---

Методичні підходи щодо визначення неспостережених доходів від неоплатної домашньої праці членів домогосподарств

Ще А. Сміт і Д. Рікардо, розробляючи трудову теорію вартості, включали творчу діяльність у додаткові витрати, що створюють вартість, а значна частина домашньої праці – самоосвіта, виховання і соціалізація дітей, спілкування – безсумнівно, може бути класифікована як творча праця [3]. Сьогодні людина, яка зайнята домашньою працею, поступово визнається суспільством як активна частина сукупного працівника, а сама внутрішньодомогосподарська праця – як суспільно корисна.

Уперше ринкові концепції були застосовані до аналізу виробництва і розподілу на рівні домогосподарств Г. Беккером та іншими теоретиками людського капіталу в „новій теорії домогосподарств” [8].

Відповідно до теорії нової економіки, домогосподарство як суб’єкт ринкової економіки виконує виробничі та відтворювальні функції відповідно до деякого поділу праці. Домогосподарство не автономне й залежить від індустріальних суспільств, існуючи за законами ринку. Теорія нової економіки розглядає домогосподарство на зрізі взаємодії ряду ринків: ринку праці, споживчих товарів, виробничих товарів, фінансового ринку. А якісно-кількісні оцінки потреб домогосподарства необхідні внаслідок обмеженості їх ресурсів.

У концепції нової економіки домогосподарств розглядаються економічні види діяльності, які не одержують грошової оцінки, зокрема домашня праця членів домогосподарств. Вихідним положенням розглянутої концепції є максимізація індивідуальної корисності членів домогосподарства. Причому як індивідуальна корисність може виступати й турбота про інших членів домогосподарства. Таким чином, добробут кожного члена домогосподарства – це складова функції добробуту домогосподарства в цілому.

Кейнсіанський напрям розглядає поведінку домогосподарств у цілому, як економічний сектор, який являє собою сукупність реально господарюючих суб’єктів. Сукупний ефект рішень, прийнятих домогосподарствами щодо обсягів споживання і заощаджень, визначає темпи економічного зростання, сальдо торговельного балансу, обсяг випуску та рівень зайнятості [74].

У Росії першим став розвивати економічну теорію товарного виробництва стосовно домогосподарських співтовариств, зокрема селянських, О. Чаянов [197]. Відповідно до його теорії, селянські домогосподарства здійснюють ефективне, але некапіталістичне виробництво. Господарські відмінності між ними пояснюються не соціальною нерівністю, а диференційованим становищем їх у життєвому циклі – різним демографічним статусом. Заперечуючи положення неокласичної теорії виробництва про виняткову мету – максимізацію прибутку, О. Чаянов через суб’єктивне оцінювання праці в селянському домогосподарстві оцінював вплив розміру домогосподарства та його структури на поведінку у сфері виробництва.

Розглядаючи селянське господарство, О. Чаянов найбільш точно визначив працю членів домогосподарства та її оцінки. Він виділив особливості селянського сімейного домашнього господарства, які полягають у тому, що воно не використовує найману працю, не отримує капіталістичного доходу на витрачені ресурси і протягом тривалого часу має в розпорядженні землю. О. Чаянов зазначав, що домогосподарства пов’язані з ринком, можуть отримувати капітал з власних або кредитних джерел, мають деякий суспільно обґрунтований постійний мінімальний душовий дохід, який у разі перевищення призводить до зменшення граничної корисності.

Згідно із цією теорією, не проводиться оплата використовуваної в сільськогосподарському виробництві робочої сили членів домогосподарств. Поряд із цим при недостатній кількості виробничих факторів (землі, капіталу) для членів домогосподарства можлива участь в оплачуваній несільськогосподарській роботі. При цьому замість прибутку визначається чистий дохід від використання робочої сили, що дорівнює різниці валового доходу і матеріальних витрат, і зіставляється з доходом від праці за наймом. Такий дохід має задовольняти потреби всіх членів домогосподарства та отримувати суб’єктивну оцінку як задовільний при перевищенні важкості праці. Маючи на меті досягнення доходу та зниження обтяжливості праці, домогосподарство використовує робочу силу до того моменту, коли граничні витрати праці дорівнюють граничній корисності виробленого продукту. При цьому досягається рівноважний дохід. Гранична корисність і граничні витрати праці перебувають у залежності від внутрішньодомогосподарського співвідношення „виробник-споживач”, тобто від розміру домогосподарства й кількості осіб, які беруть участь у продуктивній діяльності. Ці співвідношення змінюються протягом життєвого циклу, що призводить до зрушень у рівноважності застосованої праці (трудової участі). При загрозі зниження доходу на працю нижче від мінімального рівня та відсутності можливості отримання доходу поза домогосподарством селянські домогосподарства за допомогою самоексплуатації своєї робочої сили можуть підвищити інтенсивність праці.

Предметом дослідження цієї концепції були проблеми прийняття рішень про розподіл капіталу (матеріальних ресурсів) між виробництвом і споживанням. Рішення з приводу виробництва залежали від рішень із приводу споживання, при цьому перевага віддавалася останньому. Якщо дохід від вкладеної праці буде достатнім для задоволення потреб, то члени домогосподарства будуть задіяні у внутрішньодомогосподарське виробництво. Досягаючи величини такого доходу, домогосподарство повинно зіставляти результати споживчого і продуктивного використання продуктів, а також приймати певні рішення у зв’язку з невизначеністю свого майбутнього становища.

Отже, О. Чаянов розглядав домогосподарство в організаційно-економічному аспекті як одиницю споживання та виробництва, її рішення про розподіл ресурсів у ньому специфічні й відрізняються від інших суб’єктів. Разом з тим, поза дослідженням він залишив сферу відтворення людини в домогосподарстві і пов’язані з цим витрати праці, а також зовнішні та міждомогосподарські зв’язки.

Ряд положень розглянутої концепції було розвинено розширеною неокласичною моделлю домогосподарств, зайнятих сільськогосподарською діяльністю. Японські економісти розглядають домашні господарства як співтовариства з приводу виробництва і споживання продуктів, які мають властивості ринкових товарів. Вихідним положенням є відмінності між сільськогосподарськими підприємствами та сільськогосподарськими сімейними домогосподарствами. Останні споживають частину виробленої продукції, застосовуючи власну робочу силу.

Розглянуті концепції зробили значний внесок в економічну теорію домогосподарства, що функціонує в ринковій економіці.

Особливості розвитку домашніх господарств у перехідній економіці, різноманіття їх функцій, зростання ролі в суспільному відтворенні дасть змогу зробити висновок про те, що особливе місце в економічній діяльності домогосподарств посідає неоплачувана праця (джерело неспостережених доходів) – праця, яка виробляє товари або послуги, але не винагороджується і включає домашню працю, натуральне виробництво для власних потреб, а також безоплатне виробництво товарів і послуг для збуту на ринку.

Розглянутий вище неокласичний підхід виключає термін „неоплачувана праця”, тому що в рамках неокласичної теорії будь-яке рішення надавати працю приймається добровільно і раціонально, в очікуванні повернення в натуральному або грошовому вираженні. Однак цей термін все ж таки використовується для аналізу домашньої праці (як джерела неспостереженого доходу), оскільки її продукт – використання робочої сили – є корисним для економіки, проте не оплачується нею.

Н. Римашевська, оцінюючи працю в домогосподарствах, звертає увагу на гендерний аспект, наводить, відповідно, статистику залучення жінок до праці. Так, у 1996 р. кількість жінок у складі економічно активного населення земної кулі (у віці 20–54 років) сягнула 70%. На її думку, значною є праця жінок на ринку в особливих та вільних економічних зонах (у країнах Латинської Америки, Південно-Східної Азії і низці африканських держав) [159].

За свідченням авторів дослідження ООН «Роль жінок в розвитку: глобалізація, гендер і зайнятість», виявилося, що «до найважливіших рушійних сил індустріалізації в контексті глобалізації належить не лише розвиток експорту, а й, рівною мірою, праця жінок» [214].

Чимало жінок зайнято в неформальному секторі. На думку ряду дослідників, у деяких країнах зайнятість жінок у тіньовій економіці навіть перевищує кількість працюючих за офіційними трудовими угодами і договорами [198].

У зарубіжних дослідженнях розробляються економетричні моделі для визначення ефективності деяких аспектів домашньої праці. У 1980-х рр. у США з’ясували, що з урахуванням витрат сім’ї на підготовку молоді до праці, власних трудових витрат дітей та юнацтва, а також нової вартості, створюваної працею батьків, внесок в економіку одного річного контингенту молоді 25 років дорівнює 1600 млрд дол. США, а відповідні річні приватні інвестиції – 600–700 млрд дол. США. Цікаві також результати проведеного американськими соціологами в 2002 р. опитування непрацюючих матерів, метою якого було з’ясувати, у скільки вони оцінили б свою працю, якби ця праця оплачувалася. Так, 26% жінок оцінили свою працю в 20–40 тис. дол. США на рік, 34% – 40–60 тис. дол. США, 18% – 60–80 тис. дол. США, 8% – 80–100 тис. дол. США, нарешті, 18% опитаних вважають, що заслуговують оплати в розмірі понад 100 тис. дол. США на рік [183].

Результати подібних досліджень дають змогу змінити сприйняття домашньої праці як неоплаченої й не здатної давати дохід.

Можна прогнозувати зростання ролі сімейного домогосподарства в економіці, враховуючи, що з розвитком високих технологій, особливо комп’ютерних, виробництво як матеріальних благ і послуг, так і інформації, переміщується з «офісів» у власні будинки. Цьому також сприяє зміна стереотипів мислення суспільства, яке поступово визнає, що всередині домогосподарства праця, зокрема, праця з виховання, соціалізації та початкової освіти дітей (початкове нагромадження людського капіталу), не поступається за значущістю праці в суспільному виробництві [22].

Крім того, дослідники відзначають, що в період економічних криз і стагнації виробництва домогосподарства компенсують усі втрати через неефективну економічну політику. Але безоплатна репродуктивна праця жінок з підтримання існування членів їх сімей і відтворення робочої сили призводить до перенапруження жіночих трудових ресурсів і зростання трудових навантажень.

Таким чином, до основних видів праці в домогосподарстві можна зарахувати:

1. Послуги: приготування їжі (відповідні послуги в громадському харчуванні); прибирання квартири (відповідні фірми); прання і прасування білизни (пральні); ремонт житла (будівельні фірми); купівля товарів щоденного вжитку (послуги соціальних працівників).
2. Соціальні послуги: виховання дітей (громадське виховання); догляд за хворими (соціальні працівники); організація, управління і контроль за домашнім господарством (менеджер); створення сприятливого морального клімату для багаторічного спільного проживання різновікових, різностатевих людей, з різними духовними та фізичними потребами (аналогів немає).
3. Матеріальне і нематеріальне виробництво: садівництво (праця сільгоспробітників); будівництво житла (будівельні фірми); самодіяльна творчість (творчі професії).
4. Специфічні соціально-біологічні послуги родини (аналоги „тіньові”): народження дітей (сурогатне материнство); подружні обов’язки; демонстрація статусу та матеріального становища глави сім’ї; володіння майном або бізнесом, що фактично належать одному з членів домогосподарства; застосування професійних навичок у побуті (працюючи за фахом удома, без оплати, фактично зберігаючи гроші в сім’ї, наприклад, лікар, який лікує домочадців, або перукар, що „обслуговує” все своє домогосподарство тощо).

Беручи до уваги важливість оцінювання та вимірювання домогосподарської праці, необхідно її розглядати в аспекті підтримки або зростання добробуту членів домогосподарства.

Кінцевим результатом функціонування домашніх господарств є рівень життя і рівень добробуту. Як реальний показник добробуту населення можуть використовуватися наявні фінансові ресурси домашніх господарств. Вони включають власні і залучені грошові ресурси домашніх господарств, ресурси від особистого підсобного господарства та інших джерел, які запропоновано визначати як неспостережені фінансові ресурси. Наявні ресурси домогосподарств становлять базу для визначення рівня і якості життя.

Рівень задоволення потреб населення або рівень життя характеризує кількість і якість споживаних матеріальних і духовних благ і послуг. Одну частину життєвих благ, таких як, наприклад, вирощені овочі, фрукти, картопля, виготовлене вино, а також догляд за дітьми, домашня праця, домогосподарства виробляють і здійснюють власними силами у своєму господарстві, а іншу закуповують на ринках. На масштаби виробництва товарів і послуг власними силами домогосподарств впливають рівень розвитку продуктивних сил, умови і порядок розподілу доходів у суспільстві. Саме від цих чинників залежить ефективність економіки домашніх господарств.

Звичайно, рівень добробуту визначається не тільки рівнем споживання життєвих благ, а й умовами праці і побуту домашніх господарств, рівнем соціальних гарантій і свободою особистості.

Слід зазначити, що показники рівня і якості життя відображають основні аспекти життєдіяльності домашніх господарств, проте існують і позаринкові аспекти, такі як тривалість вільного часу, організація дозвілля, стан навколишнього середовища тощо.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/39034.html