Система принципів досудового врегулювання адміністративних спорів

На теперішній час серед усього різноманіття примирювальних процедур базовою обрано досудовий порядок врегулювання спорів, віднесених до справ адміністративної юрисдикції, який здійснюється професійним суддею адміністративного суду, але становить самостійну, відокремлену, не пов’язану із судочинством процедуру, як один із найбільш демократичних, гуманістичних інструментів врегулювання адміністративно-правових спорів. Тимчасове запровадження процедури досудового врегулювання адміністративно-правових спорів у якості експерименту в Одеському, Івано-Франківському, Вінницькому окружних адміністративних судах, дозволить визначити «слабкі місця» даної процедури та допоможе сформувати теоретичне і нормативне підґрунтя для формування примирювальної процедури, адаптованої до специфіки публічно-правової сфери, але нагальною потребою для становлення даної інституції є розробка теоретичних засад проведення процедури врегулювання спору, передусім, принципів, на яких вона має здійснюватися, чітке визначення меж застосування досудового врегулювання адміністративно-правового спору.

Всі способи позасудового вирішення спорів служать для допомоги сторонам у досягненні вирішення конфлікту, однак існують відмінності в тому, яким чином це досягається. У світовій практиці існує кілька десятків різних видів примирних процедур, до яких відносяться переговори, посередництво, арбітраж, посередництво-арбітраж, примирливе провадження, міні-суд, незалежна експертиза щодо встановлення фактичних обставин справи, омбудсмен, де зазначено, що збереження конфіденційності є найважливішим у процесі вирішення спорів [162, с. 231-232].

Переговори з досудового врегулювання спору за допомогою судді є гнучким та конфіденційним процесом, метою якого є виключно спроба вирішити спір (весь або його окрему частину) між сторонами у досудовому порядку з економією часу та коштів як сторін, так і держави та з можливістю розглянути варіанти розв’язання спору, які не завжди будуть можливими під час судового розгляду справи.

За результатами проведення переговорів можна досягти найбільш прийнятного для сторін результату у найкоротші строки та без зайвої бюрократичної тяганини. Пріоритетами цієї процедури є: 1) альтернативність самостійного вирішення спорів сторонами за допомогою судді; 2) добровільність; 3) конфіденційність процедури; 4) незалежність та неупередженість судді; 5) гнучкість процедури; 6) кінцевий результат – задоволення сторін прийнятим рішенням; 7) економія часу, і нарешті, безкоштовність процедури.

Ці вихідні положення є основою для формування системи принципів досудового врегулювання адміністративних спорів.

Під принципами в літературі розуміють основане, вихідне положення якої-небудь наукової теорії, ідеологічного напрямку та ін.; особливість, покладена в основу створення або здійснення чого-небудь, спосіб створення або здійснення чогось; переконання, норма, правило, яким керуються хто-небудь у житті, поведінці, канон [161, с. 457; 40, с. 214].

Важливо підкреслити, що термін «принцип» походить від латинського слова «principius», яке означає основні найзагальніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу і соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості.

Як зазначається у літературі, принципами кожної галузі права є лише такі його керівні ідеї, які самі одержали закріплення у нормах права [7, с. 11, 13]. Це твердження цілком відноситься і до принципів організації та функціонування судової влади взагалі та адміністративних судів, зокрема. Частіше за все дослідники процесуального напрямку юридичної науки пропонують поділ принципів, які стосуються судової влади, на організаційні та функціональні [227, с. 21].

Виходячи з цього, принципи судоустрою є організаційними, а принципи судочинства – функціональними. При цьому принципи судоустрою значною мірою справляють вплив на зміст принципів судочинства.

Специфіку адміністративного судочинства відображає і предмет судового розгляду, який, як правило, становить підзаконну діяльність суб’єктів влад­них повноважень (переважно це сфера виконавчої влади). Предмет судового розгляду впливає на межі втручання адміністративного суду в таку діяльність, щоб не порушувався принцип поділу влади [3, с. 50].

Принципи судочинства в адміністративних судах, їх перелік і характер випливають із загальних принципів судочинства, визначених у ч. 3 ст. 129 Конституції України. Слід зазначити, що не всі ці принципи мають відношення до адміністративного судочинства. Зокрема, такі як забезпечення доведеності вини (п. 3 ч. 3 ст. 129), підтримання державного обвинувачення в суді прокурором (п. 5 ч. 3 ст. 129), забезпечення обвинуваченому права на захист. Останній принцип, як в адміністративному, так і в цивільному і господарському судочинстві слід розглядати у більш широкому плані як право зацікавлених учасників процесу на юридичну допомогу і представництво своїх інтересів у суді, відповідно до ст. 59 Конституції України [222, с. 278].

Медіація є комплексним інститутом. Вона органічно входить у сферу правового регу­лювання декількох галузей права і передусім процесуальної спрямованості. Як альтернативна форма розв’язання правових конфліктів, медіація може бути врегульована кодексами, що визначають порядок провадження по справах у державних судах (мається на увазі КАС, ЦПК, КПК, ГПК), лише частково, коли йдеться про «судову медіацію», тобто здійснення медіації суддями в межах державного судочинства. В цьому випадку на медіацію здійснюють вплив процесуальні принципи. До таких принципів слід відносити наступні вихідні засади: диспозитивність, процесуальна рівність перед законом, безпосередність дослідження доказів, поєднання гласності і конфіденційності, принцип об’єктивної істини, охорони честі і гідності особистості, недоторканності особистості, презумпції невинуватості, незалежності суддів (у випадку судової медіації), допустимості і належності доказів, всебічності повноти і об’єктивності дослідження усіх матеріалів, дотримання вимог мовного режиму провадження, оцінки доказів за внутрішнім переконанням, дотримання процесуальної форми тощо.

Крім того, на позасудову (не публічну) медіацію як на певну форму процесуального розгляду справ, на наш погляд, можуть розповсюджуватись єдині міжгалузеві процесуальні принципи.

Безперечно, що всі названі процесуальні принципи деталізуються з урахуванням конкретної форми правозастосування і наповнюються різним змістом в залежності від того, яка форма розв’язання правового конфлікту використовується – цивільний процес, кримінальний, господарський або ж альтернативний засіб, – медіація.

Законодавство, яке безпосередньо регулює процедури медіації у біль­шості країн, та міжнародно-правові документи пішли шляхом фіксації у текстах нормативно-правових актів тільки конкретно-правових принципів медіації. Вочевидь, це правильна практика, оскільки медіація, будучи однією із процедурно-процесуальних форм розв’язання правових конфліктів, має підкорятися основним принципам процесуальних галузей з вра­хуванням її особливостей [186, с. 90].

При визначенні принципів досудового врегулювання спорів методологічно наше дослідження виходить з визначення запропонованого Ю.Д. Притикою: «принципи медіації – це вихідні і визначальні правові ідеї, положення та засади, які становлять процедурне та організаційне підґрунтя здійснення процедури медіації і спрямовані на ефективне, взаємоприйнятне, законне розв’язання конфлікту між учасниками спору» [186, с. 92]. Виходячи з того, що медіація є подібною за своєю правовою природою до досудового врегулювання спорів, а принципи є вихідними положеннями та засадами того чи іншого явища, можна сформулювати таке визначення принципів досудового врегулювання адміністративних спорів: це основні положення та вихідні засади, що становлять організаційно-правове підґрунтя здійснення процедури досудового врегулювання спорів, спря­мовані на ефективне, всебічне, взаємоприйнят­не, законне розв’язання конфлікту між учасниками адміністративного спору.

Слід зазначити, що традиційно, принципи права поділяють на: загально-правові, міжгалузеві та галузеві. Можна припустити, що така класифікаційна закономірність від загального до конкретного, а від конкретного до одиничного притаманна і побудові принципів досудового врегулювання адміністративних спорів. Відтак, у контексті досудового врегулювання адміністративних спорів, принципи цієї процедури також можуть бути класифіковані на:

1)        загально-правові принципи досудового врегулювання адміністративних спорів;

2)        міжгалузеві принципи досудового врегулювання адміністративних спорів;

3)        спеціальні принципи досудового врегулювання адміністративних спорів.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36974.html