Перспективи запровадження зарубіжного досвіду досудового врегулювання адміністративно-правових спорів в Україні

Формування нового інституту, який не має достатнього національного історичного підґрунтя в Україні, безумовно, має здійснюватися на ґрунтовному і всебічному аналізові досвіду його функціонування в інших країнах, або аналогічних інституцій, що мають багато спільних рис. Безумовно, процес запозичення не може бути автоматичним, повним, без необхідних модифікацій, які адоптували б його до реалій української правової системи та особливостей національного сприйняття. Досудове врегулювання адміністративних спорів є цьому яскравим прикладом, оскільки ініціативи його формування будуються на засадах, вироблених канадськими правниками. Враховуючи різноманітність існуючих концепцій несудового врегулювання спорів публічно-правового характеру, у першу чергу, постає питання про обрання найбільш прийнятної для України форми альтернативної процедури врегулювання адміністративних спорів, оскільки сучасне досудове врегулювання справ, віднесених до юрисдикції адміністративних судів має явно перехідний характер і потребує суттєвого доопрацювання.

Аналіз зарубіжного досвіду функціонування альтернативних форм врегулювання адміністративно-правових спорів має здійснюватися з урахуванням специфіки зарубіжних систем організації правосуддя в адміністративних справах. Вивчати досвід інших країн необхідно не тільки для того, щоб уникнути повторення чужих помилок, але й щоб зрозуміти, які саме підходи до організації досудового врегулювання спорів, у тому числі й адміністративних є корисними з точки зору формування ефективної системи врегулювання цього різновиду спорів.

Першою країною, де почали здійснюватися різні програми з розвитку альтернативного вирішення спорів, традиційно вважаються США. Основними цілями таких програм було розвантаження правоохоронної системи і полегшення для сторін процедури врегулювання спорів. Ініціаторами та активними учасниками реалізації програм були громадські та релігійні організації. Таким чином, альтернативне вирішення спорів у США з’явилося (на початку 1970-х рр.) як ініціатива «знизу», що надалі визначило децентралізацію правового регулювання. У деяких штатах програми було підтримано місцевою владою, у результаті чого до їх здійснення було залучено і суди. Поширення медіації у США можна розділити на три періоди:

1)        виникнення потреби у позасудовій процедурі вирішення спорів як альтернативі судовому процесу;

2)        формування політологічних та юридичних підходів до методики медіації як самостійної і чітко структурованої послуги;

3)        формування нормативного забезпечення медіації та розвиток медіативних центів.

Посередницькі послуги виявилися цікавими і для тих учасників конфлікту, які спочатку не були зацікавлені в альтернативних способах вирішення спорів. У результаті посередництво та його професійна форма – медіація стали одним з основних елементів американської культури [230, с. 7].

Досить активно альтернативне вирішення спорів розвивається у країнах з англосаксонською правовою системою – в Канаді, Індії. Слід зазначити, що процесуальним законодав­ством Канади передбачено процедури досудово­го врегулювання спору, які здійснюються у формі проведення попередньої (досудової) наради. Ії мета – вирішити справу, а якщо це неможливо, то розглянути низку питань, що стосуються визна­чення та спрощення претензійних вимог; внесення поправок до заявлених позицій сторін; можливос­ті отримання визнання позову; встановлення того, чи достатньою була підготовка до розгляду справи; можливості вирішення окремих питань; розміру шкоди; будь-яких інших питань, що сприятимуть судовому розглядові; тривалості судового розгляду; дати судового розгляду. Суддя при цьому реалізує дискреційні повноваження щодо прийняття рішен­ня про проведення попередньої наради. Така на­рада проводиться, якщо суддя вважає, що є можливим суттєве вирішення справи. Важливим питанням, яке врегульовано процесуальним законодавством Ка­нади, є встановлення призначення попередньої на­ради. При цьому визначено, що нарада призначена для того, щоб дозволити сторонам узяти участь у вирішенні спору, дізнатися про думку судді, при­значеного на дану справу, про факти і законодав­ство, що стосуються предмета спору тією мірою, якою дозволяють матеріали справи, доступні суд­ді перед нарадою, дозволити розглянути варіанти вирішення спору не обов'язково під час судового розгляду, знайти шляхи вирішення спору з метою підвищення ефективності судової системи, еконо­мії часу та коштів усіх сторін у справі, свідків [10].

У вітчизняному законодавстві мета проведення попереднього судового засідання встановлена у КАС України, ЦПК України, а у ГПК України вона презюмується. У законодавстві Канади також передбачено можли­вість досудового врегулювання спору шляхом про­ведення попередньої наради. Проте відмінністю є встановлення чіткого переліку питань, які можуть бути вирішені на нараді у разі неможливості досу­дового врегулювання спору. Слід також зазначити й те, що попередня нарада спрямована на вирішен­ня не тільки конкретного завдання, яке стосується можливості досудового врегулювання спору, але й стратегічного завдання щодо визначення можли­вих шляхів удосконалення діяльності судової сис­теми. Порівнюючи із процесуальним статусом судді в Україні у судовому адміністративному, цивільному та господарському процесах, необхідно зазначити, що участь судді у встановленні шляхів підвищення ефек­тивності діяльності судової системи не передбачена.

Специфіка канадського законодавства визначається наявністю такої процесуальної фігури як місцевий реєстратор, процесуальні обов'язки якого стосуються:

фіксування процесуальних документів, пов'язаних із проведенням попередньої наради;

встановлення дати проведення попередньої на­ради;

фіксування дати проведення попередньої наради у графіку роботи суду. При цьому мають врахову­ватися вимога оптимального використання часу роботи суду та побажання сторін у справі;

доведення до відома сторін дати проведення судо­вого розгляду [279, с. 110].

Викликає зацікавленість і той факт, що доцільність проведення попередньої наради визначається міс­цевим реєстратором залежно від строку судового розгляду. Такий строк місцевий реєстратор визначає як очікуваний. Якщо цей строк не перевищує один день, то місцевий реєстратор уповноважений при­значити дату судового розгляду без попередньої на­ради. Якщо очікувана тривалість судового розгляду справи перевищує один день, місцевий реєстратор призначає дату попередньої наради так, щоб вона відбулася не раніше, ніж через десять днів після по­дання заяви сторонами.

Варто зазначити, що КАС України встановлює право і обов’язок вирішення питання про призначення по­переднього судового засідання одноосібно судді. Якщо суддя вважає, що проведення такого засідан­ня необхідне, то це фіксується в ухвалі про відкриття провадження у справі, в якій зазначаються дата, час і місце засідання (п. 4 ч. 4 ст. 107) [103].

Повертаючись до законодавства Канади, слід за­значити, що визначення місцевим реєстратором дати проведення попередньої наради не позбавляє суд права встановити таку дату. Це право реалізу­ється за ініціативи суду. Суд або суддя, який про­водить попередню нараду, може у будь-який час встановити щодо сторін обов'язок бути присутніми на нараді. Доцільно звернути увагу і на відсутність обов'язку судді, який проводить попередню нараду, розглядати справу. Суддя, який проводив поперед­ню нараду, може взяти участь у розгляді справи у разі, якщо сторони заявлять відповідне клопотання [10]. Отже, законодавство Канади передбачає залучення судді попередньої (досудової) наради та основного судді у справі.

Процесуальні функції місцевого реєстратора не обмежуються визначенням дати проведення по­передньої наради, він наділений повноваженнями щодо призначення дати судового розгляду. При цьо­му чітко встановлено максимальний процесуальний строк, перевищення якого не допускається після проведення попередньої наради – три місяці. Од­нак суддя, який проводить попередню нараду, має право скасувати або змінити призначену місцевим реєстратором дату судового розгляду.

Звертаючись до українського законодавства, можна зазначити, що ГПК України встановлено строк роз­гляду претензії – один місяць, який обчислюється з дня отримання претензії. У тих випадках, якщо обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право переперевірки забракованої продукції (товарів) підприємством – виробником, претензії, пов'язані з якістю та комп­лектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців (ч. 1, 2 ст. 7). ЦПК України встановлює строк проведення попереднього судового засідан­ня – протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 129).

Отже, процесуальне законодавство Канади перед­бачає наявність дискреційних повноважень місце­вого реєстратора, судді при встановленні оптималь­ного строку проведення попередньої наради. Такий оптимальний строк за аналогією з українським за­конодавством можна було би назвати розумним. Єдиний аргумент, який стримує доцільність такої пропозиції – статус місцевого реєстратора в Канаді як органу, що не здійснює правосуддя, але сприяє виконанню процесуальних дій.

Слід також зазначити різницю у формі акта-документа, з яким особа звертається до суду. ГПК України передбачає звернення до порушника прав, свобод та інтересів підприємства та організації з претензі­єю (ч. 2 ст. 6). ЦПК України та КАС України встановлює форму звернення – позовну заяву (ч. 1 ст. 118 ЦПК України, ст. 104 КАС України).

Законодавство Канади передбачає, що до місце­вого реєстратора подаються такі документи: спільне звернення за встановленою формою для обох сто­рін, завірені копії документів, що додаються. Якщо судове провадження порушене на підставі поданої петиції, то завірені копії петиції й відповіді на них не вимагаються. До судді, який головує на поперед­ній нараді, сторони подають усі необхідні докумен­ти – медичні довідки, акти експертизи тощо. Після проведення попередньої наради ці документи по­вертаються сторонам. Таким чином, до місцевого реєстратора подаються документи, на підставі яких приймається рішення про проведення попередньої наради, а до суду – ті, на підставі яких може бути досягнута мета проведення наради.

Процесуальне законодавство України не передба­чає такої диференціації видів і форм процесуальних актів-документів, оскільки відсутній місцевий реєстратор як процесуальна фігура.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36974.html