Быстрый переход к готовым работам
|
Суб’єкт сприяння вчиненню терористичного актуУ науковій літературі закріпилась думка, що злочин неможливий без особи, яка його скоїла [179; 89, с. 99]. Проте, до кримінальної відповідальності притягається не кожна особа, яка вчинила діяння, передбачене кримінальним законом як злочин, а лише та, яка є його суб’єктом. Саме тому суб’єкт злочину, так само як і його об’єкт, об’єктивну та суб’єктивну сторони, визнають самостійним і обов’язковим елементом кожного складу злочину [76, с. 231]. При визначенні такого елементу складу злочину як його суб’єкт, він часто визначається як сукупність ознак особи, яка може бути притягнена до кримінальної відповідальності [136, с. 7]. Відповідно до частини 1 статті 18 КК України суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Із наведеного визначення випливає, що суб’єкт злочину характеризується такими обов’язковими ознаками: 1) наявністю фізичної особи, яка вчинила діяння, передбачене Особливою частиною КК України; 2) осудністю такої особи; 3) досягненням особою віку, з якого відповідно до КК України може наставати кримінальна відповідальність [76, с. 232-233]. Суб’єкт, який характеризується лише цими трьома ознаками прийнято називати загальним. Фізична особа у кримінально-правовому значенні – це людина. Ними можуть бути: громадянин України, особи без громадянства та іноземці. Встановлення кримінальної відповідальності за скоєний злочин лише для фізичних осіб означає, що суб’єктом злочину не може бути юридична особа (установа, підприємство, організація), та свідчить про збереження в законі принципу особистої, персональної відповідальності за вчинений злочин [4, с. 140]. Слід зазначити, що поняття «суб’єкт злочину» слід відрізняти від суб’єкта суспільно небезпечного діяння та суб’єкта відповідальності. На відміну від суб’єкта злочину, яким може бути лише фізична особа, суб’єктом суспільно небезпечного діяння у виді сприяння вчиненню терористичного акту (тобто особою, яка може здійснити такі дії) та суб’єктом відповідальності за сприяння вчиненню терористичного акту (тобто особою, яка може притягатись до відповідальності за вчинення таких дій) можуть також виступати держава та юридична особа. Так, держава може притягатись до відповідальності за сприяння тероризму взагалі та вчиненню терористичного акту зокрема. З початку 90-х років минулого століття Рада Безпеки ООН приймала ряд санкцій проти держав, які підозрювались у зв’язках з терористичними організаціями: Лівія (1992 рік), Судан (1996 рік), Афганістан (1999 рік). Державний департамент США складає перелік держав, які неодноразово підтримували акти міжнародного тероризму. До держав, які знаходяться у цьому списку США застосовує жорсткі економічні санкції. Проте чи є така відповідальність кримінальною? Вочевидь відповідь повинна бути негативною. Досліджуючи питання відповідальності держави за сприяння тероризму, А.О. Данилевський справедливо зазначає, що у міжнародному законодавстві поняття «злочин» застосовується до найбільш небезпечних порушень міжнародного кримінального законодавства. Ця ознака відповідає ознаці суспільної небезпечності злочину у національному законодавстві. Наявна у міжнародного злочину і ознака протиправності. Є і певний перелік суб’єктів такого злочину – фізичні, юридичні особи, а також держави. Єдина ознака, притаманна злочину у розумінні національного законодавства, яку важко сформулювати щодо міжнародного злочину, вчиненого державою, – це винність. Ця ознака щодо відповідальності держави має свою специфіку, дещо схожу на формулювання винності юридичних осіб у законодавстві деяких країн, але це не означає, що вона зовсім відсутня. Той факт, що характер відповідальності держави за вчинення такого злочину дещо відрізняється від характеру відповідальності фізичної особи за національним законодавством, на його думку, ще не означає, що держава не може бути суб’єктом міжнародного злочину [45, с. 99]. На відмінність відповідальності суб’єктів міжнародного права та фізичних осіб вказує і Д.Б. Левін. Він зазначає, що суб’єктами правовідносин, що виникають у випадку міжнародно-правової відповідальності, є і можуть бути держави та інші суб’єкти міжнародного права. Суб’єктами також можуть бути фізичні особи, які вчинили злочин проти людства. Отже, міжнародно-правова відповідальність фізичних осіб, які вчинили злочини проти людства, полягає у кримінальній відповідальності особливого ґатунку, що випливає з норм міжнародного права (хоч у ряді випадків вона одночасно передбачається і нормами національного права) і за своєю юридичною природою принципово відрізняється від відповідальності, яку можуть нести суб’єкти міжнародного права [97, с. 40]. Досить грунтовно питання відповідальності держави за міжнародний злочин дослідив у своїй роботі І.І. Лукашук. Аналізуючи зміст міжнародної відповідальності держави, він зазначає, що основною помилкою теоретиків є те, що вони підходять до аналізу міжнародної відповідальності зі стандартами внутрішнього права. Одні намагаються розглядати всю міжнародну відповідальність держави як цивільно-правову, інші – виокремлюють особливий вид відповідальності і називають її кримінально-правовою. Однак, хоча міжнародна відповідальність нагадує цивільно-правову, оскільки мова йде про правовідносини між рівними суб’єктами, відносини між державами носять не приватно-правовий, а публічно-правовий характер. Публічно-правовою є міжнародна відповідальність держави. Не є міжнародна відповідальність і кримінально-правовою, оскільки відсутня наддержавна влада, спроможна карати держави. Тому і в майбутньому міжнародна відповідальність не може бути криміналізована. Міжнародна відповідальність носить характер sui generis, а не цивільний чи кримінальний, і повинна розглядатись як особливий інститут зі своєю специфікою [100, с. 246-247]. З наведеною думкою погоджується і А.О. Данилевський, він зазначає, що відносини між державами мають свою специфіку і до них досить важко, а іноді зовсім неможливо застосовувати стандарти і принципи внутрішнього законодавства. Дискусійним, проте, на його думку, залишається положення про неможливість криміналізації міжнародної відповідальності держав у майбутньому. В сучасних умовах глобалізації, об’єднання держав зі створенням різноманітних наддержавних органів, активізації діяльності міжнародних організацій повернення до питання про характер міжнародної відповідальності держав у майбутньому видається цілком імовірним.
Вся работа доступна по ссылке |
|