Дискурс методології дослідження стійкості економіки

З усіх напрямів економічної теорії найрозвиненішою вважають класичну (неокласичну або ортодоксальну) економіку, в межах якої наразі відбувається перехід від суворого дотримання "головного ядра" парадигми мейнстриму, тобто раціональності, егоїзму та рівноваги, до більш еклектичної позиції цілеспрямованої поведінки, свідомого егоїзму та збалансованості [420,
c. 485]. Відповідно до неокласичного підходу економіка базується на мотивації до особистої вигоди, розподіл та обмін у ній підтримують ринки, що мають знеособлену природу, а можливі провали ринку коригує держава. Проте швидкість і глибина змін в економіці, суспільстві і державі як результат науково-технологічного прогресу, нелінійність економічних процесів, інформаційна асиметрія, транснаціоналізація економічного простору, нарощення взаємодії і взаємозалежності національних економік обумовили неспроможність ортодоксальної економічної теорії адекватно інтерпретувати сучасну економічну реальність.

Неокласична економічна теорія не змогла достатньо пояснити економічні реалії останніх десятиліть у зв’язку із існуванням нелінійних і нерівноважних процесів (останні, зокрема, досліджував академік РАН В.Маєвський [198]) та домінуванням таких факторів впливу на економічні процеси як інформаційна асиметрія, бюрократія, корупція та тінізація економіка [422]. Посилення ролі зазначених факторів, формуючи нерівноважність і кризовість економічних систем, обумовили численні спроби модернізувати класичну парадигму економічної теорії, не змінюючи при цьому ключову ідею рівноваги, оборотності, закритості, гомогенності, а отже, лінійності. Останнє зберігає проблему теоретичного осмислення нелінійної динаміки сучасного економічного розвитку. Перед науковим загалом стоїть завдання пошуку нових теорій і сучасних методів вивчення сучасних соціально-економічних явищ і змін.  

В умовах нарощування глобальних суперечностей та зростання трансферу кризових явищ між національними економіками постають складні та багатогранні проблеми, які на гносеологічному рівні потребують дослідження категорій та економічних законів, що складають найглибшу сутність економічних систем, розкриття процесу їх еволюції, передбачення тенденцій розвитку. Пізнання властивостей та визначення характеристик економічних систем потребує використання потужного арсеналу засобів і прийомів дослідження. Розробка методології вивчення такої властивості економічної системи як стійкість, повинна здійснюватися із орієнтацією на осучаснення економічної парадигми та врахуванням основних положень теорії стійкості систем.

Виходячи із теоретичного осмислення стійкості відкритих динамічних систем, об’єктивність категорії "стійкість" в економіці не заперечує змін і суперечностей, які, виникаючи і розв’язуючись, не руйнують життєво важливі співвідношення окремих складових у відповідній системі. Аксіоматично стійкість економічної системи є необхідною умовою для розширеного відтворення, для реалізації інтересів економічних суб’єктів на ринку та здійснення їх основних видів діяльності. Як зазначалося у п. 1.1, стійкість є властивістю системи, що полягає у здатності останньої змінюватись під впливом зовнішніх чи внутрішніх збурень, але при цьому зберігати свої життєво важливі структурні та функціональні параметри, що дає підстави припустити, що стійкість економіки є необхідною умовою, насамперед, для простого відтворення. Соціально-еконо­мічною формою стійкості національної економіки виступають відтворювальні процеси в економічній системі. З точки зору діалектики, стійкість – це стан явища чи процесу, що здійснює діалектичний розвиток у режимі рівноваги [392, c. 13–14]. Як було показано у п. 1.1, стійкість не вимагає досягнення рівноважного стану як імперативної умови існування системи. 

Окрім того, стійкість економічної системи розглядається з позиції руху відповідної системи у напрямі позитивного ефекту, хоча економіка цілком може мати низхідний тренд (економічний спад), коли починається процес її руйнування, наприклад, у формі припинення функціонування неефективних, технологічно застарілих виробництв. У класичних підходах політекономії стійкість є взаємообумовлене існування і функціонування окремих економічних відносин, що у своїй взаємодії зберігають стан рівноваги. В умовах нелінійної динаміки економічного розвитку та нерівноважності економічних процесів, стійкість економіки означає властивість економічної системи зберігати свої структурно-функціональні орієнтири руху на усіх етапах її циклічного розвитку. Стосовно економічної системи категорія "стійкість" не виключає стан рівноваги як прояв ефективної взаємодії суб’єктів економічної діяльності через економічні зв’язки, які постійно реалізуються і розвиваються. З позиції політекономії стійкість економічної системи виражає такий її стан, при якому розвиток усіх визначальних її елементів відбувається переважно при збереженні їх рівноваги. Ще російський вчений Л.Терехов зазначав, що стійкість економічної системи – це здатність цієї системи функціонувати у станах, які наближені до рівноваги, в умовах постійних зовнішніх і внутрішніх впливів [191, c. 7–8; 242, c. 179–180]. Звідси, стійкість як властивість відкритої складної динамічної економічної системи з урахуванням ознак нелінійності розвитку може поширюватися не лише на рівновагу, але і на нерівноважний стан економічної системи.

З теоретико-методологічної точки зору стійкість системи відображає відносну незмінність основних її параметрів, здатність зберігати їх у заданих межах при негативних чи позитивних впливах ззовні та/або зсередини. Звідси стійкість економічної системи характеризує стан системи відносно зовнішніх і внутрішніх впливів на неї. Більш стійкою є така, яка при зовнішніх і внутрішніх впливах піддається меншим змінам і відхиленням від попереднього стану [191, c. 7]. Наведене відображає поширений у наукових джерелах підхід до визначення поняття "стійкість економічної системи", який полягає у простому додаванні терміну "стійкість" до відповідного типу систем залежно від галузі знань, чи то природничих, чи то економічних наук. Наприклад, стійкість системи, у тому числі й економічної, – це властивість системи повертатися у початковий стан після припинення впливу, що вивів її з цього стану [325, c. 384]. Таке визначення є доволі загальним і не дає уявлення про стан, у якому знаходиться економічна система.

У свою чергу, російський вчений А.Пороховський під стійкістю економіки розуміє її самозабезпеченість і незалежність від зовнішнього постачання ресурсів. Науковець зазначає, що особливу стійкість економіці Росії надає та обставина, що за запасами паливно-енергетичних ресурсів країна посідає провідні позиції у світі [255, c. 5]. Лідерство на ринку природних ресурсів формує передумови для стійкості економіки, однак є недостатнім для того, щоби економічна система країни була здатна реагувати на виклики різної природи та відновлюватися після дії негативних впливів, і більше того, в умовах формування нового технологічного укладу – дискусійним і нетривалим. Самий по собі природно-ресурсний потенціал не забезпечує стійкість національної економіки, оскільки потребує ефективного використання, відновлення та збереження. Позитивної оцінки заслуговує підхід А.Пороховського до інтерпретації стійкості економіки через пошук саме національних особливостей її становлення.

Більш ємним є тлумачення стійкості економіки російським науковцем О.Єрохіною. Відповідно до нього, стійкість – це здатність системи (включаючи національну економіку) зберігати незмінність траєкторії свого руху, здатність протистояти внутрішнім і зовнішнім флуктуаціям, що можуть викликати скачок на іншу (рівноважну чи нерівноважну) траєкторію, тобто здатність зберігати параметри у визначеній області значень [134, c. 148]. Таке визначення не відображає відмінність економічної системи щодо інших систем, не детермінує особливості її функціонування та складові елементи.          

Також варто враховувати загострення соціально-економічних і суспільно-політичних протиріч, суспільно-екологічні та економічно-екологічні проблеми, трансформацію ролі держави та зростання суперечностей між державами [97, c. 466–471], як важливі характеристики сьогодення, які, виражаючи ознаки економічної реальності, доповнюють зміст поняття "стійкість економічної системи". Важливим науковим завданням є ґрунтовне тлумачення цього поняття із подальшим визначенням його ролі та місця у державній політиці та суспільному житті. У науковій літературі зазначена проблема розглядається переважно у контексті досягнення стабілізації економічної системи [121,
c. 13–15; 362], переходу до економічного зростання [88], зміцнення інвестиційних і фінансових процесів [174; 338]. Нерідко має місце ототожнення стійкості економіки зі стабільністю економіки, стійкого розвитку зі збалансованим (сталим) розвитком.

У цьому зв’язку постає ряд науково-прикладних завдань, зокрема, щодо обґрунтування взаємозв’язку між теоретичними положеннями стійкості економічної системи країни та концепцією збалансованого (сталого) розвитку (англ. "the concept of sustainable development"). В українській науці поширеним є поняття "сталий розвиток". Якщо звернутися до українського законодавства, то сконстатуємо, що сталий розвиток населених пунктів визначено як соціально, економічно й екологічно збалансований розвиток міських і сільських поселень, спрямований на створення їх економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів … [274].

Зазначене підтверджує тезу про те, що "сталий розвиток" поєднується із такими поняттями, як стійкий, збалансований, самовідтворювальний, підтримуваний [71, c. 22; 370, c. 436]. Виникає питання: наскільки повно і всебічно відображає поняття “сталий розвиток” ознаки і властивості економічного явища, яке воно покликане відобразити. Для цього варто розглянути коректність вживання поняття "сталий розвиток" [169]. Під "розвитком" розуміють процес, унаслідок якого відбувається зміна якості чого-небудь, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого, а "сталість" – це визначеність, сформованість, постійність, збереження незмінного складу та величини, що не зазнає коливань, не піддається змінам. Таким чином, науковці у понятті "сталий розвиток" визнають поєднання двох слів із протилежним значенням [354, c. 126], тобто якщо сталість передбачає здатність утримувати рівновагу чи стабільність або здатність не змінюватися або підтримувати сталі темпи руху, то розвиток можливий лише в умовах виходу системи із рівноваги.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/39528.html