Проблеми кримінально-процесуальної регламентації початку досудового розслідування за КПК України

Необхідність реформування кримінального процесуального законодавства об’єктивно пов’язувалася з наявністю численних недоліків у діяльності правоохоронних органів, що у сукупності негативно впливали на стан кримінального судочинства. Безперервні дискусії між представниками різних наукових шкіл (при підготовці законопроектів, проектів відомчих нормативних актів) призвели до тривалої розробки КПК України (в інших країнах пострадянського простору вже діяли нові КПК, а в Україні він набрав чинності лише 20 листопада 2012 року).

З перших років незалежності України одним з пріоритетів реформи кримінальної юстиції в Україні вважається послідовна демократизація, лібералізація кримінального процесуального законодавства, спрямована на забезпечення верховенства закону, надійний захист прав і свобод особи. Важливим етапом розвитку кримінального судочинства, пов’язаним з переосмисленням його теоретичних основ, був перехід від кримінального процесу «радянського» зразка до європейських стандартів судочинства [21, с. 160].

Шляхи реформування досудового розслідування в незалежній державі схвалені Концепцією судово-правової реформи в Україні, прийнятою 28 квітня 1992 року [62], та закріплені Конституцією України 1996 року, положення якої стали поштовхом для законодавчого забезпечення кримінальної процесуальної діяльності. Послідовно закріплюючи принцип розподілу влади в кримінальному процесі, Конституція України піднесла змагальність до рівня конституційного принципу судочинства (ст. 129). Протягом судової реформи, за часи незалежності України, до КПК внесено низку істотних змін.

Утім, практичне втілення передових досягнень сучасної кримінально-процесуальної науки, що ґрунтується на цінностях демократичної правової держави, пріоритеті прав і свобод людини відбулось лише 2012 році, коли було ухвалено новий КПК України. Серед беззаперечних переваг КПК України фахівці підкреслюють змагальність кримінального судочинства, розмежування процесуальних функцій та повноважень, набуття стороною захисту права збирати докази та можливість активної участі у процесі доказування, суттєве розширення процесуальних гарантій забезпечення конституційних прав і свобод людини у сфері кримінально-процесуального примусу. У Кодексі міститься чимало інших нововведень до законодавства з питань кримінального провадження відповідно до вимог міжнародного права, проте не всі з них, на наш погляд, достатньо ефективні, викликають справедливу критику, зокрема і щодо регламентації початку досудового розслідування. Розробникам нового закону, на нашу думку, не слідувало б відмовлятись від позитивного досвіду КПК України 1960 року, адже дієвість окремих його норм та інститутів перевірена практикою.

Праці вітчизняних науковців, опубліковані у різні часи, не охоплюють усіх проблем, пов’язаних із правовим регулюванням початку досудового розслідування та відповідної діяльності уповноважених суб’єктів. Відтак, у зв’язку з суттєвими змінами законодавства, об’єктивно існує потреба у комплексному дослідженні проблем початку досудового розслідування, перегляду деяких традиційних підходів до питань щодо початку досудового розслідування з розробленням рекомендацій щодо удосконалення кримінального процесуального законодавства та правозастосовної практики.

Обґрунтовуючи необхідність запровадження нової процедури початку кримінального провадження, В.І. Фаринник наголошував на доцільності відмови від інституту порушення кримінальної справи. За таких умов громадяни матимуть змогу реалізувати право на захист своїх інтересів одразу після надходження заяви чи повідомлення про злочин. Зазначене виключатиме «конфлікти» між працівниками правоохоронних органів та громадянами, оскільки кожна заява, кожне повідомлення громадянина мають бути розглянуті та, відповідно, за ними прийматимуться належні рішення. Відсутність дослідчої перевірки також дозволяє уникнути повторного проведення деяких процесуальних дій. Цілком зрозумілим є обурення громадян з цього приводу, адже їм необхідно двічі з одного приводу з’являтися до правоохоронного органу. Аналогічна ситуація й щодо проведення експертних досліджень: методика одна, а підсумкові документи лише змінюють назву – довідка спеціаліста (експерта) та висновок. Таким чином, усувається найістотніша бюрократична перепона у кримінальному провадженні, значною мірою заощаджуються дорогоцінний час, людські та матеріальні ресурси, зникає необхідність повторного проведення однієї й тієї ж процесуальної дії з тими ж самими людьми та об’єктами (опитування-допит, дослідження спеціаліста-експертне дослідження) тощо. Ці положення сприймаються позитивно також у зв’язку з тим, що вони цілком і повністю розкривають задекларовані на конституційному рівні права громадян на звернення до органів державної влади за захистом своїх прав і свобод [186, с. 4].

Підтримуючи зазначену точку зору, водночас не можна не зазначити, що питання початку досудового розслідування наразі викликають низку дискусійних питань, необхідність вирішення яких і зумовлює актуальність цього дослідження.

Задля забезпечення послідовності викладу результатів дисертаційної роботи, а також сприяння формуванню якомога ширшого уявлення про проблеми початку досудового розслідування, убачається доцільним,
по-перше, коротко зупинитись на огляді формування передумов реформування кримінального процесуального законодавства в частині початку досудового розслідування; по-друге, прослідкувати етапи розвитку кримінального процесуального законодавства; по-третє, визначити проблемні питання практичної реалізації положень КПК України щодо початку досудового розслідування та запропонувати шляхи вирішення існуючих проблем.

Із приєднанням до Ради Європи 9 листопада 1995 року Україна підтвердила готовність дотримуватись загальних обов’язків згідно зі Статутом Ради Європи, а саме плюралістичної демократії, верховенства права та захисту прав людини і основних свобод усіх осіб під її юрисдикцією. Відтоді Україна взяла на себе зобов’язання виконати у визначені терміни низку спеціальних зобов’язань, закріплених у Висновку Парламентської Асамблеї № 190 (1995) [133].

З-поміж іншого, особливо наголошувалось на необхідності завершення підготовки нової версії проекту КПК України та схвалення його без подальшого зволікання для виконання зобов’язання, кінцевий термін для якого минув у листопаді 1996 року.

Огляд концептуального нормативно-правового підґрунтя реформування системи кримінальної юстиції свідчить, що найбільша активність нормотворчої діяльності спостерігалась протягом 2003–2011 років, коли було ухвалено низку важливих документів, затверджених рішеннями Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України та ін. Такі новації переконливо довели, що докорінні зміни в соціально-політичних та інших умовах життя суспільства і держави створили передумови для реформування системи кримінальної юстиції у напрямі подальшої демократизації, гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини.

Стратегічні напрями удосконалення положень кримінального та кримінального процесуального законодавства як складових системи кримінальної юстиції сформульовані в Концепції реформування кримінальної юстиції в Україні, затвердженої Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів» від 8 квітня 2008 року № 311/2008. Метою реформування кримінальної юстиції визначено підвищення ефективності для забезпечення прав і свобод людини і вона має будуватись на принципах верховенства права, гуманізації законодавства у сфері кримінальної юстиції, поєднання захисту прав особи і забезпечення публічних інтересів, невідворотності відповідальності та покарання за кримінально карані діяння, цілісності та закінченості (функціональній завершеності) регламентації діяльності суб’єктів кримінальної юстиції, гарантування права на судовий захист, забезпечення рівності всіх перед законом та процесуальної рівності сторін у кримінальному провадженні, відповідності актів з питань функціонування кримінальної юстиції вимогам міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України [142].

До найважливіших завдань щодо створення науково обґрунтованої методологічної основи та визначення напрямів реформування системи кримінальної юстиції було зокрема віднесено удосконалення кримінальних процесуальних норм і суміжного законодавства та реформування процедури досудового розслідування. Завданням реформування кримінального процесу, серед інших, було визначено необхідність спрощення процедури початку досудового розслідування, яким має вважатися момент отримання уповноваженими законом органами інформації про кримінальний проступок або злочин, а відповідні службові особи мають бути зобов’язані розпочати досудове розслідування невідкладно після отримання такої інформації, про що повідомляється прокурору.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37567.html