О с о б и с т і с н о – о р і є н т о в а н и й п і д х і д

Під особистісно-орієнтованим навчанням (ООН), ми будемо розуміти, услід за В.Й. Бочелюк [156, с. 12], навчання, завдяки якому особистість того, хто навчається, є головною фігурою всього навчально-виховного процесу, спрямованого на розкриття його творчих сил та потенційних можливостей. Суб’єктний досвід особистості спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом навчання, завдяки чому особистість збагачує свій світогляд, пізнає науковий світ на основі свого внутрішнього потенціалу, наче зсередини себе. Особистісно-орієнтована освіта забезпечує, таким чином, розвиток і саморозвиток особистості, виходячи з її індивідуальних особливостей як суб’єкта пізнання і предметної діяльності [1088].

Моделювання і проектування ООН здійснюється з опорою на поняття особистості в гуманістичному розумінні і ті орієнтири, які є необхідними для її гуманної і гуманістичної освіти. Ключовими категоріями сучасної теорії ООН, яка розвивається вітчизняними і зарубіжними вченими, є особистість того, хто навчається, і діяльність учіння [67; 77; 89; 134; 136; 137; 156; 226; 230; 272; 333; 416; 427; 441; 453; 510; 513; 514; 515; 528; 551; 574; 590; 650; 749; 750; 760; 787; 943; 944; 953; 972; 992; 1036; 1064; 1087; 1088; 1091; 1149; 1151; 1209; 1259; 1271; 1275; 1279 та ін.].

В основі ООН лежить визнання індивідуальності і самоцінності людини як індивіда, якому властивий свій неповторний суб’єктний досвід. Навчальна діяльність визначається як «розвивальна», «творча», «конструктивна», «продуктивна». Продуктом і результатом такої навчальної діяльності є створення (самопобудова) власне особистості як творчого індивіда. Зміст такої навчальної діяльності складає модель особистості як мети/продукту освіти [515].

Організацію ООН визначають такі положення його психологічної складової:

а) особистість є складною системою, в діяльності якої беруть участь біологічні, соціальні і психогенні (Г. Селевко) фактори, і яка, як і кожна складна система, здатна до саморозвитку й самовдосконалення;

б) рушійною силою саморозвитку особистості є її потреби. Освіта повинна сприяти задоволенню особистісних потреб у захисті, стабільності, спілкуванні, знаннях, визнанні, успіхові, самовдосконаленні, самовираженні, самоактуалізації тощо;

в) інтегративними показниками розвитку особистості, які дають змогу відстежувати зміни в її формуванні й засвідчити ефективність упровадження особистісно-орієнтованого навчання, є мотивація, рівень тривожності, рефлексивні уміння і позитивна Я-концепція;

г) обов’язковим є також урахування індивідуальних та вікових психологічних закономірностей навчальної діяльності.

Дидактичну основу ООН складають  такі принципи: принцип гуманізму, принцип діяльності, принцип самоорганізації складних систем, принцип діалогічної взаємодії (С. Подмазін), принцип особистісного цілевизначення, принцип вибору індивідуальної освітньої траєкторії, принцип навчальної рефлексії (А. Хуторськой), принцип співробітництва (О. Савченко).

ООН базується на таких закономірностях:   

• навчальна продуктивність тих, хто навчається, зростає, якщо вони усвідомлено беруть участь у визначенні цілей навчання, виборі його технологічних елементів, створенні особистісного компонента освіти;
• збільшення в навчальному процесі частки відкритих завдань, які не мають однозначних рішень і відповідей, сприяє інтенсивності й ефективності розвитку креативності особистості;
• динаміка творчих завдань випереджає підвищення рівня засвоєння базових навчальних стандартів;
• творча результативність навчання більш впливає на розвиток особистісних якостей тих, хто навчається, ніж на рівень освоєння ними освітніх стандартів;
• діагностика особистісних освітніх нарощувань справляє ефективніший вплив на якість освіти, ніж діагностика й контроль освітніх результатів по відношенню до зовні заданих стандартів.

В теоретичному дискурсі і на практиці існують різні сучасні концепції ООН. Так, в основі психолого-дидактичної концепції ООН І.С. Якиманської [1151, с. 77] знаходиться визнання індивідуальності, самоцінності кожної людини, її розвиток не як «колективного суб’єкта», а перш за все, як індивіда, наділеного своїм неповторним суб’єктним досвідом.

Суб’єктний (особистий, власний, індивідуальний, минулий, життєвий, стихійний  тощо) досвід набувається індивідом, на думку І.С. Якиманської, поза навчальним процесом, самостійно. Роль навчання полягає в тому, щоб через виявлення особливостей суб’єктного досвіду особистості створити умови для розкриття і розвитку її індивідуальних пізнавальних можливостей.

Концепція І.С. Якиманської базується на таких основних положеннях:

• освіта – це не тільки навчання (виховання), але й учіння як особлива індивідуальна діяльність того, хто навчається;
• учіння не є прямою проекцією навчання;
• той, хто навчається, не стає суб’єктом навчання, а є ним від початку як носій суб’єктного досвіду. У навчанні відбувається «зустріч» заданого з вже існуючим суб’єктним досвідом, збагачення, «окультурення» останнього, а не його породження;
• суб’єктність (індивідуальність) проявляється у вибірковості щодо пізнання світу, стійкості цієї вибірковості, способах опрацювання навчального матеріалу, емоційно-особистісному ставленні до об’єктів пізнання (матеріальних та ідеальних) [там само, с.13].

ООН за В.В. Сєріковим – це не формування особистості із заданими якостями, а створення умов для повноцінного вияву, і відповідно, розвитку особистісних функцій вихованців. При цьому особистісні функції розуміються не як характерологічні якості особистості, а як ті прояви людини, які й реалізують феномен «бути особистістю». До таких функцій належать: виборча (вибір цінностей і образу життя), опосередковуюча (по відношенню до зовнішніх впливів і внутрішніх імпульсів поведінки), критична (ставлення до цінностей і норм, які пропонуються ззовні), функція вольової саморегуляції при досягненні цілей, рефлексивна, смислотворча, орієнтуюча функції (утворення особистісної картини світу – системи смислів), функція відповідальності за прийняті рішення, забезпечення автономності й усталеності внутрішнього світу, творчого перетворення, самореалізації (прагнення до визнання свого образу «Я» оточенням), забезпечення рівня духовності відповідно до вимог  (попередження редукції життєдіяльності до утилітарних цілей). Повнота представленості цих функцій у діяльності суб’єктів навчального процесу є мірилом того, що освітній процес досяг особистісного рівня функціонування.

Основною процесуальною характеристикою особистісно-орієнтованої освіти В.В. Сєріков розглядає навчальну ситуацію. Ситуація являє собою особливий педагогічний механізм, яким вихованець ставиться в нові умови, що трансформують звичайний хід його життєдіяльності, вимагають від нього нової моделі поведінки, якій передують рефлексія, осмислення, переосмислення ситуації, що склалася. У такій ситуації формується суб’єктний досвід учня. Зміст ООН повинен містити різні види такого досвіду.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/143251.html