Стан дослідження спеціального суб’єкта злочину у кримінально-правових джерелах та літературі (загальний огляд) та методологія дослідження

Увесь різноманітний та багатогранний матеріал теорії кримінально-правового вчення розподіляється на два головних структурних підрозділи, один з яких вивчає злочин як кримінальне правопорушення, а інший – кримінальну відповідальність як форму реалізації кримінально-правової санкції. Окремі питання цих підрозділів досліджуються у розрізі Загальної та Особливої частин кримінального права як предмет поглибленої наукової розробки, так і в комплексному вигляді з іншими категоріями.

Одна з традиційних категорій кримінального права – склад злочину – з урахуванням термінології, що склалась у теорії та на практиці, являє собою сукупність таких елементів, що є ключовими у визначенні сутності кримінального правопорушення та підстави застосування кримінально-правової санкції. 

Суб’єкт злочину як один з елементів складу злочину, на думку фахівців з теорії права, належить до основоположних категорій кримінального права і відіграє у його сфері вирішальну роль [12, с.29]. Науковий аналіз сутнісних ознак суб’єкта злочину дозволяє уникати спрощеного погляду на нього лише як на фізичну особу, яка вчинила злочин. Серед таких ознак загальні ознаки суб’єкта злочину мають імперативне значення для кваліфікації суспільно-небезпечного діяння як злочину, а спеціальні ознаки – факультативне.

З прийняттям у 2001 р. нового КК України законодавець заклав вирішення однієї з актуальних на той час як теоретичних, так і практичних проблем кримінального права: у ч. 2 ст. 18 конкретизовано поняття спеціального суб’єкта злочину: “Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа”.

Варто відразу зауважити, що це визначення вигідно відрізняє український кримінальний закон від аналогічних нормативно-правових актів нових незалежних держав пострадянського простору, які у переважній більшості ним не оперують.

 Водночас законодавче визначення поняття спеціального суб’єкта злочину ще не означає, що проблема його застосування однозначно вирішена на практиці. Конструкція вітчизняного кримінального закону передбачає, що ознаки спеціального суб’єкта закріплені у диспозиціях кримінально-правових норм безпосередньо, відсилочно або бланкетно. Саме тому комплексне дослідження спеціального суб’єкта злочину є необхідним елементом встановлення стану правильного і одноманітного застосування кримінального закону компетентними органами держави. Такий стан, безумовно, досягається за допомогою належної теоретичної бази, яка дозволяє холістично охопити усі аспекти проблемного питання.

Однак у ситуації, коли більшість наукових розробок щодо суб’єктного складу кримінально-правових відносин у вітчизняній науці кримінального права сьогодні присвячені суб’єкту злочину [162, с. 12, 14], все ж таки виникає гостра необхідність сконцентрувати увагу на тих питаннях, які пов’язані зі спеціальним суб’єктом злочину, – саме їм науковцями приділялось недостатньо уваги.  

Так, на тлі досліджень, присвячених окремим питанням проблеми суб’єкта та його ознак у теорії кримінального права, що здійснювалися           П.П. Андрушком, Л.В. Багрій-Шахматовим, В.І. Борисовим, Л.А. Владіміровим, Л.Д. Гаухманом, Н.А. Гуторовою, А.Ф. Зелінським, І.П. Лановенком, 

Н.А. Мірошніченком, А.А. Музикою, В.В. Сташисом, В.Я Тацієм,                    С.А. Тарарухіним та іншими вченими, спеціальний суб’єкт злочину став предметом наукового аналізу лише кількох вітчизняних дослідників. Серед останніх варто згадати В.В. Устименка, монографічне дослідження якого “Спеціальний суб’єкт злочину” вийшло друком у 1989 році [223], тобто ще за часів дії старого кримінального закону, коли законодавчого визначення поняття “спеціальний суб’єкт злочину” не існувало.

Що стосується наукових розробок вітчизняних дослідників, здійснених останнім часом, то на окрему увагу заслуговує дисертаційне дослідження В.І. Терентьєва “Відповідальність спеціального суб’єкта злочину за кримінальним правом України”, виконане у Одеській національній юридичній академії у 2003 році [205]. Дослідження окремих питань спеціального суб’єкта злочину автор здійснює у розрізі іншого інституту кримінального права – кримінальної відповідальності, при цьому з одночасним, як на наш погляд, надмірним зануренням у кримінально-політичний контекст. Так, уже на початку роботи В.І. Терентьєв висловлює думку, що неоднозначність процесу криміналізації злочинів дозволяє розглядати наявність спеціальних суб’єктів як “терор по відношенню до власть імущих, чиновників та знаті, спеціалістів, осіб, задіяних у певних галузях промисловості та економіки, іноземців, повнолітніх, військовослужбовців, котрий служить цілям залякування усього населення...” [205, с. 22-23]. І далі В.І. Терентьєв доходить висновку, що “маргінальність загальнокримінальних злочинців робить відносно неефективними норми, спрямовані на регуляцію їх “професійної” активності; правовий ідеалізм, віра у силу ефективності позаекономічного впливу, конфліктуючи з усталеними поглядами та принципами діяльності (культура обману покупців у торгівлі, хабарництво чиновників, доларизація економічних відносин), обумовлюють колапс кримінально-правового регулювання відповідних зразків економічної поведінки та зловживань чиновників” [205, с. 24].

Вказані цитати не можна оминути з огляду на те, що наше дослідження методологічно спрямоване на інше: на підтвердження такої вихідної позиції історично обґрунтованої доктрини кримінального права, що пов’язана з боротьбою зі злочинністю кримінально-правовими методами. Виправдання злочинної поведінки окремих осіб та критика кримінального переслідування неадекватним ставленням суспільства до окремих його представників – тобто, за В.І. Терентьєвим, до спеціальних суб’єктів – викликають, з нашого боку, ряд зауважень і, на наше переконання, суперечать меті кримінального закону.

Утім, незважаючи на принципову незгоду з вказаними поглядами В.І. Терентьєва, його дисертаційне дослідження представляє науковий інтерес, оскільки автор висловив власний погляд на питання визначення поняття спеціального суб’єкта злочину, класифікацію спеціальних суб’єктів злочину, кваліфікацію злочинів зі спеціальним суб’єктом у кримінальному праві України.

У 2006 р. вітчизняним дослідником Р.Л. Максимовичем було здійснено дисертаційне дослідження за темою “Поняття службової особи у кримінальному праві України” [128], яке присвячено одному з найактуальніших і найоб’ємніших питань спеціального суб’єкта злочину, одному із видів останнього – службовій особі. За даними автора (з посиланням на відповідні джерела), питанню кримінально-правової охорони службової діяльності в Україні присвячено майже півтори сотні публікацій, що за кількістю посідає друге місце після  злочинів у сфері господарської діяльності [128, с.14].

Питання спеціального суб’єкта злочину в окремих аспектах розглядалися вітчизняними науковцями у рамках дисертаційних досліджень, присвячених складам окремих видів злочинів.

Так, у 1994 р. у Києві О.О. Дудоровим була захищена дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук  за темою “Проблемні питання кримінальної відповідальності за одержання хабара”, у якій, зокрема, зверталася увага на спірні питання поняття “посадова особа” [63].

О.І. Плужнік у дисертаційному дослідженні “Кримінальна відповідальність за порушення режиму відбування покарання у виправних установах та тримання під вартою” (Київ, 2003) надала характеристику спеціальним суб’єктам, які вчиняють вказаний злочин [161, с. 123-139].

Д.І. Крупко у роботі “Відповідальність за хабарництво за кримінальним правом Німеччини, Швейцарії та України (порівняльно-правове дослідження)” (Одеса, 2005) надав характеристику суб’єктам хабарництва у окремому розділі [113], а Т.Д. Лисько у роботі “Кримінальна відповідальність за згвалтування (порівняльно-правовий аналіз)” (Київ, 2007) дослідила ознаки суб’єктів, що вчиняють згвалтування, за кримінальним законодавством різних країн, що дозволяє в окремих випадках дійти висновку про їх статус як спеціальних суб’єктів [123, с. 124-130].

У 2007 р. також було завершене дисертаційне дослідження М.С. Туркотом за темою “Кримінальна відповідальність за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем (кримінально-правове та кримінологічне дослідження)”, у якому питання суб’єкта злочину, передбаченого ст. 423 КК України, досліджені переважно у кримінологічному контексті [207].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/88080.html