---

Передумови виникнення спортивних організацій

«Знання природних речей, як вони є і тепер, завжди змушує бажати ще й знання того, що вони були колись, а також через який ряд змін вони пройшли, щоб у кожному даному місці досягти свого стану» [3, с. 452].

Існуючими в сьогоднішньому вигляді спортивними організаціями був пройдений довгий шлях становлення як юридичних осіб і як суб'єктів цивільного права. Його можливо простежити, виділивши і охарактеризувавши певні етапи розвитку спортивних організацій, кожному з яких притаманні свої риси, що визначають їх зміст.

Виникненню перших спортивних організацій передувала поява і розвиток таких понять як фізичні вправи, фізична культура, фізичне виховання, спорт, професійний спорт, без яких неможливо говорити про будь-які організації в цій області діяльності.

В умовах первісного суспільства фізичні вправи були невід'ємною складовою способу життя людини, стаючи головним чинником його виживання та розвитку. Цьому етапу властиво виникнення розуміння необхідності фізичних вправ і усвідомлення первісними людьми ефекту упражняємості, коли попереднє виконання рухових дій приводить до подальшого підвищення їх результативності [4, с. 38]. Усвідомлення необхідності групових дій приводить до виникнення організаційних взаємозв'язків і виділення найбільш фізично розвинених людей, що входять в групи мисливців.

Розвиток суспільних відносин призвів до зміни суспільно-економічної формації і виникненню рабовласницького суспільства. Змінюється головним чином спрямованість фізичних вправ, які необхідні як засіб відтворення військової сили для придушення рабів і ведення загарбницьких воєн. Характерною особливістю цього періоду є будівництво спортивних споруд, поява осіб, що іменують себе атлетами, організація і проведення крупних міжнародних змагань, найбільш значними з яких визнаються Олімпійські ігри. Також цей період ознаменований появою квазіюридичних осіб і можна погодитися з професором І.А. Покровським, що “ідея юридичної особи взагалі для примітивного юридичного мислення недоступна” [5, с. 317], але в той же час не можна не відзначити, що вже із стародавніх часів у Римі існували деякі корпорації, які були подібні за своїми рисами сучасному поняттю юридичної особи [6, с. 32].

Період середньовіччя негативно вплинув на розвиток фізичного виховання, що було обумовлене позицією церкви, яка розцінювала його як богохульство і піддавала переслідуванню. Проте фізичне виховання все-таки існувало, але носило елітарний характер і використовувалося лише для військово-фізичної підготовки лицарів. Київську Русь періоду середньовіччя відрізняла наявність величезної кількості військових зіткнень, що вимагали від учасників високої фізичної підготовки. Для виховання бійців була створена ціла система, яка включала: ігри, культові обряди, спеціальні фізичні вправи під назвою «свиля» [7]. На території сучасної України виділялося таке співтовариство як Запорізька Січ. Фізичне виховання займало одне з головних місць в культурних традиціях українського козацтва, і в цілому було органічною частиною національної культури, оскільки фізична культура істотно впливає і на духовний світ – світ емоцій, естетичних смаків, етичних і світоглядних уявлень [8, с. 7].

У другій половині середньовіччя поряд з різноманітними релігійними братерствами стали створюватись товариства для спільної діяльності в області фізичних вправ. Але при цьому посилюється роль держави і вже починаючи з 16 ст. жодне товариство (за винятком господарських товариств) не могло виникнути без дозволу державної влади і навіть збори дозволеного товариства могли відбутись лише за умови попереднього дозволу і, відповідно, нагляду поліцейської влади [9, с. 607]. Такі дії держави свідчать про зародження дозвільної системи створення юридичних осіб. Відзначимо і інший рівень організації товариств, підтверджуючий збільшене розуміння мети організації, відмінне від отримання прибутку. Змінюється і причина, за якою люди приділяють увагу фізичним вправам від необхідності, викликаною військовими зіткненнями до усвідомлення корисності і прогресивності фізичного розвитку. Проте, військові зіткнення і політичні події продовжують чинити істотний вплив на цілі створюваних організацій. У різних країнах, особливо Європи, буржуазія прагнула до створення напіввійськових, напівспортивних організацій, які б виховували молодь в дусі націоналізму. Так виникають загони бойскаутів, у Франції відроджуються шкільні батальйони, у Росії створюються загони «потішних», посилюється військове і націоналістичне виховання в організаціях «Сокола». Процеси, що відбуваються в економіці, політиці, на ідеологічному та культурному фронтах вплинули і на фізичну культуру та привели до створення двох напрямків у спортивно-гімнастичному русі: буржуазного та робітничого.

Відмінною особливістю цього періоду є поява організацій як самостійних одиниць права, але повною мірою назвати їх спортивними не можна у зв'язку з відсутністю самостійної мети, що передбачає фізичний розвиток. Найчастіше вони виникали у формі гуртків, рухів, союзів та ін. при інших організаціях, що переважно переслідували політичні цілі.

В Пруссії (Німеччина) у період наполеонівської окупації, виник так званий Турнерский рух патріотично налаштованої молоді. Перший гурток гімнастики був створений в 1810 році в Берліні при «товаристві друзів Песталоцці». На початок 20-х років рух було заборонено. А перші робочі спортивні організації виникли в Німеччині в 1850 році. Однак «Виключний закон», прийнятий проти соціалістів рейхстагом у 1878 році, заборонив існування не тільки соціалістичних партій, але й профспілкових та гімнастичних клубів, що ідейно примикали до них. Після скасування «Виключного закону» (90-ті роки 19 ст.) робочі спортивні організації вступили до нового етапу свого розвитку. На початок 90-х років у ряді міст Німеччини відбулися збори робітників гімнастичних спілок (Берлін, Лейпциг та ін.). У 1893 році був заснований Німецький робочий спортивний союз. До початку 20-го століття робочі спортивні організації з'явились в Угорщині, Бельгії, Чехії, Болгарії та інших країнах.

У Франції патріотично налаштована молодь об'єднувалась у так звані юнацькі команди (з 1791 року), які дали початок самостійному спортивно-гімнастичному руху.

У Данії Франц Нахтегель (1777-1847) створив «товариство заохочення фізичного виховання» (1799), а в 1800 році – школу гімнастики, яка пізніше перетворилася в інститут гімнастики [10, с. 51 – 53].

Існуючі на той період в Російській імперії товариства можна було б розділити на 2 види: публічно-правові та приватно-правові. Однією з категорій останніх визнавались товариства, що ставлять собі за мету сприяти фізичному розвитку населення [9, с. 610 – 614].

У слов'янських народів найпоширенішим був сокільський рух, що зародився в Чехії, як одна з легальних форм національно-визвольної боротьби. З 1863 року сокольські організації створюються у Словенії, Хорватії, Польщі та ін. Вже в 1871 році в Чехії налічувалось 130 товариств «Сокіл», у яких сформувалася чеська національна система фізичного виховання, так звана «сокольська гімнастика».

У другій половині 19 століття в більшості європейських країн починає застосовуватися термін спорт, який стає визнаним явищем, але на нього ще дивляться як на спосіб організації дозвілля або розвагу. У 70-80-і роки 19 століття змагання з багатьох видів спорту стали проводитись регулярно. Виникла необхідність створення міжнародних об'єднань. На цій основі починають створюватися міжнародні спортивні федерації. Так, вже в 1881 році був заснований Європейський союз гімнастики. У 1892 – Міжнародна федерація веслування (ФІСА) і Міжнародний союз ковзанярського спорту (ІСУ). У 1897 створена Міжнародна федерація гімнастики (ФІЖ), у 1900 – велосипедистів (УСІ), у 1904 – футбольних асоціацій (ФІФА) і ін. Особливе місце серед міжнародних спортивних об'єднань займає Міжнародний олімпійський комітет, створений у 1894 році з ініціативи французького спортивного діяча П'єра де Кубертена з метою відродження давніх Олімпійських ігор. Ця постійно діюча організація ставить своєю метою регулярне і все більш досконале проведення Олімпійських ігор, поширення олімпійського руху, розвиток і зміцнення дружби між спортсменами всіх країн.

На даний час число міжнародних спортивних об'єднань (МСО) досягає 200, більшість з яких становлять міжнародні федерації з видів спорту. Вони є вищими органами, які спрямовують розвиток видів спорту в міжнародному масштабі та регламентують організацію і проведення міжнародних змагань. МСО відносяться до категорії неурядових громадських організацій. Членами МСО є національні спортивні федерації, а в деяких випадках – міжнародні об'єднання в області фізичного виховання і спорту, а також окремі особи [11, с. 5].

Слід відзначити серед можливих форм організації фізичного виховання підприємницькі спортивні клуби. Їх створювали власники, дирекції, правління заводів, фабрик, установ для робітників і службовців на підприємствах Німеччини, США, Англії, Франції та ін. країн. Так, починаючи з останньої третини 19 ст. в США стали з'являтись клуби, мета створення яких відрізнялася від сприяння фізичному розвитку населення і передбачала набуття комерційної вигоди зі змагальної діяльності учасників клубів. На такій основі виникли клуби, що культивують бейсбол, американський футбол та інші ігрові види спорту. Згодом вони об'єдналися у професійні ліги для вирішення спільних проблем (правила, розклад ігор та ін.). Так було дано поштовх до зародження і розвитку професійного спорту.

Виникнення спортивних клубів в Росії відбувалось в нових економічних і соціально-політичних умовах, породжених буржуазним суспільством. У найбільших промислових містах відкривались різні спортивні товариства і клуби. У 60-80-ті роки 19 століття виникли спортивні клуби, доступ до яких мали лише представники крупної буржуазії і дворянства. Одними з перших були створені «Санкт-Петербурзький річковий яхт-клуб» (1860) і «Річковий яхт-клуб» в Москві (1867). Пізніше подібні клуби відкрилися в Києві, Одесі, Миколаєві, Ревелі (Таллінні) та ін. містах. До аристократичних спортивних організацій відносилися також тенісні клуби і скакові товариства [12, с. 111].

Україна не залишалась осторонь процесу по створенню спортивних організацій. Історично склалося так, що наприкінці 19 – початку 20 століття Західна Україна стала своєрідним епіцентром національно-культурного пробудження, а спортивно-гімнастичний рух був однією з ланок цього процесу. Тому не дивно те, що, зберігаючи віковічні традиції народної фізичної культури, народ намагався шукати нові способи і форми організації роботи, звертаючись при цьому до найбільш популярних систем того часу, адаптуючи їх до своїх умов або створював власні. Тому в цей період швидко поширюється діяльність таких спортивних організацій як «Сокіл», «Пласт», «Січ», «Луг», «Каменяр» та ін.

Сокольство зіграло важливу роль у розвитку фізичної культури на західно-українських землях. Першим, у Львові, виник польський «Сокіл» в 1867 році, який став основою польському сокольству в цілому. У 1884 році сокольські організації виникають у Станіславі (Івано-Франківськ), у 1885 – у Тернополі, Коломиї, Перемишлі та ін.

Достатньо значимим моментом для розвитку спорту в Україні, що входила тоді до складу Російської імперії, стало усвідомлення відмінності між спортсменами, що переслідують мету отримання будь-якої матеріальної вигоди від занять спортом та участю в змагальній діяльності і спортсменами, які займаються спортом виключно для зміцнення здоров'я, гармонійного розвитку особистості та з інших причин. Такий поділ став прообразом для сучасних понять професійний і аматорський спорт. Так, у численних цирках культивувався «комерційний спорт» – французька боротьба, партерна акробатика і гімнастика, підняття тягарів. Поряд з останнім зароджується і аматорський спорт, діапазон інтересів якого залишається вкрай вузьким – фехтування, верхова їзда, катання на ковзанах та велосипедах, гімнастика, важка атлетика. Говорячи про Харківщину того періоду, відзначимо створення у 1883 р. з ініціативи власника чавунно-ливарно-механічного заводу німця П. К. Трепке першого гімнастичного товариства, яке розвивало поряд з гімнастикою важку атлетику, бокс, фехтування. Відсутність законодавчого регулювання діяльності таких організацій надавало можливість саморегулювання відносин для осіб, що створювали організацію і входили до її складу. Модель, за якою працювала організація, нагадувала створювані сьогодні громадські організації і виглядала наступним чином. Головною фігурою в товаристві був сам П. К. Трепке, який здійснював свою діяльність на платній основі, а всі інші особи, що входили до складу товариства, визнавалися його членами (у 1903 р. – 542 осіб) [10, с. 108 – 113].

За таким же принципом створювалось в 1904 р. і товариство «Сокіл», що розвивало напрямок сокольської гімнастики, розробленої чехом М. Тиршем, система якої була спрямована на регулярне і цілеспрямоване тренування тіла і розглядалась її автором як засіб фізичного та морального виховання чеського народу, що сприяє зміцненню фізичних і моральних сил [13, с. 17]. Його організація була більш досконалою і наближеною до форми юридичної особи і відрізнялась наявністю статуту, що зберігся в державному архіві Харківської області. Рукописний статут Валківського гімнастичного товариства «Сокіл» (1908 рік) [14] характеризує можливості товариства та складу членів. Метою товариства визнавалось сприяння фізичному і моральному розвитку не тільки своїх членів, а й відвідувачів змагань та інших заходів (п. 2). Діти до 15 років, які бажали займатися фізичними вправами, повинні були надати письмовий дозвіл від батьків (п. 21). Членами товариства не могли бути: неповнолітні, які перебувають на дійсній військовій службі, юнкери і нижчі чини, особи, обмежені у здійсненні своїх прав судом і особи, які перебували під слідством (п. 22). Склад членів товариства визначався також їх матеріальним становищем: вступний внесок дорівнював 1 рублю, а членський – 5 рублів, що вносився одноразово або за півроку (п. 19). Перед першою світовою війною сума в 5 рублів складала третю частину середньомісячної зарплати працівника. Губернатор міг закрити товариство не тільки на підставі відомостей про заворушення або при порушенні статуту (п. 73), але й навіть стверджував зразки святкового одягу для членів товариства та членські значки (п. 65). Статути спортивно-гімнастичних товариств на місцях затверджувалися в «губернській по справах товариств присутності» [15, с. 2].

Досліджуючи нормативно-правовий аспект розвитку фізкультури і спорту, необхідно проаналізувати статутну та звітну документацію спортивно-гімнастичних товариств, яка чимало значить для розуміння процесу розвитку фізкультурного руху [16, с. 8]. Практика, що склалася на місцях, в умовах підйому гімнастично-спортивного руху, вимагала прийняття нормативно-правових актів, регулюючих виникаючі правовідносини. Так, Іменним Височайшим указом правлячого сенату від 4 березня 1906 р. були встановлені тимчасові правила про союзи і товариства. Ці правила визначили три типи товариств і спілок: 1) товариства – "об'єднання кількох осіб, які, не маючи завданням отримання для себе прибутку від ведення будь-якого підприємства, обрали предметом своєї сукупної діяльності певну мету"; 2) спілки – "об'єднання двох або декількох таких товариств, хоча б через посередництво їх уповноважених"; 3) "професійні товариства, засновані для осіб, зайнятих у торгових і промислових підприємствах, або для власників цих підприємств". Всі товариства, на підставі закону, можуть бути створені без отримання дозволу, але урядовій владі надано право не допускати створення товариства, а в разі якщо воно утворене, закрити його "у всяк час у найближчому свому розсуді", якщо "його діяльність визнається (міністром внутрішніх справ) такою, що загрожує суспільним спокою і безпеці". Особи, що бажають заснувати товариство або спілку, зобов'язані подати проект його статуту на затвердження у встановленому порядку. Якщо в двотижневий строк засновники не отримають сповіщення, що суспільство відкрити не дозволено, то тим самим воно визнається дозволеним. У заяві про заснування товариства або спілки повинні бути вказані імена засновників, район дії товариства, його статут, в останньому слід вказати порядок набуття і вибуття членів, розмір членських внесків, спосіб обрання правління, порядок ведення звітності і т. д. Це був перший нормативний акт, що заклав основу для подальшого розвитку правового регулювання діяльності спортивних організацій. У дійсності, однак, ці правила були скасовані для значної частини Росії поширенням на неї військового стану, при якому всі права по нагляду за товариствами були надані військовій владі.

Важливе місце у фізичному вихованні молоді займав галицький «Пласт» - організація скаутського типу, мета якої полягала в тому, щоб «через участь скаутів в місцевих, національних, міжнародних організаціях виховувати відповідальних і гідних громадян своєї країни, сприяти розвитку молодих людей для розкриття їх найбільш повного фізичного, інтелектуального, суспільного і духовного потенціалу» [17, с. 10]. Створення таких організацій почалося з Західної України, де вони виникли при спортивному товаристві «Сокіл». Їх діяльність регулювалася законом «Про товариства», що діяв у Східній Галичині з 1897 року. Законом визначалися правові засади створення, здійснення та припинення діяльності громадських організацій. Починаючи з 1911 р. організації «Пласту» почали виникати на Волині, Буковині, Закарпатті, Малоросії. Їх створення вже регулювалось Тимчасовими правилами про товариства та спілки від 14.03.1906 р., тобто це були організації членського типу, які переслідують мету, відмінну від отримання прибутку. Відрізняло організації «Пласту» від інших схожих по цілям товариств високий рівень організації, що знаходив прояв в наявності вимог до їх членів, закріплений у «Законах Українського пласту». Саме вони започаткували засоби індивідуалізації організацій, що застосовуються і в даний час: знаки відмінності, форма, герб, гімн. Організації «Пласту» існують і в даний час, не змінивши при цьому мету своєї діяльності, що не дозволяє повною мірою називати їх спортивною організацією.

Проголошення в 1917 р. радянської влади послужило початком для наступного періоду розвитку спортивних організацій. У ті роки відроджувалися, а точніше створювалися заново фізкультурні громадські організації нового напряму. Фізична культура і виховання в черговий раз в історії стають засобом для досягнення цілей, не пов'язаних зі спортом, а мають військову, політичну та ідеологічну спрямованість. 22 квітня 1917 року ВЦВК затверджує Декрет про загальне військове навчання громадян (Всеобуч), на базі якого в 1918 р. формується самостійний орган – Головне управління загального військового навчання і формування частин Червоної Армії, що має відділ фізичної культури і спорту, в обов'язки якого входить фізична підготовка в армії і допризовників. З ідеологічних міркувань загони скаутів, єврейська спортивна організація «Маккабі» (яка потім стає «Молотом»), монархічно налаштований «Сокіл», який нібито допомагав білогвардійцям, були оголошені поза законом [18, с. 39].

Організація фізичної культури і спорту набула суспільного характеру. Восени 1920 року було створено Вищу Раду фізичної культури і спорту, а на місцях окружні та губернські ради, до складу яких входили представники спортивних та профспілкових організацій, Наркомосвіти, Наркомздоров'я та інших відомств. Декретом ВЦВК від 27 червня 1923 року «Про Вищу та місцеву Ради фізичної культури трудящих РРФСР» було покладено початок створенню системи державних органів по керівництву фізкультурним рухом. У положенні про Раду вказувалось, що Вища Рада фізичної культури є дорадчим органом при Головному управлінні всеобучу, об'єднує роботу всіх відомств та установ, які керують фізкультурою і спортом, і відповідає за розробку програм, статутів та проведення спортивних змагань. Циркуляром від 5 квітня 1924 року «Про порядок реєстрації та затвердження спортивних об'єднань» НКВС роз'яснив, що на підставі вищевказаного декрету реєстрація та затвердження статутів спортивних об'єднань повинні проводитися «обов'язково з попереднім в кожному окремому випадку висновком місцевої Ради фізкультури».

Фізкультурний рух в перші роки радянської влади мав різні організаційні форми: гуртки, клуби, товариства. У 1930 році, на підставі Постанови ЦВК і РНК СРСР від 6 січня 1930 року «Про порядок створення та ліквідації всесоюзних товариств та спілок, що не переслідують мети отримання прибутку» [19], була створена Всесоюзна рада фізичної культури при ЦВК СРСР, на яку було покладено, зокрема, керівництво діяльністю в області фізичної культури, що здійснюється громадськими організаціями, і контроль «над їх діяльністю у цій галузі із забезпеченням максимальної ініціативи державних органів і громадських організацій і самодіяльності масового фізкультурного руху» [20, с. 9].

Підставою для створення спортивних товариств стає «Положення про добровільні товариства та їх спілки», прийняте Постановою ВЦВК і РНК РРФСР від 10 червня 1932 року [21]. У ньому вперше закріплюється принцип добровільності при створенні товариств, а також можливість існування спілок товариств з подібними завданнями. Властива духу того часу ідеологізація і політизація виникнення та існування добровільних товариств знаходить свій прояв в обов'язковій роботі на основі марксистсько-ленінського методу, плану народного господарства і соціально-культурного будівництва, обмеження можливості членства для осіб, що виявили ворожу налаштованість до революційного руху пролетаріату та ін. Зберігається основний принцип побудови відносин в організації, визначений у Тимчасових правилах 1906 р. – членський, назва основного документа – статут, а також вікове обмеження для членів організації. Вперше в положенні застосовується термін юридична особа, правами якого користується товариство з моменту затвердження статуту. Крім того, товариствам надається можливість для організації виробничих і торговельних підприємств, але тільки якщо вони відповідають цілям та завданням даного товариства або спілки. Однак на відміну від Тимчасових правил 1906 р., за якими товариство могло почати свою діяльність якщо протягом 2-х тижнів з моменту подачі заяви заявники не були повідомлені про відмову, Положення 1932 р. передбачало інший порядок, іменований дозвільним, що наділяв відповідний державний орган повноваженнями щодо затвердження статуту товариства при: відповідності цілей товариства загальним завданням соціалістичного будівництва; наявності погодження проекту статуту з відомствами; відсутності якихось претензій до персонального складу засновників.

Положення дало поштовх для виникнення та діяльності таких товариств як: Спартак, Динамо, Локомотив, Трудові резерви та ін. Більшість з них існують і сьогодні [22, c. 387].

Потрібно сказати, що діяльність спортивних організацій на законодавчому рівні тривалий час регулювалась положенням 1932 року і типовими статутами стосовно різних видів організацій. Деякі зрушення в цій галузі починають відбуватися з 1986 року, коли Указом Президії ВР СРСР від 11 квітня того ж року Комітет по фізичній культурі і спорту при Раді Міністрів СРСР було перетворено в союзно-республіканський Державний комітет СРСР по фізкультурі і спорту (Держкомспорт СРСР). Новий орган управління був покликаний посилити контроль за виконанням програм фізичного виховання як у державних установах, так і в громадських організаціях.

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/143248.html