Поняття і зміст категорії «інтерес» в адміністративному праві

У рамках загального процесу демократичних  перетворень відбувається формування нових соціально-економічних відносин, продовжуються вживатись заходи щодо формування громадянського суспільства та правової держави, вдосконалюються механізми ефективного правового регулювання, забезпечення законності та правопорядку. Здійснення адміністративної  реформи в Україні вимагає нового розуміння  публічної влади, покликаної  забезпечити реалізації домінування державних інтересів над індивідуальними, проявляти турботу про гарантування, забезпечення і захисту основних прав та свобод людини і громадянина.  

Проблема  публічного інтересу  в адміністративному праві завжди визивала наукові дискусії серед вчених. Поряд із цим у теорії адміністративного права залишаються не врегульованими та потребують подальшого дослідження окремі положення зазначеної проблематики. Аналіз історичних аспектів та розвитку сучасної концепції адміністративного права дає підстави  розкрити новітні тенденції  його розвитку  та сформувати поняття категорії «інтерес» особи в адміністративному праві.

Водночас  перед тим,  як досліджувати поняття категорії «інтерес» особи в адміністративному праві, зауважимо, що  під «особою»  ми розуміємо фізичну особу –  громадянина, людину, як суб’єкта адміністративно-правових відносин.

На різних етапах історії людства до проблеми  «інтересів»  зверталися представники найрізноманітніших сфер науки. Задовго до того, як з’явилися перші наукові поняття «інтерес», сформувалася важлива філософська традиція пов’язувати його з прагненням мети, бажанням досягти задоволення як на рівні суспільства, так і на особистісному рівні. Однак лише у XIII ст. філософська думка досягла такої зрілості, що її найвидатніші представники усвідомили необхідність обґрунтування цього феномена. Так,  К. Гельвецій,  повязував «інтерес» як «пружину» людської діяльності, яку було орієнтовано на виявлення об’єктивних соціальних детермінацій останньої. Він розрізняв три види інтересів:

1) інтереси індивідів, або «особисті», «приватні» інтереси;

2) інтереси тих чи інших соціальних груп всередині певного суспільства або «інтереси співтовариств»;

3) інтереси суспільства чи «суспільний інтерес».

З’ясуванню специфіки кожного з цих трьох видів, вивченню й раціональному регулюванню співвідношення між ними К. Гельвецій надавав кардинального значення [1, с. 158].

Серед сучасних наукових понять «інтерес» визначається як  реальний мотив соціальних дій, подій, звершень і класифікується  за такими ознаками:

за ступенем спільності (індивідуальні, групові, суспільні);

за сферою спрямованості (духовні, економічні, політичні);

за ставленням до тенденції розвитку суспільства (прогресивні, консервативні, раціональні);

за можливістю їхньої реалізації (реальні, хибні);

за ступенем усвідомленості (стихійні чи програмові) [2, c. 6 ].

Наведене свідчить, що сучасна філософська думка визначає інтерес як причину дій індивідів і соціальних спільнот, які регулюються сукупністю галузевих правових інститутів,  серед яких провідну роль відіграють норми приватного та публічного права, існування  останнього має давню історію. Його  витоки  починаються ще  з  часів Стародавнього Риму.  У  судовій практиці і юриспруденції  Риму розрізняли дві галузі права  –  публічне «jus publiсum» і приватне право «jus priwatum». Римські юристи виокремили з публічного права право приватне –  як протилежність праву публічному. Зокрема,  класичне розмежування публічного і  приватного права було запроваджено  римським юристом Ульпiаном (170 – 228 рр.), який визначив, що «публічне право є те, що відноситься до стану римської держави; приватне право –  відноситься до користі окремих осіб» [3, с. 208].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36970.html