Особливості цивільно-правового захисту прав споживачів реклами

Споживач реклами є ключовим суб’єктом правовідносини у сфері реклами. При цьому інші учасники цих правовідносин (замовник реклами, її виробник та розповсюджувач) діють саме задля спонукання споживача придбати певний продукт чи послугу. При цьому вплив реклами на споживачів досить суперечливий. Реклама забезпечує споживачів інформацією про товар чи послугу, при цьому така інформація може бути хибною, неправдивою чи зайвою, що вводить в оману кінцевого споживача тощо.

Інформація – це основа, на якій тримається культура споживання в наш час. Відповідно до ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів», виробники зобов’язані надавати споживачам певну обов’язкову інформацію, елементами якої є, наприклад: назва товару; найменування або відтворення знака для товарів і послуг; дані про основні властивості продукції, а для харчових продуктів – про їх склад; відомості про вміст шкідливих для здоров’я речовин; дані про ціну (тариф); умови придбання та правила зберігання продукції; дату виготовлення тощо. Всі ці елементи інформації для споживачів є обов’язковими. Важливу роль у її розповсюдженні протягом всього періоду розвитку ринкової економіки в Україні відіграють засоби масової інформації. У ст. 15 Закону передбачено, що інформація про продукцію не вважається рекламою. Засоби масової інформації користуються вказаною нормою і розміщують фактично рекламу під виглядом загальної інформації про продукцію, що може ввести в оману кінцевого споживача [96, с.25].

Основне завдання реклами - це сприяння розвиткові конкуренції на ринку та інформування споживачів про властивості і характеристики товарів та послуг. Для збереження ефективності реклами, вона повинна користуватись довірою споживача. При цьому саме споживачі найбільш вразливі для негативного впливу недобросовісної реклами і їх права у сфері замовлення, виготовлення і поширення реклами вимагають посиленого захисту.

Права споживачів необхідно захищати у випадку недобросовісної реклами, коли реклама може ввести їх в оману, завдати шкоди особі, державі або суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу і т. п., а також у випадках неетичної реклами; замовлення реклами продукції, виробництво і обіг якої заборонено законом; надання рекламодавцем недостовірної інформації виробникові реклами; замовлення поширення реклами, забороненої законом; недотримання встановлених законом вимог щодо її змісту; порушення порядку поширення і розміщення рекламних матеріалів; порушення прав третіх осіб при виготовленні реклами. Найпоширенішою і такою, що спричиняє шкоду споживачеві, є недостовірна реклама, порівняльна реклама, а також реклама, що надсилається без згоди одержувача [98].

На інформаційній основі базується і особливо небезпечна реклама та нечесна підприємницька практика, що змушують споживачів укладати договори з несправедливими та невигідними для них умовами. Дослідження практики укладання таких договорів виходить за межі даного дисертаційного дослідження.

Для вірного розуміння суб’єктного складу правовідносин, що виникають у зв’язку із захистом прав споживачів, необхідно визначити, кого можна вважати споживачами реклами. П.22 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає споживача як фізичну особу, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Законодавство України чітко окреслює коло учасників правовідносин у сфері реклами. Споживачами реклами, відповідно до ст.1 Закону України «Про рекламу» невизначене коло осіб, на яких спрямовується реклама.

Для проведення паралелей між цими визначеннями, необхідно, в першу чергу, відштовхуватись від інформаційної природи реклами. Існуючі наукові розробки в сфері інформаційних правовідносин [126, с.109] дозволяють стверджувати, що споживач у сфері реклами загалом є пасивним суб’єктом, який отримує інформацію за допомогою реклами без своєї прямої згоди на це. Інформація сприймається особою паралельно з основним заняттям (переглядом телепередачі з рекламним блоком, читанням журналу, що містить певну кількість реклами).

Поєднуючи два законодавчих визначення, можемо зробити висновок, що споживач реклами - це особа, на яку спрямована реклама з метою стимулювати придбати, замовити, використати продукцію. При цьому, категорія «споживач реклами» ширша, ніж просто «споживач», оскільки цільовою аудиторією реклами можуть бути не тільки фізичні особи, зазначені в п.22 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», а й особи, пов'язані з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Аналізуючи законодавство, можна зробити висновок, що споживачі реклами можуть користуватися всіма правами, що передбачені ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме правами на:

• захист своїх прав державою;
• належну якість продукції та обслуговування;
• безпеку продукції;
• необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
• відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
• звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
• об'єднання в громадські організації (об’єднання) споживачів.

Враховуючи інформаційну природу реклами та її основну мету, основоположним для споживачів реклами, є право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору, а також про її виробника (виконавця, продавця). Необхідно відмітити, що ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що інформація про продукцію не вважається рекламою. В свою чергу, Закон України «Про рекламу», визначає рекламу як інформацію про особу чи товар, розповсюджену в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначену сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. На основі вищезазначених норм законодавства, можемо зробити висновок, що будь-яка реклама так чи інакше є інформацією про товар, але не вся інформація про продукцію буде визнаватися рекламою. Тобто інформація, яку отримують споживачі реклами регулюється як Законом України «Про рекламу», так і Законом України «Про захист прав споживачів». Відповідно, споживачі реклами можуть користуватися всіма правами, та способами захисту, що передбачені вищезазначеними Законами.

Говорячи про порушення прав споживачів реклами, варто відмітити, що основні порушення, пов’язані з визначенням критеріїв належності інформації, яка подається у рекламі і базується на ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів». Так. в ч.7 даного закону вказано, що споживач має право на захист своїх порушених прав у разі, коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило:

• придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей;
• неможливість використання придбаної продукції за призначенням;
• заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну споживача.

У наслідок таких дій, споживач має право:

• розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків;
• вимагати надання належної інформації.
• пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги, передбачені законом, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об'єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором.

До того ж, ч.8 ст. 15 цього Закону прямо передбачає, що збитки, завдані споживачеві недобросовісною рекламою, підлягають відшкодуванню винною особою у повному обсязі. При цьому, під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває. Дана норма отримала своє відображення і в п.12 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 12.04.96 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» /125/, в якій надано перелік вимог до такої інформації. Відповідно до Постанови, використана в рекламі інформація повинна бути необхідною, доступною, достовірною та своєчасною, оскільки вважається, що споживач не володіє спеціальними знаннями про властивості та характеристики предмету реклами.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/38069.html