Особливості розгляду адміністративних правопорушень за участю об’єднань співвласників багатоквартирних будинків

Виходячи з аналізу санкцій норм, які передбачають адміністративну відповідальність у галузі   житлово-комунального господарства та благоустрою, суб’єктами цих правопорушень є фізичні особи – громадяни, фізичні особи – підприємці та посадові особи.

Як уже зазначалося, основними умовами настання адміністративної відповідальності громадянина є досягнення ним 16-річного віку та осудність. При цьому слід зауважити, що у разі вчинення правопорушення, передбаченого ст.ст. 149-154 КУпАП, неповнолітньою особою, до правопорушника застосовуються заходи, передбачені ст. 24-1 КУпАП.

Відповідно до ст. 16 КУпАП, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом [83].

Отже, громадяни є суб’єктами правопорушень, передбачених статтями 150-154 КУпАП, але при цьому слід акцентувати на деяких особливостях суб’єктного складу правопрушення, регламентованого ст. 150 КУпАП „Порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями”. Так, суб’єктом зазначеного правопорушення можуть бути не будь-які громадяни, а тільки ті, які мають право користуватися жилим приміщенням та на яких чинним законодавством покладено відповідні обов’язки щодо дотримання цих правил. Відповідно до ст. 61 Житлового кодексу Української РСР, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі між наймодавцем – житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності – відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем – громадянином, на ім’я якого видано ордер. Статтею 64 цього Кодексу передбачено, що члени сім’ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення [67]. Відповідно до ст. 810-1 „Оренда житла з викупом” Цивільного Кодексу України право користування житлом має орендар [295].

Отже, суб’єктами правопорушення, передбаченого ст. 150 КУпАП, є наймачі, власники, орендарі, а також члени їх сімей – дружина (чоловік), їх діти, батьки та інші особи, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть з ним спільне господарство [67]. У разі, якщо дії, регламентовані цією статтею, наприклад, псування жилих будинків, жилих приміщень, їх обладнання та об’єктів благоустрою, вчинено громадянином, який не має законного права користування цим жилим будинком або приміщенням, така особа буде нести відповідальність за пошкодження чужого майна.

У контексті дисертаційного дослідження окремо слід звернути увагу на посадових осіб як суб’єктів правопорушень у галузі   житлово-комунального господарства та благоустрою.

Проблеми адміністративної відповідальності посадових осіб були предметом дослідження багатьох науковців-юристів: В. Авер’янова, А. Агапова, Д. Бахраха, Ю. Битяка, І. Галагана, С. Гончарука, І. Голосніченка, Є. Додіна, Л. Коваля, В. Колпакова, А. Комзюка, Б. Лазарева, Ю. Шемшученка та інших.

В основу визначення терміна „посадова особа” покладено розуміння поняття „посада”, яке тлумачиться науковцями на підставі різних ознак:

1. виходячи з етимології слова „посада”. Зокрема в етимологічному словнику української мови, термін „посада” визначається як: „службове становище, місце в установі, підприємстві”; від польського „posada” – посада – „становище; фундамент; селище”; пов’язане з польським sadzic – „садити” [58, с. 534]. Звідси, посадова особа – це особа, яка обіймає будь-яку посаду;
2.  у контексті виконання службових повноважень. Виходячи з цього критерію, термін посада визначається у законодавстві. Так, відповідно до ст. 2 Закону України „Про державну службу”, посада – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій [163]. Слушною у цьому сенсі є думка В.Б. Авер’янова, що наведене визначення „не може задовольнити правову теорію і практику з принципових мотивів. По-перше, воно є непослідовним, оскільки в ньому йдеться про державних службовців, на яких законом та іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій, а в преамбулі Закону встановлено, що він визначає статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті. По-друге, у наведеному визначенні йдеться про осіб, наділених консультативно-дорадчими функціями, проте цими функціями можуть бути наділені не тільки посадові, а й інші особи, як практично це і буває. Якщо консультант або радник не наділений організаційно-розпорядчими (точніше, владно-розпорядчими) функціями, то він не може бути віднесений до посадових осіб” [7, с. 315-316].

Поняття посадової особи дуже часто у нормативно-правових актах розкривається через категорію „службова особа”. Так, у примітці до ст. 364 Кримінального кодексу України зазначено, що службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням [97]. При цьому в деяких із них ці поняття вживаються одночасно та ототожнюються, зокрема у чинних Кримінальному кодексі України, Цивільному кодексі України, Законі України „Про Службу безпеки України”. Це, на думку Н. Янюк, не сприяє встановленню поняття „службова особа” і не дозволяє провести розмежування з поняттям „посадова особа”[315, с. 183];

1. залежно від галузевої спрямованості. Слушною у цьому контексті є думка О.І. Ткачука, який зазначає, що проблема визначення поняття „посадова особа” полягає саме у тому, що як у науковій літературі, так і в законодавстві переважає галузевий підхід до розуміння цієї категорії. Зазвичай, представники галузевих юридичних наук розглядають поняття посадової особи лише у взаємозв’язку з цілями й особливостями тієї чи іншої галузі права, що призводить до однобічності в розкритті сутності та змісту цього поняття [283, с. 31]. При цьому він поділяє думку В.Б. Авер’янова, який зауважує, що „у період реформаційних змін у сфері державної служби особливого значення набула проблема подолання галузевих підходів у визначенні поняття „посадова особа”, його уніфікації та законодавчого закріплення” [7, с. 399].

Посадовими особами, які притягуються до адміністративної відповідальності у галузі   житлово-комунального господарства та благоустрою, є посадові особи органів місцевого самоврядування за порушення ними, наприклад, порядку взяття на облік та строків заселення жилих будинків і жилих приміщень (ст. 149 КУпАП); правил користування жилими приміщеннями (ст. 150 КУпАП); використання жилих приміщень не за призначенням (ст. 150 КУпАП); ненадання в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу,  структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості (ст. 150 КУпАП); порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів (ст. 152 КУпАП).

Відповідно до законодавства про адміністративні правопорушення, у тому числі й у галузі   житлово-комунального господарства та благоустрою, до адміністративної відповідальності притягуються керівники та інші працівники організацій, наділені адміністративно-господарчими або організаційно-розпорядчими функціями, які не є посадовими особами, а лише несуть адміністративну відповідальність як посадові особи. До них належать, зокрема керівники підприємств, установ, організацій, предметом діяльності яких є надання житлово-комунальних послуг, їх головні інженери, головні енергетики, головні механіки, начальники цехів, керівники адміністративно-господарських служб, за порушення, наприклад, правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій тощо. Слід зазначити, що у разі притягнення таких осіб до адміністративної відповідальності, органам, уповноваженим розглядати цю категорію справ, необхідно встановити коло повноважень того чи іншого працівника на підставі аналізу внутрішніх документів організації, що передбачають розподіл службових обов’язків, зокрема посадових інструкцій.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/35884.html