Охорона та захист цивільних прав учасників правовідносин у сфері реклами
Відповідно до законодавства України захист прав суб’єктів рекламних правовідносин може здійснюватись в цивільно-правовому, адміністративному та кримінально-правовому порядку. На відміну від інших, цивільно-правові способи захисту спрямовані на відновлення майново-правового становища, яке існувало до факту порушення певного особистого чи майнового права. при цьому відновлюючий характер засобів цивільно-правового захисту домінує.
У літературі з цивільного права існує розмежування понять «охорона права» та «захист права», при цьому перша категорія є ширшою, оскільки охоплює усю сукупність заходів, спрямованих на реалізацію прав. До таких заходів відносяться заходи не лише правового характеру, а і економічного, політичного та організаційного. Вони спрямовані на створення необхідних умов для здійснення того чи іншого права. Поняття «захисту права» включає заходи, передбачені законом у випадку власне порушення права [150, с.451].
Доктрина цивільного права розглядає право на захист як сукупність кількох окремих правомочностей. Основним є право на звернення за судовим захистом. Носієм такого права є кожен учасник правовідносин. Зміст його полягає у праві на подання до суду позову чи заяви (скарги) та у можливості подання зустрічного позову чи заперечення проти позову.
Способами захисту порушених прав є закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Це зміст міри державного примусу, за допомогою яких відбувається досягнення бажаного правового результату для особи, право чи інтерес якої порушені Ст. 16 ЦК передбачає наступні способи захисту:
- визнання права;
- визнання правочину недійсним;
- припинення дії, яка порушує право;
- відновлення становища, яке існувало до порушення;
- примусове виконання обов'язку в натурі;
- зміна правовідношення;
- припинення правовідношення;
- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
За загальним правилом, визнання права, як спосіб захисту, у рекламних правовідносинах застосовується рідко, за винятком визнання авторства чи співавторства. Але в такому випадку визнається не право, а наявність факту, який це право породжує [166, с. 56].
Визнання правочину недійсним є універсальним способом захисту порушених прав та широко застосовується при вирішенні спорів у сфері реклами. При цьому недійсним визнається саме правочин, що був укладений під впливом неналежної реклами.
Припинення дії, яка порушує право застосовується в рекламі у випадку необхідності зупинки розповсюдження інформації, що міститься в рекламі шляхом, наприклад, заборони демонстрації такої реклами споживачам або вилучення тиражу друкованого засобу масової інформації, в якому була розміщена оспорювана реклама.
Відновлення становища застосовується для відновлення порушеного суб’єктивного права учасника рекламних правовідносин у тому стані, в якому воно існувало до його порушення і використовується, наприклад, у випадках виникнення спору щодо використання рекламного твору без дозволу автора.
Примусове виконання обов’язку в натурі може мати місце при несплаті коштів за виготовлення реклами відповідно до договору на створення та розміщення реклами. Так само і зміна чи припинення правовідношення застосовуються у договірних правовідносинах у сфері реклами.
Оскільки компенсаційний характер є основною рисою цивільно-правової відповідальності, такі способи як відшкодування збитків та моральної шкоди можуть застосовуватись при вирішенні будь-якої справи у сфері реклами. При цьому збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Враховуючи активну участь державних органів в рекламних правовідносинах, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є дієвим способом захисту порушених прав суб’єктів рекламних правовідносин.
Окремо варто відмітити додаткові способи захисту особистих немайнових прав, якими є поновлення порушеного права (ст. 276 ЦК України) та спростування недостовірної інформації (ст. 277 ЦК України). Необхідно більш детально зупинитись на останньому способі захисту. Застосовуючи спростування недостовірної інформації в сфері реклами, варто пам’ятати, що вказаний спосіб застосовується фізичною особою, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації. Тобто не можна вимагати спростування недостовірної інформації про товар, що рекламується, відповідно вказаний спосіб може застосовуватись лише у випадках, коли у рекламі надається недостовірна інформація виключно про особу (наприклад, про конкурента або суперника на виборах).
Як випливає з положень ч.4 ст. 277 ЦК України, якщо автором недостовірної інформації у рекламі була посадова чи службова особа при виконання своїх посадових (службових) обов’язків, то поширювачем такої інформації буде вважатися юридична особа, у якій вона працює – тобто юридична особа, що замовляє рекламу, або виготовляє її.
Важливим. з точки зору застосування у сфері реклами, є положення про те, що при порушенні особистих немайнових прав у друкованих або інших засобах масової інформації, спростування відбувається через ті ж самі засоби масової інформації.
Особливістю даного способу захисту є специфічність такої категорії як особисте немайнове благо, оскільки його неможливо повернути до первісного стану. Будь-яка негативна інформація (як достовірна, так і недостовірна) змінює відношення оточуючих до особи, яка є об’єктом такої інформації. Спростування такої інформації не гарантує стовідсоткове відновлення ставлення та сприйняття особи, про яку було поширено негативну інформацію. Скоріш за все, така особа повинна буде докласти додаткових зусиль для відновлення свого реноме.
Доктрина цивільного права під «спростуванням» розуміє доведення неправильності, помилковості, хибності будь-чого, будь-чиїх тверджень, переконань, заперечення, відкидання будь-яких тверджень. Серед основних вимог до спростування в літературі називають проведення його у тій самій формі, що і поширення недостовірної інформації та особою, що таку інформацію поширила [150, с.455].
Необхідно зазначити, що дана стаття є узагальненою, і на сьогоднішній день відсутнє чітке регулювання правовідносин, об’єктом яких є інформації, що поширена в мережі Інтернет.
Крім спростування неправдивої інформації, що міститься в рекламі, особа, чиї особисті немайнові права порушено, може вимагати заборони поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права, шляхом заборони розповсюдження такої реклами. Реалізація даного права постраждалої особи може мати наслідком заборону розповсюдження аудіо-, відеоматеріалу, вилучення тиражу друкованої продукції чи заборона демонстрації окремих сторінок веб-сайту.
Окремо варто відмітити право фізичної особи, особисте немайнове право якої порушено, на відшкодування майнової та/або моральної шкоди, що була завдана внаслідок такого порушення. Вказане право передбачене ст. 280 ЦК України.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» [178] моральною шкодою визнаються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконним діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, авторських та суміжних прав, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Дане роз’яснення прямо вказує на можливість відшкодування моральної шкоди юридичних осіб. Це має велике значення для справ у сфері реклами. При цьому під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Механізм відшкодування моральної (немайнової) шкоди базується на загальних принципах цивільно-правової відповідальності, та включає в себе такі елементи як наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
При вирішенні справи про відшкодування морально (немайнової) шкоди, завданої внаслідок розміщення реклами, суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору [178]. Також можлива відповідальність декількох осіб у випадку колективного заподіяння моральної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром (наприклад при солідарній відповідальності виробника реклами та розповсюджувача).
Розвиваючи тему відшкодування моральної (немайнової) шкоди та враховуючи специфіку впливу недобросовісної реклами на ділову репутацію, необхідно звернутися до Постанови ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» [180]. Відповідно до неї, як і у випадку справ про відшкодування моральної (нематеріальної) шкоді, позов про захист честі, гідності та ділової репутації мають право подавати особа, про яку поширена недостовірна інформація та інші заінтересовані особи (члени сім’ї, родичі тощо).
Пленум ВСУ підтверджує нашу позицію про приватно-правовий характер правовідносин у сфері реклами. Так, у Постанові Пленуму ВСУ стверджується, що справи про захист честі, гідності та ділової репутації не можуть розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України [76], оскільки такі спори не мають публічно-правового характеру, навіть якщо стороною в ньому виступає суб'єкт владних повноважень.
Вся работа доступна по ссылке
https://mydisser.com/ru/catalog/view/38069.html
