Історично-правові передумови становлення інституту початку досудового розслідування

Науковий підхід як до реформування системи кримінального судочинства в цілому, так і при визначенні шляхів удосконалення інституту початку досудового розслідування, передбачає звернення до історичного минулого,що дає змогу сформувати комплексне уявлення про багаторічні традиції правотворення, досягнення та цінності національного законодавства, а також об’єктивно оцінити його недоліки [91, c. 7].

Ознайомлення з науковими роботами, у яких досліджувались питання історичного розвитку процесуального законодавства, засвідчило, що, науковці переважно визнають основним джерелом кримінально-процесуального права Статут кримінального судочинства 1864 року, яким вперше запроваджувалася нова модель досудового слідства, дещо схожа на сучасний європейський тип, в основі якої втілювалась демократична ідея відокремлення адміністративної влади від судової з покладанням на першу функцій переслідування й розшуку, на другу – слідчих повноважень [184, с. 110–113, 132].

Судова реформа Олександра II вважається першою комплексною реформою судоустрою та судочинства. Після кількох років апробації (1860–1864 рр.) ця модель остаточно закріпилась у кримінальному процесуальному законодавстві, що стало основою для подальшого розвитку досудового слідства в країні. Реформа передбачала повну зміну судоустрою і суттєво змінила принципи і процедури судочинства – суд став гласним, відкритим та усним, із змагальним процесом, за яким сторони одержували рівні права на надання та оскарження доказів, а в кримінальний процес запроваджено судове слідство, на якому перевірялись відомості досудового провадження.

Тож, виняткове значення Статуту кримінального судочинства полягало в тому, що саме в ньому чи не вперше системно та послідовно було викладено основні положення кримінального судочинства, які мали суттєвий вплив на подальший розвиток процесуального законодавства країн пострадянського простору, зокрема й України. Відтак, становлення кримінального процесуального законодавства у частині регламентації початку досудового розслідування слід розпочати саме з аналізу відповідних положень згаданого Статуту, не заперечуючи при цьому історичного та пізнавального значення більш ранніх пам’ятників права[1].

Початок досудового розслідування за Статутом кримінального судочинства полягав у первинному пошуку, що здійснювався поліцією з метою підтвердження чуток та відомостей про злочин, або про такі події, про які без перевірки неможливо визначити чи є вони злочином, що по суті було прообразом попередньої перевірки заяв і повідомлень про злочини. Утім згадані положення Статуту науковці не завжди тлумачать однаково. Наприклад, І.І. Статіва вважає, що Статут, а також створені не без певного його впливу перші «радянські» КПК, не передбачали можливості проведення до порушення кримінальної справи перевірочних дій, спрямованих на збирання доказів. Вирішення ж питання про початок розслідування зводилось до «аналітичного розгляду отриманої інформації», тобто лише до її вивчення без проведення яких-небудь процесуальних дій. Тож учений робить висновок про некоректність ототожнення дореволюційного поліцейського розшуку та дізнання як поліцейської діяльності з перевірки непроцесуальної інформації (чутки, анонімні повідомлення тощо) із дослідчою перевіркою в правовому полі КПК 1960 року як процесуальної діяльності, що здійснювалася лише в разі наявності приводу до початку кримінального процесу [164, c. 7].

Аналіз ст. 254 Статуту кримінального судочинства свідчить, що під час проведення дізнання усі потрібні відомості поліція збирала шляхом особистого пошуку, опитувань та негласних заходів без проведення будь-яких слідчих (процесуальних) дій. Про виявлені відомості поліція зобов’язана була повідомляти судовому слідчому із одночасним вжиттям заходів для збереження слідів кримінального правопорушення (злочину або проступку), а також запобігти можливому ухиленню підозрюваного від слідства. У такий спосіб поліція перевіряла відомості про вчинений злочин, з тим, щоб не допустити безпідставного розслідування. Наступним етапом вважалось попереднє слідство, що належало вже до компетенції судового слідчого. Оскільки останній не брав участі у попередній (поліцейській) перевірці, він мав можливість неупереджено дослідити обставини події.

Хоча за Статутом кримінального судочинства інститут порушення кримінального переслідування і мав ознаки першого, початкового етапу кримінального судочинства (глава 3 Статуту мала назву «Про законні приводи до початку слідства»), однак у самостійну стадію не виокремлювався. Не згадувалося й про процесуальне оформлення (фіксацію) такої діяльності зі складанням відповідного документу.