Місце та роль правових гарантій держави у механізмі забезпечення та реалізації прав і законних інтересів особи
Правові гарантії в реалізаці прав та інтересів особи в нашій державі достатньо широко відображені у статтях Конституції України. Саме, Конституція України та чинне законодавство закріплюють за державою правові гарантії, зокрема, в розділі II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» закріплено широкий спектр прав і свобод людини та громадянина, а також загальні принципи та положення, які ставлять за мету визначити зміст гарантій і механізмів їх реалізації. В умовах розвитку демократії, додержання прав і свобод людини створення належної та ефективної національної системи охорони та захисту прав інтересу людини і громадянина стає одним з головних завдань держави.
Ця конституційна формула означає підпорядкування усіх державних і правових інститутів суспільства потребам реалізації та захисту прав людини, їх (прав) пріоритетність перед іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави [39, с. 8].
Відображаючи сутність і дух Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р., крім інших прав людини, частина 2 ст. 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Правова держава передбачає не лише
правове закріплення демократичних прав і свобод людини й громадянина, а й наявність механізму, гарантій їх забезпечення. Адже права і інтереси особи оцінюються саме за реальними гарантіями держави.
У своїй Резолюції № 1346 (2003) [123 ], Парламентська Асамблея зробила висновок, що хоча Україна досягла значного прогресу в законодавчій сфері з часу схвалення Резолюції № 1262 (2001) [124], країна ще не виконала всі обов’язки та зобов’язання, які вона взяла на себе при вступі в Раду Європи, і що верховенство права в багатьох сферах ще не повністю досягнуте.
З приєданнням у 1995 р. до Ради Європи Україна зобов’язалась дотримуватись обов’язків, що випливають із Статуту Ради Європи, а саме верховенства права та захисту прав людини і основоположних свобод усіх осіб, що перебувають під її юрисдикцією. Зокрема, Резолюцією Генеральної Асамблеї Ради Європи від 5 жовтня 2005 р. № 1466 «Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною» [125]. Орієнтування України на міжнародні стандарти в галузі права людини, її вступ до Ради Європи покладають на державу зобов’язання, пов’язані, в першу чергу, з реальним забезпеченням проголошених Конституцією України прав і свобод. Але не можна не помічати, що нашому суспільству досі бракує повага до людини та її прав. Проблема гарантій та захисту прав і свобод людини й громадянина є надзвичайно складною у тому розумінні, що її вирішення передбачає значні фінансові витрати, належний стан законодавства, відповідний рівень роботи правоохоронних органів [126, с. 3–4].
Оскільки питання прав людини є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики всіх держав світової співдружності. Забезпечення прав і свобод людини, їх практична реалізація є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому [127, с. 84], події які відбулися у листопаді-грудні 2013 р., і особливо ці, що відбулися у лютому 2014 р. в Україні, свідчать, що «процес суспільної діяльності людини значною мірою залежить від обсягу прав і свобод, які визначають її соціальні можливості, характер життєдіяльності, систему зв’язків людей у суспільстві. Тому питання про права людини завжди були предметом політичної боротьби за володіння цими правами, розширення їх сфери та визначення становища людини у суспільстві. Саме боротьба за права людини стала каталізатором масштабних змін у суспільно-політичному житті більшості країн світу, вела до нового осмилення ролі людини в її відносинах з іншими людьми, суспільством і державою» [128, с. 29].
У статті 22 Конституції України встановлене загальне правило, згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються. Це означає, що вони не лише проголошуються, декларуються державою, а й мають реалізовуватися за допомогою відповідного механізму. У сучасному світі міра забезпеченості прав і свобод є важливим показником досягнутого суспільством і державою рівня цивілізованості. В Україні на тлі глибоких соціально-економічних, політичних, ідеологічних та культурних перетворень створення належних умов для реального здійснення кожним своїх суб’єктивних прав виступає актуальною теоретичною і практичною проблемою. Конституція України створює широку юридичну основу для активізації діяльності щодо забезпечення правових гарантій прав людини та громадянина. Правові гарантії є специфічним засобом забезпечення, реалізації, охорони і захисту прав людини та громадянина. Правові гарантії – це передбачені законом спеціальні засоби практичного забезпечення прав і свобод людини та громадянина [129, с. 553–555].
Відображаючи роль держави в реалізації прав і законних інтересів особи, слід погодитися з думкою, що для побудови демократичного суспільства та утвердження правової держави недостатньо лише задекларувати дотримання прав і свобод людини та громадянина. Політико-правові реалії сьогодення переконують у необхідності створення дієвих юридичних механізмів, які дозволять окремим особам, різним соціальним групам, громадянському суспільству загалом повною мірою реалізувати свої конституційні права і свободи. Потрібно здійснювати усі можливі нормативно-правові та організаційно-правові заходи щодо створення належних умов для реалізації громадянами їхніх прав і свобод, визначених конституцією України [127, с. 88–89].
Характерною рисою особистісних прав і свобод особи є те, що людина, як суб’єкт правовідносин постійно перебуває у правовому полі, регламентованою державою, а тому держава не може відмовитися від гарантування таких прав. Важливою гарантією прав особи на правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстав та порядку надання безоплатної правової допомоги та надання державних гарантій щодо надання безоплатної правової допомоги, повинен відігравати прийнятий 12червня 2011 р. Закон України « Про безоплатну правову допомогу» [130]. У цьому Законі безоплатна первинна правова допомога охоплюватиме такі види правових послуг, як надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім процесуальних), надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації. Вторинна безоплатна правова допомога включає захист від обвинувачення; здійснення представництва інтересів осіб в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складання документів процесуального характеру. Також необхідно наголосити на поетапності набрання чинності цього Закону.
Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги з 1 січня 2013 р. забезпечують надання правової допомоги особам, зазначеним у пунктах 3–7 частини першої статті 14 цього Закону:
– особи, до яких застосовано адміністративне затримання;
– особи, до яких застосовано адміністративний арешт;
– підозрювані у вчиненні злочину особи, які затримані органами дізнання та слідства;
– особи, у справах яких відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України, участь адвоката є обов’язковою.
Надання безоплатної вторинної правової допомоги особам, зазначеним у пунктах 1, 2, 8–12 частини першої статті 14 цього Закону, забезпечуються поетапно починаючи з 1 січня 2014 року:
– малозабезпечені особи дохід сімей, яких нижче прожиткового мінімуму;
– діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування;
– особи, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців»;
– ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань;
– особи, щодо яких суд розглядає справу про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
– особи, щодо яких суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку;
– особи, реабілітовані відповідно до законодавства України.
З 1 січня 2017 р. безоплатна вторинна правова допомога повина надаватися в повному обсязі всім категоріям осіб, передбаченим статтею 14 цього Закону.
Як нами уже зазначалося, важливим фактором захисту прав і інтересів особи виступає інститут адвокатури. Основним завданнями якого є здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги громадянам на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому новим Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р. [131] .
Основними напрямами реформування адвокатури відповідно до є удосконалення загальних засад адвокатської діяльності та діяльності адвокатури України. Організація та діяльність адвокатури України здійснюється на принципах: верховенства права, законності, гуманізму, демократизму, добровільності, незалежності та самоврядності. При цьому, гарантується незалежність адвокатури від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Обов’язок із створення належних умов діяльності адвокатури та забезпечення дотримання гарантій адвокатської діяльності покладається на державу.
Законом урегульовано й питання щодо направлення адвокатом адвокатського запиту: визначено коло питань та адресатів, стосовно яких може складатися та надсилатися адвокатський запит. Запроваджено обов’язковість вимог адвокатського запиту щодо органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, об’єднань громадян. У проекті також установлено строк надання відповіді на адвокатський запит та адміністративну відповідальність за відмову в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності.
Важливу роль правових гарантій держави у механізмі забезпечення та реалізації прав і інтересів особи відіграють й інші законодавчі акти. Зокрема, ці, що прийняті в останній час. Зокрема це Закони України: «Про адміністративні послуги» [43 ]; «Про громадські об’єднання» [81]; «Про приєднання України до Конвенції про статус апатридів» [132] та інші.
Державні гарантії регламентовані й багатьма міжнороднми правовими актами. Так, в в ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав та основоположних основних свобод людини визначено, що «кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону» [133].
Водночас державні гарантії прав і законних інтересів особи є взаємообумовленими, взаємоузгодженими, а відтак і взаємопов’язаними між собою. Одним із способів забезпечення гарантій прав і свободи інтересу особи, у тому числі й того, що є предметом нашого дослідження, являються державні гарантії.
У юридичній науковій літературі існують різні класифікації гарантій. Наприклад, пропонується декілька підстав їх класифікації. Вони поділяються за призначенням і службовою роллю на гарантії реалізації й гарантії охорони (захисту) прав та свобод людини і громадянина [134, с. 18]. П. М. Рабінович поділяє гарантії прав і свобод на загальносоціальні та спеціальні. До загальносоціальних належать: економічні, політичні, духовно-ідеологічні. Спеціальні – це встановлені державою юридичні норми, які спрямовані на забезпечення прав людини, а також практична діяльність із застосування цих норм та правозастосовчі акти відповідних органів влади [135, с. 7–8].
В. Ф. Погорілко ділить гарантії на дві основні групи: загальносуспільні (загальносоціальні) та юридичні. Своєю чергою, поміж загальносуспільних гарантій учений розрізняє політичні, економічні, соціальні та духовні (культурні) гарантії, тобто відповідно до суспільних систем – політичної, економічної, соціальної, культурної (духовної), які склалися й функціонують у суспільстві [136, с. 41].
Сутність конкретнх прав, які особа може мати відповідно до закону, на думку В. К. Колпакова, слід класифікувати на три групи: особисті, поліичні та соціально-економічні [137, с. 193].
Система юридичних гарантій прав і свобод громадянина характеризується сукупністю взаємопов’язаних і взаємодіючих нормативно-правових та інституційно-організаційних засобів їх забезпечення. До гарантій також відносять розвиток суспільно-політичної активності громадян, формування в останніх свідомого ставлення до використання прав і свобод, виконання обов’язків; підвищення рівня їхньої правової культури; активізацію діяльності об’єднань громадян, які сприяють захисту прав, свобод та законних інтересів [138, с. 29 ].
До юридичних гарантій також належать правові процедури їх реалізації, право індивіда знати свої права й обов’язки, право на юридичну допомогу, в тому числі й безкоштовну, на судовий захист, оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної або моральної шкоди, завданої їх незаконними рішеннями, діяльністю чи бездіяльністю, на встановлення юридичної відповідальності за порушення чи обмеження прав людини. Такими юридичними гарантіями виступає система специфічних юридичних конструкцій, як-от: презумпція невинуватості, неможливість зворотної дії закону, що встановлює або посилює юридичну відповідальність за правопорушення, неможливість бути двічі притягнутим до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення [139, с. 146].
Науковці також класифікують правові гарантії на об’єктивні й суб’єктивні, а за галузями права – на конституційно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові, цивільно-правоі та інші.
Крім наведеного, в юридичній науці існують й інші підходи до класифікації гарантій прав і свобод людини та громадянина. Не применшуючи значення інших видів гарантій, розглянемо лише правові гарантії прав і інтересів особи які і є предметом нашого дослідження.
У суспільному житті реалізація прав і інтересів особи забезпечується правовими гарантіями. Саме за допомогою правових засобів та способів реалізуються, охороняються, захищаються права і інтреси особи гарантовані Конституцієї України. Залежно від рівня їх юридичного статусу правові гарантії поділяються на міжнародно-правові та національні, конституційні та галузеві. Так, міжнародно-правові гарантії встановлені в чинних міжнародних договорах, обов’язкових для України. Вони також є матеріальними (скажімо, можливість звернення до Європейського Суду з прав людини, з’явилась у громадян України після вступу України до Ради Європи і прийняття Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року [28].
Конституційні гарантії складаються із конституційних норм, в яких визначені повноваження відповідних органів публічної влади та посадових осіб щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина, їх відповідальність. Передбачені інші засоби здійснення відповідних прав та свобод людини і громадянина, а також спеціальні права, призначені для найбільш ефективної реалізації інших прав особи.
Вся работа доступна по ссылке
https://mydisser.com/ru/catalog/view/36970.html
