ЗМІСТ СУБ’ЄКТИВНИХ ПРАВ ОРГАНІЗАЦІЙ МОВЛЕННЯ

Загальновідомим є той факт, що будь-який суб’єкт цивільних правовідносин, до яких, як ми з’ясували вище, належать і організації мовлення, є носієм суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Суб’єктивні права інтелектуальної власності, як слушно відзначають фахівці, є «серцевиною законодавства про інтелектуальну власність» [21, с. 194], адже саме вони є стимулом для творців створювати свої витвори.

При характеристиці суб’єктивних прав зазвичай вказують на наступні моменти: суб’єктові абсолютного права протистоїть не який-небудь визначений суб’єкт або кілька таких суб’єктів, а невизначено-універсальна маса зобов’язаних осіб. Звідси випливає, що право управомоченої особи в абсолютному правовідношенні може бути порушене будь-якою особою.

З огляду на це, у цивілістичній доктрині у структурі будь-якого суб’єктивного права зазвичай виділяють дві правомочності: правомочність вимоги, що надає можливість вимагати від зобов’язаного суб’єкта виконання покладених на нього зобов’язань, і правомочність на власні активні дії [229, с. 8]. Такий підхід, на наш погляд, вдало узагальнює все різноманіття змісту суб’єктивного права.

Проте нас цікавить не взагалі зміст суб’єктивного права, а зміст суб’єктивного права одного із суб’єктів інтелектуальної власності – організації мовлення.

Передусім вважаємо доцільним сформулювати дефініцію поняття суб’єктивного права інтелектуальної власності. Найбільш влучно охарактеризував цей термін О. П. Сергєєв: «...вид і міра можливої (дозволеної) поведінки суб’єкта цього права, яка забезпечується виконанням зобов’язань іншими особами і можливістю застосування до них державного примусу в разі недотримання своїх зобов’язань» [207,с. 19]. Варто зауважити, що аналогічної позиції дотримуються і вітчизняні науковці [109, с. 59; 232, с. 7].

На наше глибоке переконання, зазначена дефініція охоплює і поняття суб’єктивного права організацій мовлення на свої програми (передачі). Так, організації мовлення мають право на визначену і забезпечену законом міру можливої поведінки щодо своїх програм та передач. Це також означає право вимагати від інших осіб відповідної поведінки щодо свого суб’єктивного права.

Дослідивши поняття суб’єктивного права, виникає потреба з’ясувати, які саме права становлять його зміст.

Специфіка змісту суб’єктивного права інтелектуальної власності полягає у двоєдиній структурі: складається з особистого немайнового та майнового прав творця на створений ним об’єкт.

Цей поділ знайшов відображення у законодавстві про інтелектуальну власність. Так, ч. 2 ст. 418 ЦК України регламентовано, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК та іншими законодавчими актами [241].

Серед науковців ця класифікація викликає полеміку. Зокрема, деякі цивілісти ставлять під сумнів розмежування суб’єктивних прав інтелектуальної власності на особисті немайнові і майнові, вони вважають, що зміст права інтелектуальної власності становлять лише майнові права [253, с. 19; 236, с. 392; 209, с. 107]. Натомість Г. В. Чурпіта вважає таку класифікацію найбільш обґрунтованою з практичного і теоретичного погляду [248, с. 10].

Протиріччя цих підходів обумовлено неоднозначним тлумаченням суб’єктивного права інтелектуальної власності у цивільно-правовій доктрині та існуючими системами охорони права.

Зауважимо, що у переважній більшості ці підходи зумовлені двома системами охорони прав інтелектуальної власності: континентальною та англосаксонською. Ці системи безапеляційно охороняють майнові права суб'єктів у досліджуваній сфері. Що ж стосується прав особистого немайнового характеру, то тут мають місце деякі супуречності. Донедавна, представники системи copyright взагалі відмовлялися визнавати моральні права.

До того ж зауважимо, що взаємозв’язок особистих немайнових і майнових прав по-різному трактується моністичною та дуалістичною теоріями права. З точки зору науковців, які дотримуються моністичної теорії, обидві групи правомочностей є лише проявами різних інтересів творця в межах одного права. При дуалістичному підході на перший план висуваються принципові відмінності між особистими немайновими і майновими правами.

Дуалістична концепція є більш поширеною і розробленою, вона легше реалізується у законодавстві. Але свої переваги має і моністична концепція: вона дозволяє пом’якшити вплив немайнових прав на обіг майнових прав.

Хай там як, незважаючи на деяку умовність, закладену в основу критеріїв класифікації, у межах цього дослідження, виходитимемо з того, що суб’єктивні права організацій мовлення мають змішану природу.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/13869.html