути традиційно процесуальних галузей права та комплексні (змішані) інститути як системоутворюючі компоненти процесуального права.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37740.html