---

Роль і місце публічних послуг в реалізації прав і інтересів особи

Конституційні положення про те, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність та утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, вимагають принципово нового підходу до визначення ролі і місця адміністративного права в правовій системі держави. Втілення в життя цих положень потребує нових правових  розробок, визначення концептуальних наукових і методологічних засад обґрунтування єдності та структурного взаємозв’язку правових норм та інститутів  для реалізації прав та законних щодо визнання інтересів фізичних чи юридичних приватних  осіб.

Незважаючи на те, що в Конституції України відсутні безпосередні посилання на такий атрибут державної влади, як послуги, що надаються її інститутами, проте якщо й надалі інтерпрувати текст Конституції України з точки зору обов’язку держави надавати послуги громадянам, то ст. 1, яка проголошує Україну соціальною державою, можна розглядати як таку, що гарантує надання соціальних послуг;  ст. 6 – як розмежування надання послуг трьома гілками влади; ст. 7 – як забезпечення гарантії надання послуг суб’єктом місцевого моврядування, ст. 8 – як забезпечення верховенства права у наданні послуг,         ст. 13 – як забезпечення права власності народу на отримання послуг від користування природними об’єктами, ст.14 – як право на отримання послуг у сфері захисту права власності і господарювання, ст.16 – як отримання послуг з екологічної безпеки, ст.19 – як стандарти соціальних послуг (ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством), ст. 21 – як право на отримання послуг, ст.25 – як гарантування права жінки мати конституційний захист під час надання державних послуг з охорони праці і здоров’я, встановлення пенсійних пільг, ст. 38 – як право брати участь в отриманні державних послуг, ст. 49 – як можливість отримання послуг у галузі охорони здоров’я,  ст. 50 – як право на отримання послуг у сферах вільного доступу до інформації про стан довкілля, якості харчових продуктів та предметів побуту, ст. 53 – як забезпечення отримання освітніх послуг, ст. 55 – як право на отримання юридичних послуг (правовий захист), розд.VI – як гарантування отримання послуг, що надаються органами виконавчої влади, розд. XI – передбачає зміст і порядок отримання послуг органами місцевого самоврядування, а також окремі статті  розд.VII, X Конституції України, які визначають зміст та порядок надання послуг; регулюють повноваження державних інституцій у сфері   надання  послуг  згідно  з   принципом  найвищої  цінності  людини [210, с. 3].

Як зазначається в «Стратегії  розвитку України «Україна 2020: Стратегія національної модернізації»,  за нинішніх умов людина і особистість посідають центральне місце в цивілізаційному, європейському розвитку. Метою соціальної інтеграції стає створення  «суспільства для всіх», в якому всі покликані відігравати активну роль. Європейська цивілізація створила та продовжує розвивати культурно-генетичну парадигму сучасного конституційного лібералізму, який визначається через поняття правової держави, верховенства закону та громадянського суспільства, якому відводиться роль гаранта, захисника прав людини та громадянина від будь-яких утисків [211].

Отже, становлення  в Україні демократичної, соціальної, правової держави висуває на порядок денний необхідність приведення системи права у відповідність з тими принципами, на яких побудовані відповідні системи розвинених країн світу, зокрема європейських [ 26, с. 127 ].

Наведене вимагає нових підходів  у відносинах між громадянами і державою, переосмислення  її ролі  у цих відносинах. Надання публічних  послуг є  істотною складовою реалізації державно-владних повноважень органів державної влади.

Взагалі, теорія публічних послуг запозичено з досвіду розвинутих держав (Велика Британія, США, Канада та ін.), де з 80-х років ХХ  століття відбулася зміна пріоритетів у державній діяльності, а також у засадах і формі відносин між владою і громадянами. Людина, її права та свободи визнані головною соціальною цінністю, а головним завданням публічної  адміністрації    визначено    саме    надання    якісних   послуг   громадянам [212, c. 116 ].

Термін публічні послуги надається в розпорядженні Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади»  від 15 лютого 2006 р. № 90-р [213], в якому вказується,  що  послуги  надаються  органами  державної  влади, органами місцевого  самоврядування,  підприємствами,   установами, організаціями,  які перебувають в їх управлінні,  становлять сферу публічних послуг. Залежно від суб’єкта,  що надає публічні послуги, розрізняють державні та муніципальні послуги.

Державні послуги  надаються  органами  державної   влади  (в сновному  виконавчої)  та державними підприємствами,  установами, організаціями, а також органами місцевого самоврядування в порядку виконання  делегованих  державою  повноважень  за  рахунок  коштів державного бюджету.

Муніципальні послуги надаються органами місцевого самоврядування,  а  також   органами  виконавчої  влади  та підприємствами,  установами,  організаціями  в  порядку  виконання  делегованих   органами  місцевого  самоврядування  повноважень  за рахунок коштів місцевого бюджету.

В цьому розпоряженні Кабінету Міністрів України  також вказується, що  складовою як державних, так і муніципальних послуг є адміністративні послуги.

Наводячи характерні ознаки як державних, так й муніципальних  послуг,     І. В. Коліушко і В. П. Тимощук відзначають їх публічний характер, пропонуючи назвати їх «публічні послуги», із яких у свою чергу, в залежності від суб’єкта надання послуг виділити «управлінські послуги» та послуги «не управлінського характеру».   При цьому ці науковці у свій час пропонували   розмежувати поняття «державні  послуги», які надаються органами виконавчої влади та державними установами й організаціями та «муніципальні послуги»,  які надаються органами місцевого самоврядування та муніципальними (комунальними)  установами та організаціями [214, с. 31, 34–35].

У науковій літературі великий інтерес викликають питання як ідентифікації змісту поняття «публічні послуги», так і класифікація послуг. Так,  В.  Сороко та Н. Ходорівська  розподіляють публічні   послуги за такими групами:

– захист життя, власності, довкілля,інтелектуальної власності та ін;

– соціальний  захист:   дітей,   літніх   людей,   людей  з   особливими

потребами, безробітних;

– реєстрація, ліцензування: змін громадськогостану, стану об’єктів і суб’єктів; утворення громад,  організацій; певних видів діяльності;

–повсякденна   життєдіяльність:  охорона   здоров’я;   забезпечення

комунальною, побутовою сферами;   аграрні питання та ін.;

– комунікація: пошта, телекомунікації,  Інтернет;  транспорт;  засоби

масової інформації;

– духовне   та   культурне    самовиявлення:   відпочинок, культурно-

масові заходи; фізична культура і спорт [215, с. 26].

Проте  такий підхід до класифікація послуг є  дещо невдалим, оскільки у такому випадку класифікацію послуг можна здійснювати дуже довго,  а тому саме значення класифікаційних ознак, зокрема суб’єктної  більш дієво  відображає   сутність публічних послуг. Так,залежно від суб’єкта, що надає публічні послуги, розрізняють такі види (типи) публічних послуг:

– державні послуги – дії державних органів стосовно реалізації функцій держави, будь-яка платна послуга, що надається органами влади та створеними ними установами, які утримуються за рахунок коштів держбюджету, обов’язковість якої встановлюється законодавством;

– управлінські послуги – зміст функціональної діяльності державного органу стосовно вироблення і реалізації державної політики з регулювання певного секторуекономіки чи соціального життя;

– адміністративні послуги – дія органу чи його апарату із забезпечення інтересів і свобод фізичних і юридичних осіб у контексті законодавчо визначених порядків реалізації своїх повноважень, що конкретизовані нормативно-правовими  актами, зареєстрованими в законодавчо визначеному порядку;

– соціальні послуги – комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих ситуаціях та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя;

– житлово-комунальні (муніципальні) послуги – результат господарської діяльності,спрямованої на задоволення потреби фізичної або юридичної особи в забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо та електропостачанням,опаленням,а також вивезення побутових,     відходів     у     порядку,     встановленому    законодавством [ 216, с. 56 –57].

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/36970.html