Об’єкт сприяння вчиненню терористичного акту

Проблема об’єкта злочину залишається однією з найбільш дискусійних у теорії кримінального права. Не в останню чергу це пов’язано з досить високим рівнем абстракції цієї ознаки складу злочину, що дозволяє віднести цю проблему до предмету філософії. Впродовж століть провідні науковці намагаються навести власне визначення об’єкта злочину та його структури, розкрити механізм спричинення шкоди. Нажаль, не зважаючи на важливість вирішення цього питання як для теорії кримінального права, так і для практики застосування кримінально-правових норм, аналіз наукових праць дозволяє зробити висновок, що на сьогоднішній день єдиного підходу щодо розуміння об’єкта злочину так і не існує. Єдине положення, з яким погоджується більшість дослідників, це те, що об’єктом злочину є те, на що він спрямований, чому він спричиняє чи може спричинити шкоду [139, с. 98; 117, с. 178]. Проте при відповіді на питання, чому саме спричиняє шкоду об’єкт злочину думки науковців розходяться. Тому при дослідженні конкретних складів злочинів, передбачених у статтях Особливої частини КК України, дисертанти, як правило, обмежуються лише стислим викладенням основних, на їхню думку, концепцій щодо розуміння об’єкта злочину і намагаються обґрунтувати, чому пріоритет слід надати одній з них.

Такий підхід складно назвати оптимальним. По-перше, перелік підходів до визначення об’єкта злочину досить великий. Так, В.К. Грищук виділяє наступні види сучасних концепцій об’єкта злочину та їх представників:

1) охоронювані  кримінальним законом суспільні відносини (М.І. Бажанов, Н.О. Гуторова, Б.О. Кирись, М.Й. Коржанській, В.О. Навроцький, В.Я. Тацій, А.В. Савченко, Ю.Л. Шевцов та ін.;

2) соціальні блага (цінності), що охороняються кримінальним законом (С.Б. Гавриш, П.С. Матишевській, Є.В. Гавриш);

3) людина, незалежно від віку, розумового розвитку, соціального статусу (Г.П. Новосьолов);

4) окремі особи або багато осіб (І.Я. Козаченко, З.А. Незнамова);

5) охоронювані  кримінальним законом соціально значимі  цінності, інтереси, блага (А.В. Наумов, А.В. Пашковська);

6) суспільні відносини, які є відповідним порядком, встановленими приписам правових норм, а також соціальні блага (Г.В. Чеботарьова);

7) соціальна оболонка є першим рівнем об’єкту, а все інше перебуває в середині цієї оболонки (В.М. Трубніков);

8) охоронюваний кримінальним законом порядок суспільних відносин (П.П. Андрушко, О.М. Костенко, А.В. Ландіна) [43, с. 165].

Також останнім часом у науковій літературі сформульована ще одна концепція «об’єкт – сфера життєдіяльності» (В.П. Ємельянов, А.Е. Ізетов, Л.В. Новікова, М.В. Семикін) [62; 73; 63].

Тому навіть стисле викладення цих концепцій, не кажучи вже про їх аналіз чи обґрунтування вибору конкретної концепції, забирає досить вагому частину дисертаційного дослідження і позбавляє дисертанта можливості належним чином провести аналіз складу злочину, що розглядається. По-друге, вирішення проблеми об’єкта злочину потребує окремого ґрунтовного дослідження і в межах кандидатської дисертації здійснене бути не може. 

Ураховуючи те, що це дослідження присвячено аналізу складу злочину, передбаченого у статті 258-4 КК України, а не проблемі визначення об’єкта злочину, на сторінках цієї роботи ми будемо досліджувати саме об’єкт сприяння вчиненню терористичного акту, спираючись на визначення об’єкта злочину викладеного в роботах інших вчених. Зокрема у цій роботі ми використовуватимемо концепцію «об’єкт – суспільні відносини», викладену у роботах А.А. Піонтковського [140, с. 129-130], Я.М. Брайніна [14, с. 165-170], М.А. Гельфера [167, с. 105-114], В.К. Глістіна [36], М.Й. Коржанського [85; 86; 88], Б.С. Нікіфорова [118], В.Я. Тація [174] та інших вчених. На позитивних рисах цієї концепції неодноразово зверталась увага в науковій літературі, тому повторювати їх в межах цієї роботи немає жодного сенсу. Ця концепція є однією з найбільш розроблених в теорії кримінального права і, на нашу думку, дозволяє найбільш вдало дозволяє розкрити механізм злочинного впливу.

Також ми використовуватимемо «традиційну» класифікацію об’єкта злочину «за вертикаллю» (загальний, родовий і безпосередній) та «за горизонталлю» (основний і додатковий).

Склад злочину, закріплений у статті 258-4 КК України розміщено у Розділі IX «Злочини проти громадської безпеки». Це дозволяє зробити висновок, що родовим об’єктом сприяння вчиненню терористичного акту законодавець визначає саме громадську безпеку.

Але з цим погоджуються не всі дослідники. Більшість з них доходить висновку, що терористичні злочини (до яких належить і сприяння вчиненню терористичного акту) посягають одночасно на кілька об’єктів, серед яких є і громадська безпека, проте не громадська безпека виступає в цьому випадку основним об’єктом.

Так, на думку В.Ф. Антипенко основним об’єктом тероризму є національні та наднаціональні інститути (в різних їх варіантах), посягаючи на які шляхом впливу на безпосередній об’єкт, винні особи досягають або намагаються досягнути головної мети порушення їх недоторканності. Залякування ж (тобто вплив на громадську безпеку – М.В.), на його думку, є лише засобом досягнення мети впливу на основний об’єкт, цим реалізується спонукання відповідних осіб до вигідних для терористів рішень [7, с. 93]. Схожої позиції дотримується і В.П. Ємельянов, який зазначає, що основним об’єктом посягання терористів є втручання у діяльність органів влади, а громадська безпека є лише додатковим об’єктом, оскільки посягання на життя, майно тощо здійснюється одночасно з суспільно небезпечним діянням, а втручання у діяльність органів влади потребує додаткових зусиль з боку терористів, які, хоча органічно і пов’язані з актом порушення громадської безпеки, але тим не менш виконуються самостійно і є для терористів метою всього діяння в цілому [59, с. 195-196].

На нашу думку така позиція тільки підтверджує, що саме громадська безпека є об’єктом терористичних злочинів, оскільки саме на неї спрямовано злочинний вплив, саме їй завдається шкода в результаті вчинення терористичного злочину. Що ж стосується кінцевої мети терористів, то, по-перше, терористичний акт відповідно до частини 1 статті 258 КК України може вчинятись не тільки з метою спонукання державних органів до певних дій, а й, наприклад, з метою привернення уваги до політичних, релігійних чи інших переконань терориста, що виключає посягання на національні та наднаціональні інститути чи діяльність державних органів, а, по-друге, кінцева мета злочину не повинна впливати на визначення основного об’єкта, вона може характеризувати додатковий об’єкт злочину. Так, ніхто не піддає сумніву, що об’єктом вбивства є життя людини, в той же час спричинення смерті може бути лише засобом досягнення основної мети – наприклад, отримання спадку.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37497.html