Суб’єкт злочину за ч. 1 ст. 387 КК

У ч. 1 ст. 387 КК передбачається, що кримінальній відповідальності підлягає особа, попереджена в установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати дані досудового розслідування. Позначення на таке попередження і є тією додатково ознакою, яка дозволяє стверджувати, що суб’єкт цього злочину спеціальний. У КК не визначається коло конкретних суб’єктів, які підлягають кримінальній відповідальності за вчинення вказаного злочину. У ньому міститься лише вказівка на умову, у зв’язку з наявністю якої особа підпадає під дію цієї норми (мається на увазі ‒ попередження). Порядок здійснення кримінального провадження визначається у КПК. Тому є підстави вважати, що саме в ньому деталізується положення КК щодо кола суб’єктів злочину, передбаченого у ст. 387.  У ч. 2 ст. 222 КПК зазначено: «У необхідних випадках слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв’язку з участю в ньому, про їх обов’язок не розголошувати такі відомості без його дозволу». У ст. 222 КПК використовується узагальнююча словникова конструкція «особи, які приймають участь у досудовому розслідуванні». Вказівка у статті на участь осіб у досудовому розслідуванні характеризує останніх саме як учасників досудового розслідування. У п. 25 ч. 1 ст. 3 КПК до учасників кримінального провадження віднесені сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник і законний представник, цивільний позивач, його представник і законний представник, цивільний відповідач і його представник, особа, відносно якої розглядається питання про екстрадицію, заявник, свідок і його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, судовий розпорядник.

Так як у ст. 222 КПК вказується на можливість попередження лише осіб, які приймають участь у досудовому розслідуванні, виникає питання щодо визначення  кола суб’єктів, на яких тільки і може розповсюджуватися відповідний правовий припис. Науковці, які дотримуються широкого його розуміння  вказують на те, що перелік учасників кримінального судочинства не є вичерпним. Вони зазначають, що до суб’єктів розголошення слідчої таємниці логічно відносити і інших осіб, окрім процесуальних учасників (наприклад співробітників ЗМІ, стенографісток), за умови, що у останніх відібране зобов’язання про нерозголошення відповідних даних [6, с. 237; 19, с. 251]. Прибічники ж вузького розуміння вказують на те, що оскільки процесуальний закон не передбачає можливості попередження про нерозголошення даних досудового розслідування інших осіб, окрім учасників кримінального провадження, то до суб’єктів злочину,  передбаченого у ч. 1 ст. 387 КК, можливо відносити виключно процесуальних учасників [99, с. 158-159].

Саме таке розуміння є більш обґрунтованим. Так, на сьогодні інформаційні відносини у суспільстві мають настільки важливе значення, що стандарти поводження з нею знайшли відображення у базових нормативно-правових актах (як міжнародних, так і внутрішньодержавних). Виходячи з фундаментального характеру права людини на інформацію, будь-які дії, що пов’язані з обмеженням цього права, по-перше, мають прямо підпадати під виключення, що передбачені на рівні закону, по-друге, мають здійснюватися у порядку, визначеному законом. З огляду на вказане та враховуючи положення кримінального закону щодо заборони використання останнього за аналогією (ч. 4 ст. 3 КК),  сумнівним виглядає пропозиція відносити до кола суб’єктів за ч. 1 ст. 387 КК будь-кого, окрім учасників кримінального провадження.

Однак, ця позиція потребує уточнення. Аналіз Глави 3 КПК, свідчить про те, що кожен з учасників кримінального провадження наділений комплексом процесуальних прав і на кожного з них покладається низка процесуальних обов’язків. В своїй єдності вони становлять процесуальний статус окремого учасника кримінального провадження. Виходячи з цього, логічно припустити, що лише законодавчо закріплений обов'язок зберігати в таємниці дані досудового розслідування є підставою для віднесення того чи іншого учасника кримінально-процесуальної діяльності до суб’єкта злочину, передбаченого ст. 387 КК. До такого  висновку можна прийти, зіставивши відповідні положення чинного та попереднього йому процесуальних кодексів. Так, ст. 121 попереднього КПК України 1960 року містила перелік осіб, які попереджалися про неприпустимість розголошення даних досудового слідства (свідки, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, експерт, спеціаліст, перекладач, поняті та інші особи, присутні при провадженні слідчих дій) . Це дозволяло уникнути необхідності повторно вказувати у статтях, які регламентували правовий статус перелічених осіб, на наявність у них обов’язку зберігати у таємниці дані досудового розслідування. При конструюванні ж ст. 222 чинного КПК, законодавець використав узагальнену словесну конструкцію «учасники досудового розслідування». Відповідно, в статтях, якими регламентується правовий статус окремих учасників кримінального провадження, з’явилися окремі положення про неприпустимість розголошення відомостей, що стосуються кримінального провадження.

Отже, визначальним у питанні віднесення тієї чи іншої особи до суб’єктів злочину, передбаченого ч. 1 ст. 387 КК, є наявність у неї як процесуального суб’єкта обов’язку не розголошувати дані досудового розслідування, який закріплений у відповідній статті КПК. Лише за наявності цієї умови, у слідчого або прокурора з’являється можливість здійснити процедуру, яка пов’язана з встановленням для окремого учасника процесу режиму обмеженого користування кримінально значущою інформацією[1].

Таким чином, встановлення наявності спеціальної ознаки суб’єктів злочину за ч. 1 ст. 387 КК має здійснюватися у  певній послідовності, яка складається з декількох етапів: 1) встановлення факту набуття особою відповідного процесуального статусу у ході кримінального провадження, 2) встановлення наявності обов’язку у суб’єкта не розголошувати дані досудового розслідування, передбаченого відповідною статтею КПК, 3) встановлення факту наявності попередження такої особи в передбаченому законом порядку (яке полягає у зобов’язанні зберігати інформацію у таємниці і попередженні про кримінальну відповідальність за порушення цього зобов’язання).