Суб’єкт розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування

Злочин, як негативний прояв людського буття, що посягає на певні суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність, не може існувати відокремлено від суб’єкта вчинення.

З етимології поняття «суб’єкт» (від латинського слова «subjectus») воно означає – «той, що знаходиться в основі» [222, с. 461], а слово «subjectum» перекладається як «присудок» [67, с. 465]. В мовознавстві під присудком розуміється один із двох головних членів двоскладного речення, що означає дію або стан предмета, вираженого підметом. Починаючи з XVII століття вказаний термін став використовуватися перш за все у гносеологічному значенні, тобто філософи цей лінгвістичний термін перевели у площину буття, соціуму, окремого індивіда, після чого під суб’єктом стали розуміти такого, що активно діє і пізнає, володіє свідомістю і волею індивіда або соціальну групу [67, с. 465]. Виходячи саме з такого розуміння суб’єкта галузеві науки формували більш вузьке визначення. Не є виключенням і юриспруденція, у якій суб’єкт розглядається як обов’язковий елемент правовідносин, що являють собою  врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб’єктивних  прав і обов’язків, і які виникають при настанні передбачених законом юридичних фактів [223, с. 187]. Відповідно, під суб’єктом права розуміється особа (фізична або юридична), що згідно з законом володіє здатністю мати й здійснювати безпосередньо або через представника права і юридичні обов’язки (тобто правосуб’єктністю). Суб’єкт права – обов’язковий елемент правовідносин у всіх галузях права. Що стосується кримінального права, то особливість суб’єкта кримінально-правових відносин обумовлюється специфікою правовідносин у цій галузі. Так,  юридичним фактом, який породжує кримінально-правові відносин є  вчинення особою злочину [224, с. 234]. Це дає змогу визначити їх як правовідносини між особою, яка вчинила суспільно небезпечне діяння і державою [225, с. 51]. Виходячи з такого розуміння кримінальних правовідносин, до їх суб’єктів відносять з одного боку, особу, що вчинила злочин, а з іншого – державу в особі уповноважених органів. В свою чергу, злочинець, будучи однією зі сторін кримінально-правових відносин, є ні ким іншим, як суб’єктом злочину, встановлення ознак якого вимагається у кожному випадку вчинення злочинного посягання.

Подібний підхід, коли для з’ясування сутності поняття суб’єкта злочину використовується ланка від загальнофілософського розуміння  суб’єкта  до його окремого прояву – суб’єкта злочину, дозволяє якомога глибше зрозуміти як сутність самої цієї кримінально-правової категорії, так і обумовленість виділення окремих значущих ознак її.

У  ч. 1  ст. 18 КК суб’єктом  злочину  визнається  фізична  осудна особа,  яка вчинила злочин у віці,  з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Це визначення, так званого, загального суб’єкта злочину, яке включає три ознаки, наявність у сукупності яких тільки й дозволяє вести мову про суб’єкта злочину. Ними є вказівки на те, що суб’єктом злочину може бути лише фізична особа, крім того, ця особа має бути осудною й досягти певного віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Саме на таку сукупність ознак вказує переважна більшість учених, визначаючи поняття суб’єкта злочину [226, с. 27; 227, с. 23; 54, с. 139].

Наведені вище ознаки є загальними, тобто такими, що потребують встановлення у разі вчинення будь-якого злочину. Але в деяких випадках виникає потреба у встановленні додаткових ознак, які конкретизують суб’єкта певного злочину. Так, стосовно розголошення слідчої таємниці ознаки фізичної особи, осудності й досягнення шістнадцятирічного віку не дають можливості окреслити коло осіб, які повинні підлягати відповідальності за вчинення діяння, передбаченого ст. 387 КК. У ч. 1 цієї статті зазначено, що особа має бути попереджена у встановленому законом порядку про обов’язок не розголошувати таємницю слідства, а в ч. 2, взагалі, у якості суб’єктів злочину зазначаються особи, що займають певні посади. Усе це вказує на потребу при визначенні ознак суб’єкта злочину, передбаченого ст. 387 КК, установлювати додаткові ознаки суб’єкта, що характеризують його у якості суб’єкта вказаного складу злочину. Саме тому, тут необхідно вести мову  про наявність  спеціальних суб’єктів злочину. У ч. 2 ст. 18 КК зазначається, що спеціальним  суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з  якого  може  наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом  якого  може бути лише певна особа. Таким чином, спеціальним суб’єктом злочину є фізична особа, яка наділена поряд із осудністю і віком кримінальної відповідальності й іншими додатковими ознаками, зазначеними у кримінальному законі або такими, що прямо випливають із нього, що обмежують коло осіб, які можуть нести відповідальність за даним законом [227, с. 23].

Коло суб’єктів за ч. 1 і ч. 2 ст. 387 КК різниться, тому розглянемо їх окремо.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37450.html