Теоретичні підходи щодо визначення сутності та місця домогосподарств у ринковій економічній системі

В українській економіці протягом останніх десятиріч відбувався процес пристосування економічних суб’єктів до ситуації, яка складалася в структурі економіки країни, у результаті чого сформувалися адекватні їй форми господарських відносин та механізми реалізації економічних інтересів.

Сучасна змішана економіка розвинених країн передбачає існування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є „економіка фізичних осіб – домогосподарств” зі своїми нормами, правилами та інститутами.

Особливу увагу дослідженню домогосподарств як одного з головних суб’єктів фінансових відносин стали приділяти у зв’язку з тим, що людина як суб’єкт прийняття рішень формує свою економічну поведінку й активність через індивідуальні та суспільні інтереси на фінансовому ринку.

Актуальність, теоретична та практична значущість проблеми визначення поняття „домогосподарство” зумовлює науковий інтерес до нього як у зарубіжній, так і у вітчизняній економічній думці. Крім того, домогосподарство є предметом дослідження представників багатьох суспільних наук, аналіз праць яких сприятиме кращому розумінню сутності домашнього господарства як одного з головних суб’єктів ринкової економічної системи.

Окремі аспекти економіки домогосподарства вже тривалий час є об’єктом уваги провідних учених світу. Так, ще В. Петті [123] розглядав проблему доходів домогосподарства, їх витрат на харчування, житлові умови. Е. Енгель досліджував залежність між характером споживання та рівнем доходів [57]. Взаємозв’язок доходів, споживання та заощадження домогосподарств розглядається у працях Дж.М. Кейнса [74].

Праці західноєвропейських учених-економістів здебільшого присвячено визначенню сутності й місця домашнього господарства в ринковій економічній системі, аналізу функцій та особливостей здійснення його діяльності в різних сферах господарського життя суспільства. У деяких працях вивчається вплив соціальних факторів на розвиток домогосподарства. Аналіз наукової спадщини провідних економістів XVIII – початку XX ст. свідчить, що вони не створили цілісної економічної теорії домогосподарства, проте сучасне розуміння його сутності дає змогу виокремити в їхніх теоретичних розробках низку аспектів, які можна використовувати при дослідженні різних сторін життєдіяльності домашнього господарства. Крім того, вони стали підґрунтям для створення надалі економічної теорії домогосподарства, яка набула найбільшого розквіту в другій половині XX ст., коли з’явився новий розділ в економічній теорії, що дістав назву нової економіки домогосподарства [3].

Істотні результати в дослідженні теорії економіки домогосподарств отримано в Німеччині.

Перший етап – кінець ХІХ – початок 30-х рр. ХХ ст. (К. Деліус, М. Зільберкуль-Шульте та ін.) характеризується початком розробки економічної проблематики домогосподарства на системній науковій основі. Привертає увагу широкий діапазон дослідницьких питань у предметній сфері, яка до цього не була охоплена науковим аналізом: організація праці та менеджмент у домогосподарстві, розвиток основ економічної теорії домогосподарства, технізація домогосподарств і її рентабельність, статистика домогосподарств, наукова організація праці, проблеми виробництва та споживання, оцінювання ролі жінки у виробництві продукції в домашньому господарстві, проблеми обліку й бюджетування та багато інших.

На цьому етапі внесок німецької економічної науки про домогосподарство полягав у розгляді домогосподарства як продуктивної одиниці.

Ці ідеї набули поширення і в інших країнах світу, але набагато пізніше – з початку 1960-х рр.

Цей період також характеризувався активною інституціоналізацією науки економіки домогосподарства. Створювалися наукові інститути та науково-практичні товариства, що виступили як координувальні центри, які забезпечували умови для конструктивного розвитку науково-дослідних та освітніх програм з проблематики домашнього господарства. Розвивалися спеціалізовані друковані видання.

Таким чином, було створено передумови для відокремлення науки про домогосподарство як самостійної дисципліни та її офіційного визнання.

Післявоєнний період німецької економічної думки про економіку домогосподарства – епоха націонал-соціалізму та Другої світової війни (М. Штехер, А. Зоммер та ін.) – характеризувався відродженням науково-практичного інтересу до цих проблем. Необхідність системного наукового вивчення цієї галузі в повсякденному житті була зумовлена, з одного боку, проблемами домогосподарств післявоєнного часу, а з іншого – завданнями демократизації суспільства. Швидке зростання кількості як міських, так і сільських жінок, залучених до позагосподарської сфери зайнятості, різке погіршення в результаті війни економічної ситуації в середній німецькій родині, недооцінювання домашнього господарства як важливої складової економіки потребували організації нових наукових досліджень.

Третій етап становлення концепцій домогосподарств може бути датований кінцем 1940-х – початком 1960-х рр. (Х. Шмуккер, Е. Штюблер, Е. Егнер та ін.).

Так, 1950-ті рр. були відзначені активними науково-практичними розробками в цій галузі. З початком 60-х рр. ХХ ст. етап становлення концепцій економіки домогосподарства логічно завершився інституціоналізацією самостійної науково-практичної галузі.

Таким чином, у німецькій економіко-демографічній науці домогосподарство розглядається як мікроколектив, що виконує певну систему функцій щодо забезпечення й відтворення своїх членів, задоволення їхніх потреб [71].

Сучасні погляди вітчизняних економістів формувалися, з одного боку, під впливом західної економічної думки, у якій домашнє господарство розглядається як головний постачальник усіх економічних ресурсів, а з іншого – з урахуванням історичного досвіду, традицій і політико-економічних перетворень, що відбувалися в Україні та Росії.

Сучасна фінансова наука приділяє суттєву увагу питанням функціонування домогосподарств, досліджуючи їх як окремий суб’єкт ринкових відносин, оскільки домогосподарство постає в ролі не тільки споживача, а й виробника матеріальних благ та суспільних послуг. В узагальненому вигляді домогосподарство відіграє подвійну роль у сучасній економіці. З одного боку, воно є активним суб’єктом ринкових відносин, а з іншого – важливою ланкою в економічному кругообігу ресурсів, товарів (послуг) та доходів [71].

В економічній теорії сьогодні існує декілька підходів до тлумачення терміна «домогосподарство»: обліково-статистичний, функціональний та інституційний. Обліково-статистичний підхід розглядає домогосподарство як самостійну одиницю, що складається з однієї або кількох осіб, які мають спільне місце проживання та бюджет. Згідно з функціональним підходом домогосподарство є основним постачальником економічних ресурсів і споживачем суспільних благ. Крім того, у межах цього підходу аналізуються заощаджувальна поведінка та виробнича функція домогосподарства, його відносини з державою. Інституційний підхід розглядає домогосподарство як організаційну структуру, що заснована на специфічних відносинах влади та прагне до максимізації власного статку [11].

У системі національних рахунків під домогосподарством розуміється невелика група осіб, які спільно проживають, об’єднують (повністю чи частково) свої доходи та майно, здійснюють спільне споживання певних видів товарів і послуг, до яких належать, головним чином, житло та продукти харчування. Також там можна зустріти визначення домогосподарства як групи осіб (або однієї особи), які проживають на одній території, спільно заробляють доходи та здійснюють витрати, тобто формують спільний бюджет [163].

Схоже визначення знаходимо у В. Федоренко. Під домогосподарством він має на увазі економічного суб’єкта, який складається з одного або більшої кількості індивідів, що спільно здійснюють господарську діяльність і мають спільний бюджет. А домогосподарства країни – це сукупність усіх приватних господарств, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб [189].

У нормативних документах ООН, зокрема у рекомендаціях щодо проведення перепису населення, домогосподарство розглядається як особа або група осіб, що досягли між собою певних домовленостей з метою забезпечення власного споживання [134].

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про Всеукраїнський перепис населення”, категорія „домогосподарство” визначається як сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких із цих стосунків або бути і в тих, і в інших. При цьому домогосподарство може складатися з однієї особи [150].

Програмою Першого Всеукраїнського перепису населення вперше в історії переписів на території України передбачалось отримання інформації щодо кількості та складу домогосподарств. Під час попередніх переписів населення замість поняття „домогосподарство” вживали поняття „сім’я”.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/39034.html