Быстрый переход к готовым работам
|
Суб’єктивна сторона сприяння вчиненню терористичного актуІз об’єктивною стороною складу злочину та його суб’єктом тісно повязана суб’єктивна сторона злочину. Будь-який вольовий акт людської поведінки (в тому числі й злочинної) являє собою психофізіологічну єдність, у якій зовнішній прояв поведінки особи нерозривно пов’язаний з внутрішнім – психічними процесами, які супроводжують цю поведінку. На відміну від суб’єкта злочину, кримінальний закон не містить визначення суб’єктивної сторони злочину, а оперує лише поняттям вини. Таке положення призвело до того, що у науковій літературі виникла дискусія з приводу співвідношення вини та суб’єктивної сторони злочину. Свідомо уникаючи полеміки з цього приводу (це не є завданням цієї роботи), зазначимо, що на нашу думку суб’єктивна сторона охоплює вину, мотив та мету злочину. У науковій літературі суб’єктивну сторону прийнято визначати як сукупність психічних процесів (у психології їх умовно поділяють на інтелектуальні, вольові та емоційні), що породжують, спрямовують та регулюють злочинну поведінку особи [95, с. 12-13; 34, с. 7; 167, с. 150; 117, с. 219]. Правильне встановлення всіх ознак суб’єктивної сторони злочину має важливе юридичне значення, оскільки суб’єктивна сторона, як і будь-який інший елемент складу злочину, є його обов’язковою ознакою, а її відсутність виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності. Крім того, суб’єктивна сторона значною мірою впливає на ступінь і характер суспільної небезпеки злочину, дозволяє відмежувати злочинне діяння від незлочинного, сприяє правильній кваліфікації, а також дозволяє вирішити цілу низку інших питань, які мають суттєве значення для кримінального права (про кримінальну відповідальність за готування або замах на злочин; про співучасть у злочині; про рецидив злочинів; про наявність обставин, що виключають злочинність діяння; про звільнення від кримінальної відповідальності; про призначення покарання; про звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким тощо). У кримінально-правовій літературі звертається увага на те, що процес встановлення та доведення ознак суб’єктивної сторони злочину, зазвичай, більш складний, ніж встановлення об’єктивних обставин вчинення злочину [154, с. 4]. Це обумовлено тим, що суб’єктивну сторону злочину неможливо сприйняти безпосередньо, оскільки вона передбачає психічну діяльність особи, яка у переважній більшості випадків не бажає надавати правозастосовним органам правдиву інформацію щодо свого внутрішнього ставлення до обставин вчиненого злочину. Тому правильне встановлення всіх ознак суб’єктивної сторони злочину видається можливим лише на підставі комплексного аналізу вже встановлених фактів, що характеризують суб’єкт, об’єкт та об’єктивну сторону злочину [76, с. 250]. Суб’єктивна сторона найбільш тісно пов’язана з об’єктивною стороною злочину, адже, з одного боку, вона породжує, спрямовує та регулює об’єктивну сторону злочину, а з іншого – певною мірою визначається нею [95, с. 12-13, 19]. У науковій літературі справедливо зазначається, що поняття «суб’єктивна сторона злочину» відрізняється від поняття «суб’єктивна сторона складу злочину» і не збігається з ним ані за обсягом, ані за змістом. Пояснюється це тим, що суб’єктивна сторона злочину – це пов’язані зі злочинною поведінкою реально існуючі психічні процеси, які протікають у внутрішньому світі людини, тоді як суб’єктивна сторона складу злочину – це сукупність юридичних ознак, що утворюють законодавчу модель психічного ставлення суб’єкта злочину до ознак складу злочину [76, с. 250-251]. Центральним і обов’язковим елементом суб’єктивної сторони злочину є вина. Вина є універсальною категорією, вона зустрічається не тільки у кримінальному праві, але й у цивільному, адміністративному, трудовому, податковому та інших галузях законодавства. На цій категорії будується вся теорія юридичної відповідальності. Окрім правових наук, проблема вини належить до предмету вивчення філософії, етики, соціології, психології, педагогіки та інших наук [69, с. 11-13]. Вина є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони будь-якого складу злочину, що однозначно випливає з вимог національного законодавства. Так, відповідно до частини 2 статты 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду. Цей конституційний принцип знайшов своє відображення й у частині 2 статті 2 КК України. Відповідно до статті 23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина характеризується такими ознаками як зміст, форма, суть та обсяг [29, с. 127]. Деякі вчені виділяють також таку категорію як ступінь вини [154, с. 14]. Зміст вини утворюють інтелект і воля у певному, передбаченому законом їх поєднанні. Предметний зміст обох цих елементів вини, тобто сукупність фактичних обставин, що мають юридичне значення, визначається конструкцією конкретного юридичного складу злочину. Форма вини визначається закріпленим у законі співвідношенням психічних елементів (свідомості і волі), що утворюють зміст вини, тобто відмінністю в інтенсивності і визначенності інтелектуальних і вольових процесів, що відбуваються в психіці суб’єкта злочину [29, с. 129]. Відповідно до статей 23, 24 та 25 КК України виділяються два види вини – умисел та необережність. У свою чергу умисел поділяється на прямий та непрямий (евентуальний), а необережність – на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість.
Вся работа доступна по ссылке |
|