Використання регресійної моделі для оптимізації процесу управління фінансовими ресурсами домогосподарств

Стабільність банківської системи, її спроможність ефективно сприяти інвестиційним процесам у країні – одна з основних умов подолання економічної та фінансової кризи. Стабільність банків безпосередньо пов’язана з формуванням ресурсної бази, важливу роль у формуванні якої відіграють домашні господарства.

У кризовий період, щоб не допустити падіння ліквідності і забезпечити економічне зростання, а саме фінансово-грошову стабільність, банківська система використовує всі доступні інструменти, а саме: відсоткові ставки, нормативи обов’язкового резервування, валютний курс. Адміністративні регулятори також впливають на кожний із ринків: валютно-грошовий, інвестиційний, фондовий, споживчий, а також на соціальний аспект забезпечення домогосподарств.

Проблема нарощування депозитів населення як важливого ресурсу банківської системи та кредитів як фактора розширення споживчого ринку й економічного зростання є дуже актуальною для України, і тому недостатнім є дослідження механізмів забезпечення платоспроможного попиту, доходів населення, схильності населення до заощадження й кредитування [134, с. 87].

Економісти давно стали вивчати споживчу та ощадну поведінку населення, причому спочатку застосували ті методи, які були розвинуті ними в дослідженнях поведінки фірми. Однак незабаром стало ясно, що пряме перенесення інструментарію неможливе через велику різноманітність мотивів фінансової поведінки домогосподарств.

У теорії заощаджень можна виділити три періоди: докейнсіанський
(XVI–XVIII ст.); кейнсіанський (кінець XVIII – початок XIX ст.); сучасний (з XIX ст. до теперішнього часу).

Перший період (Г. Кінг, А. Сміт, А. Маршалл) характеризується відносно простими уявленнями про закономірності формування заощаджень.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/39034.html