Быстрый переход к готовым работам
|
Місце інституту реклами в правовій системі України та джерела регулювання відносин у сфері рекламиНорми права регулюють не лише відносини, що базуються на економічному елементі, а й відносини, що виникають у сфері культури, сім’ї ідеології тощо. Юридична наука розглядає рекламу з позиції публічного, приватного і міжгалузевого правового регулювання, у тому числі в контексті комунікативної діяльності. Визначення, що міститься у Законі України «Про рекламу» трактує рекламу як комплексний об’єкт приватних та публічних правовідносин. Проблемою є визначення оптимального співвідношення публічного та приватного інтересу в рекламі, що в комплексі дозволить дати глибоке розуміння правовідносин, що виникають у цій сфері. В.І. Борисова трактує публічне право як сукупність правових норм, які регулюють відносини, що побудовані на засадах влади і підпорядкування їх учасників владним інституціям, і пов’язані з державними або суспільними інтересами, а приватне - як сукупність правових норм, що за допомогою диспозитивного методу забезпечують і регулюють захист відноси, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні і незалежності їх учасників [222, с.7]. Однією з основних характеристик, на підставі яких можна здійснювати поділ правовідносин, що виникають у сфері реклами, на публічні та приватні, є інтерес. Наприклад, виділення інтересу в якості критерію поділу права на приватне і публічне здійснено в працях Г.Ф. Шершеневича [232, с.32]. Саме забезпечення гармонійного співіснування приватних та публічних інтересів у правовідносинах, що виникають в сфері реклами, дозволить більш повно регулювати ці правовідносини. С.С. Алєксеев визначає приватне та публічне право не як конкретні галузі, а, скоріше, як сфери регулювання, в одній з яких (публічне право) домінують начала централізації, владного підпорядкування, а інша (приватне право) побудована на децентралізації, юридичній рівності сторін, можливості суб’єктів на свій розсуд визначати умови власної поведінки [29, с. 46]. В.П. Грибанов відмічає, що всі фактори суспільного життя, приймаючи вид інтересів, невідворотно повинні перейти через свідомість людей [58]. Він є прихильником точки зору, що інтерес є діалектичною категорією, яка проявляється в єдності об’єктивного та суб’єктивного начал: потреба виражає економічні відносини (об’єктивне начало), а усвідомлення інтересу та формування цілей – суб’єктивне начало. Н.С. Малеін вказує, що висновок про наявність законного інтересу не можна робити за такою ознакою, як згадування інтересу в тексті правової норми. Адже при такому формалізмі категорія законних інтересів була б необґрунтовано обмеженою [138]. В рекламі інтереси можна поділити на майнові (отримання прибутку, просування об’єкта реклами, збільшення долі ринку) та немайнові (захист честі, гідності та ділової репутації, отримання інформації про товар, інтереси, пов’язані з правом на ім’я тощо). На думку О.А. Красавчикова, є певний пласт суспільних відносин, що регулюються цивільним правом, але не відносяться ні до майнових, ні до немайнових інтересів. Такими є організаційні відносини [130, с. 156]. До них, в контексті дослідження рекламних правовідносин, за класифікацією Б.О. Дзагоевої, належить організаційний інтерес суб'єктів рекламної діяльності у створенні саморегульованих об'єднань, що мають на меті представництво та захист інтересів своїх членів, вироблення вимог дотримання етичних норм в рекламі і забезпечення контролю за їх виконанням [64, с.18]. І.В. Венедіктова найбільш повно визначає інтерес як усвідомлене суб’єктом права домагання отримати певне матеріальне (нематеріальне) благо або змінити правовий статус, що спонукає суб’єктів права вчиняти конкретні дії чи, навпаки, утримуватися від них, знаходиться у правовому полі та забезпечене в реалізації підтримкою держави, здійснюється у формі дозволу і відбивається в конкретних правовідносинах [46, с.3]. Аналізуючи мету та завдання замовлення, створення та розповсюдження реклами, ми дійшли висновку, що ними є просування та популяризація певного товару, послуги чи особи-виробника. Відповідно, інтерес у сфері реклами носить приватно-правовий характер. Адже зацікавленими у досягненні цілей, що поставлені перед рекламою, є фізичні та юридичні особи, які замовили виготовлення та розповсюдження реклами. Також не можна ігнорувати інтерес споживачів реклами та інших учасників ринку. Для визначення місця рекламних правовідносин в системі права України, можна звернутись також до вчень з теорії права. Наприклад, якщо сприймати концепцію Ю.А. Тихомірова, за якою він відносить інформаційне право до публічного, то можна характеризувати рекламні правовідносини також як публічно-правові [211, с.339]. Але це не відображає їх комплексної сутності та нівелює ту роль, що грають в них приватно-правові елементи, такі як відносини по замовленню, виробництву (створенню) та розповсюдженню реклами, відносини зі споживачами, захист прав тощо. Як вірно вказує І.В. Венедіктова, приватний інтерес забезпечується «роботою» інтересу публічного. Значення публічного інтересу для збалансованого суспільного розвитку полягає саме в тому, що він спрямований на забезпечення охоронюваних законом інтересів кожної окремої особистості, і тим самим вони мають бути підпорядкованиі інтересам приватним, особистим. Категорія публічності в праві підлягає постійному переосмисленню. /91, с. 6/ Публічні інтереси слугують засобом для досягнення цілей приватного права. /91, с.16/ При цьому інтереси, що виникають в сфері реклами, підпадають під наступні ознаки приватного охоронюваного законом інтересу, що наводить І.В. Венедіктова [46, с.6]: - інтерес в рекламі належить окремому, автономному і відносно самостійному суб’єкту і пов’язаний безпосередньо з ним (як було відмічено вище, такими суб’єктами можуть бути рекламодавці чи виробники об’єкту реклами, споживачі реклами та інші учасники ринку);
С.С. Алексеев здійснює розмежування права на публічне та приватне на підставі способу регулювання тих чи інших відносин: публічні правовідносини побудовані на субординаційному підпорядкуванні і є системою централізованого регулювання життєвих відносин, а приватні – на началах координації суб’єктів, та є системою децентралізованого регулювання [31, с.23-24]. Варто відмітити досвід Російської Федерації у даному питанні. Законодавець у Законі РФ «О Рекламе» свідомо відмовився від розгляду рекламних правовідносин як виключно цивільно-правових і розглядає рекламу як комплексний об’єкт, що регулюється як приватними так і публічними нормами. На нашу думку, це пов’язано із виключенням з ЦК РФ інформації як об’єкту цивільних прав, через що реклама не може розглядатись тільки як різновид об’єктів цивільних прав. На думку А. В. Мінбалєєва, реклама в РФ, будучи різновидом масової інформації, виступає у вигляді універсального об’єкта інформаційних правовідносин [146, с. 3-4]. Отже, навіть враховуючи великий вплив держави на регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку із замовленням, створенням та розповсюдженням реклами, основоположним є саме приватний інтерес. Відповідно, домінуючу роль у сфері реклами відіграють саме приватно-правові відносини. Публічний елемент не є домінуючим у правовідносинах, що виникають у сфері реклами. Але є певні аспекти, на яких варто зупинитись для всебічного сприйняття комплексного інституту, яким є реклама. Наприклад Н.М. Мєдвєдєва, в рамках адміністративного права, розглядає рекламу як правовий об’єкт управління [143, с.14]. Погодитись з даним визначенням не можна, адже реклама є саме об’єктом матеріального права, а саме об’єктом цивільного права (як інформація, як твір тощо). М.В.Баранова стверджує, що правове регулювання реклами – невід’ємний компонент сучасної культури, що відображає менталітет народу, інструмент активізації соціально-економічних і морально-психологічних відносин не тільки в стабільних, а й у кризових умовах. При цьому рекламне право розглядається як самостійний засіб масової комунікації, фактор впливу на модернізацію якості життя, що свідчить про цивілізаційну обумовленість прав людини [33, c.15-16]. Е.С. Звєрєва надає характеристику рекламі в рамках дослідження її місця в підприємницькій діяльності. Вона пропонує розглядати рекламу як інформацію про певну особу та/або продуктах його комерційної діяльності, що створена з використанням певних спеціальних знань та розповсюджується з використанням специфічних засобів та прийомів. Така інформація адресована визначеному чи невизначеному колу потенційних споживачів з метою їх мотивації на здійснення правочину на придбання товарів чи послуг [97, с. 43]. Велика кількість вчених, зокрема А.І. Черемнова, дотримується точки зору, що публічний характер правовідносин у сфері реклами пов’язаний з трактуванням реклами як підприємницької діяльності. Під підприємницькою діяльністю розуміється самостійна, ініціативна, систематична, ризикова діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Рекламна діяльність відповідає наведеним ознакам. Як вказує А. І. Черемнова: «під час здійснення рекламної діяльності реклама виявляється як процес створення, розповсюдження та одержання реклами, де складаються суспільні відносини, що регулюються Законом України “Про рекламу”» [229, с.5]. І.В.Єршов під рекламною діяльністю визнає дії по отриманню, обробці та поширенню інформації, що сприяє реалізації товарів, робіт, послуг, ідей та починань [190, с.854]. З подібними твердженнями погодитись можна лише частково, так як отримання прибутку є однією з основних функцій реклами, але основною є саме інформаційна функція, тому не можна зводити значення реклами тільки до мети отримання прибутку. Настільки ж суперечливою вважається позиція по звуженню значення реклами тільки до рекламної діяльності. Так, підприємницька діяльність здійснюється суб’єктом господарювання з метою отримання прибутку. При цьому виникають господарські відносини, для яких характерні наступні ознаки:
Відповідно, вчені, що трактують рекламу виключно як діяльність, нівелюють значення інших функцій та аспектів реклами. Так, А.В.Карягіна дійшла висновку, що рекламна діяльність регулюється як публічним так і приватним правом, а також нормативними та ненормативними регуляторами суспільних відносин. При цьому правовий режим рекламної діяльності обумовлений як інтересами держави, так і характером суспільних відносин в цій сфері, які потребують до себе особливого підходу, специфічних форм та методів правового регулювання в контексті їх діалектичної взаємодії [109, с.5-8]. Подібну позицію займає Б.О.Дзагоєва. Вона хоч і робить застереження, що не можна акцентувати увагу лише на відносинах між суб’єктами рекламної діяльності з приводу виробництва та розповсюдження реклами та аргументує необхідність комплексного вивчення рекламних правовідносин та похідних від них, але, все одно, під рекламними правовідносинами розуміє відносини, що виникають між суб’єктами рекламної діяльності з приводу виробництва і розповсюдження реклами (які виникають, в основному, на підставі договорів); а під похідними – відносини, що пов’язані з державним регулюванням рекламної діяльності, податкові правовідносини тощо [64, с.41]. Як бачимо, при наданні визначення, Б.О. Дзагоєва все рівно відштовхується від специфіки підприємницької діяльності. При цьому втрачається великий пласт майнових та немайнових відносин. Отже, для ґрунтовного розуміння сутності рекламних правовідносин, некоректно трактувати рекламу саме як вид підприємницької діяльності.
Вся работа доступна по ссылке |
Ссылки: 
Счетчики:
|
