Быстрый переход к готовым работам
|
Відомчий контроль за законністю початку досудового розслідуванняВідомчий контроль як важлива та невід’ємна складова контрольно-наглядової діяльності на стадії досудового розслідування завжди був предметом уваги з боку науковців та практиків. Водночас питання сутності відомчого контролю за досудовим провадженням, і особливо початковим його етапом, й дотепер залишаються дискусійними й однозначно невирішеними. Дослідники виокремлюють низку історичних етапів розвитку інституту керівництва досудовим слідством в Україні [5; 6; 31]. Перший етап бере свій початок з судової реформи другої половини XIX ст. й тривав до жовтневого перевороту (1864–1917 рр.). Формально керівництво досудовим слідством Статус «начальника слідчого відділу» як учасника досудового провадження закріплено у 40-х рр. ХХ ст. на рівні відомчих нормативних документів. У подальшому слідчі підрозділи, що діяли в системі органів внутрішніх справ (органів охорони громадського порядку), були перетворені в підрозділи дізнання, а їх керівники – у начальників відділів дізнання. На практиці це привело до того, що усі рішення, що стосувалися провадження досудового слідства, повинні були погоджуватися керівниками ОВС. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1963 році органам охорони громадського порядку (таку назву тоді мали ОВС) знову було надано можливість провадження досудового слідства у кримінальних справах. Слідчі підрозділи стали самостійними структурними одиницями у системі МООП. Однак діяльність «начальників слідчих відділів» і надалі зводилася до організації роботи підлеглих слідчих при відсутності будь-яких офіційно закріплених процесуальних повноважень. І лише 18 січня 1966 році Указом Президії Верховної Ради УРСР КПК України було доповнено Неналежна організація відомчого контролю нерідко вважалася однією з умов порушень (недотримання) слідчими законодавства, невиправданого тривалого і неякісного розслідування злочинів. Якщо 2011 року за неналежне провадження досудового слідства до дисциплінарної відповідальності було притягнуто 38,6 % від загальної кількості слідчих, то за відсутність належного контролю за їх роботою – кожен другий керівник слідчих підрозділів. Ситуацію об’єктивно ускладнює суттєве зниження рівня професіоналізму слідчих. На початок 2013 року із фактичної чисельності слідчих ОВС кожен п’ятий має стаж слідчої роботи до трьох років, 27,1 % (3,4 тис.) – менше одного року, а ще 13,4 % (1,7 тис.) – раніше працювали у ліквідованих 2011 року штатних підрозділах дізнання й тому не мають необхідного досвіду провадження досудового розслідування. Вивчення стану слідчої діяльності свідчить про наявність недоліків в організації відомчого контролю за розглядом заяв і повідомлень про злочини, а також дотриманням законності в ОВС в умовах реалізації КПК 1960 року Упродовж 2012 року через безпідставну відмову в порушенні кримінальних справ прокурорами скасовано 139,2 тис. постанов слідчих та органів дізнання (2011 року – 163,3 тис.). Зазначене, поряд з іншим, свідчить про недостатній відомчий (у тому числі процесуальний) контроль за діяльністю підлеглих на першому етапі кримінального процесу. З метою покращення ситуації, що склалася, за ініціативи МВС України у 2011 році проведено наради-семінари на рівні ГУМВС, УМВС за участю відповідних прокурорів з питань удосконалення порядку приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, що вчинені або готуються, покращання відомчого контролю та посилення прокурорського нагляду, взаємодії у цьому правоохоронних органів. Проте, незважаючи на своєчасність та актуальність застережень окремих науковців щодо перерозподілу контрольно-наглядових повноважень між керівником слідчого підрозділу і прокурором, які на той час пропонувались у проектах КПК України, такий перерозподіл відбувся, що і призвело до певної деформації контрольно-наглядової діяльності. Як приклад, можна навести позицію Д.М. Мірковця, який аналізуючи проекти КПК зазначив, що запропоновані їх розробниками ідеї щодо розширення повноважень прокурора в частині керівництва досудовим слідством і поряд з цим звуження процесуальної незалежності слідчого та «урізання» повноважень начальника слідчого відділу у разі їх реалізації на практиці може призвести до зосередження у прокуратури функцій нагляду та керівництва досудовим слідством з відведенням керівникові слідчого підрозділу, по суті, ролі «посередника» між прокурором і слідчим, що не відповідає ідеології відомих концепцій кримінального процесу. Неврегульованість процесуальних і контрольних повноважень керівника досудовим слідством (начальника слідчого відділу, керівника слідчої групи, начальника органу дізнання) в одних випадках призводить до надмірного втручання у процесуальну діяльність слідчих їх прямих начальників по службі, а з іншого – до бездіяльності безпосередніх керівників, на яких покладено обов’язки здійснювати контроль за законністю та обґрунтованістю дій і рішень слідчих щодо повного, всебічного та об’єктивного провадження у кримінальних справах [117]. У КПК України законодавець визначив, що керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування (ч. 1 ст. 39 КПК України). Відтепер такий контроль здійснюватиметься керівником органу досудового розслідування (ст. 39 КПК України), який у межах своєї компетенції зобов’язаний: виїжджати на місця вчинення кримінальних правопорушень для організації проведення їх оглядів, узгодження дій працівників міліції, надання практичної допомоги; вивчати матеріали, що знаходяться у провадженні органу досудового розслідування, своєчасно ініціювати створення та забезпечувати роботу СОГ для розкриття кримінальних правопорушень. Водночас, покладаючи на керівника слідчого підрозділу контрольні повноваження, кримінальне процесуальне законодавство не надає цьому суб’єкту кримінальної процесуальної діяльності реальних можливостей щодо керівництва діяльністю слідчого. На усунення неповноти чинного законодавства певною мірою спрямовані положення відомчих нормативно-правових актів МВС України [138]. Однак відомчі акти регламентують лише окремі, визначені законодавством, дії керівника органу досудового розслідування. Крім того, вони об’єктивно не можуть поширюватись на інших суб’єктів процесуальної діяльності, які беруть участь у кримінальному провадженні, зокрема спеціалістів, співробітників оперативних підрозділів тощо. Таким чином, деякі важливі правовідносини керівника органу досудового розслідування з учасниками процесу, що виникають на початковому етапі досудового провадження, не визнаються процесуальними, що не можна вважати правильним. Зовсім очевидно, що відомче врегулювання не може замінити їх законодавчої регламентації. Отже, процесуальне керівництво з боку керівника органу досудового розслідування, не «зазіхаючи» на процесуальну самостійність слідчого, покликано забезпечити високу якість, всебічність, повноту й неупередженість під час досудового розслідування. До того ж, в умовах об’єктивного зростання штатної чисельності слідчих ОВС (у 1963 році – 2,1 тис., 1973 році – 2,4 тис., 1983 році – 4,3 тис., 1993 році – 8,8 тис., 2003 році – 11,5 тис., у 2012 році – 14,8 тис.) органи прокуратури (штатна чисельність яких по державі є відносно стабільною) просто не в змозі ефективно та якісно виконувати «керівні» функції по відношенню до органів досудового розслідування. Безспірною перевагою процесуального контролю з боку керівників органу досудового розслідування є його «безпосереднє наближення» до об’єкту контролю, тобто підлеглих слідчих та працівників оперативних підрозділів, які відтепер повноважні проводити негласні слідчі (розшукові) дії, користуючись при цьому правами слідчого, оперативного працівника, Серед науковців є різні погляди й на зміст та обсяги процесуальних функцій керівника органу досудового розслідування. Так, Р.Ю. Савонюк вважає процесуальну діяльність начальника слідчого відділу функцією, що допомагає визначити напрям діяльності слідчого в конкретній справі Як зауважує О.М. Бандурка, успішне функціонування колективу, як і успішна діяльність кожного члена колективу, вимагають значних зусиль з їх організації, визначення цільової направленості, координації, створення умов для такої діяльності [11, c. 95], що повною мірою стосується і слідчого підрозділу. Саме тому процесуальна діяльність керівника органу досудового розслідування передусім покликана забезпечити умови для ефективної роботи підлеглих та жорсткий контроль за дотриманням ними вимог законодавства, що сприятиме забезпеченню дотримання прав і свобод громадян. Саме тому, за керівником слідчого підрозділу слід не лише зберегти процесуальний контроль, а і розширити та конкретизувати його межі та засоби здійснення, зокрема шляхом процесуальної регламентації окремих організаційних важелів такої роботи. Відомчий контроль за досудовим розслідуванням поділяють на два види: процесуальний та організаційний (або адміністративний). Перший заснований на кримінальному процесуальному законодавстві, а другий – ґрунтується на нормах адміністративного, трудового та іншого законодавства (наприклад, у МВС України ці питання регулюються відомчими інструкціями та пов’язані з регламентацією проходження служби слідчими, організацією їх службової діяльності, внутрішнім розпорядком по органу тощо).
Вся работа доступна по ссылке |
|