Быстрый переход к готовым работам
|
Концептуальний підхід до дослідження циклічного характеру глобалізаціїСтановлення глобалізації, як феномену відбувалось протягом декількох етапів, які за своєю структурою мають хвилеподібний (циклічний) характер. Дану тезу підтверджують дослідження, проведені такими відомими економістами Світового банку як Н.Стерн, П.Кольє, Д.Доллар, Р.Фріман, П.Ліндерт, К.Клаус, Дж.Саттон, Д.Вільямсон, У.Мартін, М.Рама та іншими, які на основі аналізу емпіричних і статистичних даних стверджують, що протягом трьох століть розгортались три хвилі глобалізації. Цей підхід з’явився приблизно 100 років тому у зв’язку з інтенсифікацією зовнішньоекономічних відносин. Так, фахівці Всесвітнього банку [280] виділяють три хвилі глобалізації: – перша хвиля (1870-1914 рр.) – питома вага міжнародної торгівлі у валовому світовому доході за цей період зросла в два рази, кумулятивний обсяг інвестицій у країнах, що розвиваються, досяг 32 %, міграція охопила 10% населення; – друга хвиля (1950-1970 рр.) пов’язана з відновленням рівня міжнародних зв’язків до попереднього значення після їх руйнування під час двох світових війн. За цей період питома вага світової торгівлі у світовому ВВП досягла рівня 1913 р., а кумулятивний обсяг інвестицій в країнах, що розвиваються, становив 11%; – третя хвиля (з 1970 р.) викликана потужним розвитком сучасних інформаційних і транспортних технологій. У 1998 р. кумулятивний обсяг інвестицій в країнах, що розвиваються, досяг 22%. Манфред Б.Стегер вказує, що глобалізація – ровесниця людства, і виокремлює п’ять чітких історичних періодів: 1) доісторичний (10000 д.н.е. – 3500 д.н.е.); 2) досучасний (3500 д.н.е. – 1500 н.е.); 3) ранньосучасний (1500 – 1750); 4) сучасний (1750-1970); 5) найновіший (з 1970-х рр.). В ХІХ – ХХ ст. глобалізація охопила багато країн і пройшла такі етапи (хвилі): І етап – на межі ХІХ-ХХ ст. теоретики першої хвилі глобалізації (Р.Кобден, Дж.Брайт) переконливо обґрунтували положення про те, що вільна торгівля незворотно підсилить всесвітнє економічне зростання. Глобалізація як процес універсалізації стосунків між державою та ринком (саме Британія стала гарантом „першої хвилі” зростання, досягнувши військової та індустріальної могутності). ІІ етап глобалізації (відродження) розпочався в кінці 1970-х рр., який виник на основі революції в інформатиці і телекомунікаціях, чому сприяло те, що транснаціональні корпорації і неурядові організації стали легко переходити кордони і здійснювати владу над населенням менш розвинених країн. США здійснили свою гегемонію заради процесу відкриття світової економіки: створення багатосторонніх інститутів, активної участі в багатосторонніх раундах торговельних переговорів, відкриття власних ринків для імпорту та реалізація торговельного лібералізму. З точки зору Т.Фрідмана [365], глобалізація – це нова система, яка прийшла на зміну „системи холодної війни”. Не кожна країна може вважати себе частиною цієї системи, але практично всі держави повинні адаптуватись до викликів глобалізації. Минула система міжнародного розподілу праці, заснована на взаємовідносинах між „розвиненою індустріальною основою світу”, напівпериферією економік, що індустріалізуються, і периферією нерозвинених країн, змінюється в сторону створення єдиної глобальної економіки, в якій домінує „глобальна тріада” Північної Америки, ЄС і Східної Азії. Тут розміщені основні виробничі сили світу і „мегаринки” світової глобальної економіки, в якій центральну роль відіграють глобалізовані транснаціональні організації [101]. Сучасні економісти стверджують, що довгостроковий процес розвитку глобалізації має циклічно-хвильову природу, котра пов’язана з періодичними підйомами та спадами інтеграційних процесів. Вони стверджують, що глобалізаційні хвилі поєднують інтеграційні (зближення, взаємодія, взаємопроникнення) та диференціюючі (примноження різноманітності, плюралізація) процеси, котрі сприяють оновленню форм, змісту та механізмів глобалізації, не впливаючи на її поступальний розвиток. Представники другого (вузького) підходу розглядають глобалізацію як новітній процес, що розпочався в XX ст. і органічно пов’язаний з більш загальним процесом інтернаціоналізації. Так, наприклад, Н. Ющенко, аргументуючи вищезазначене, звертає увагу на таке: – до XX ст. міжнародна економіка засновувалась на відносинах між країнами, тоді як світова економіка XX ст. базується на мережах зв’язків, що пронизують господарство окремих країн; – якою б не була питома вага зовнішньої торгівлі у ВВП світу до XX ст., загальний обсяг торгівлі та її інтенсифікація в сучасних умовах неспівставні з попереднім періодом; – новітні переливання фінансових ресурсів не зводяться до традиційного розуміння експорту капіталу; – транснаціоналізація економіки і феномен глобалізації комунікацій беруть початок у XX ст. В основі всіх теорій глобалізації лежить дихотомічна типологія соціальної організації: локальна versus глобальна. У її рамках суспільними змінами можуть вважатись лише процеси, пов’язані зі зміною просторових характеристик міжнародної організації і міжнародної взаємодії. Тому поява дискурсу глобалізації часто тлумачиться як “просторовізація” теорії змін [449, 562]. Фіксуючи “розрив”, який виник між колишніми і новими просторовими характеристиками соціальних процесів, дихотомія “локальне/глобальне” моделює зрушення початку – середини XX століття. Отже, логічна структура теорій глобалізації загалом визначається характером подій і тенденцій цього періоду. Але в теоріях глобалізації це дихотомічне розрізнення стає парадигмою опису/ пояснення будь-яких тенденцій і використовується для створення теоретичних моделей змін за історичними і географічними межами зрушення. Загалом, теорії глобалізації поділяються на 5 груп: I. Структуралістські теорії. II. Кон’юнктурні теорії. III. Конструктивістські теорії. IV. Неокласичні (маржиналістські) теорії. V. Інституціональні теорії. Перші теоретичні моделі глобалізації були створені в 1980-х – 1990-х роках на концептуальній основі між конкуруючими формами дискурсу: дискурсом світової системи і власне дискурсом глобалізації. Нині в рамках сучасної парадигми глобалістики функціонують відповідні наукові школи: 1. Школа світ-системного аналізу (І.Валлерстайна [87], США) розробляє парадигму, в центрі якої – розвиток економік, історія систем і цивілізацій. Кінець XX століття розглядається цією школою, як криза переходу від капіталістичної світ-системи до поки що невизначеної посткапіталістичної системи. Капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взаємодії ядра («золотий мільярд») з напівпериферією і периферією світу. У теорії І.Валлерстайна тенденції переходу до транснаціональної економіки і транснаціональної політики тлумачаться на основі дихотомічного розрізнення сукупності автономних одиниць і системи зв’язків між ними. Суспільні зміни розглядаються переважно як процеси на супранаціональному рівні (виникнення мережі інтернаціональних зв’язків). На рівні національному зміни не мають радикального характеру (сталість національно-державної визначеності соціальної організації одиниць у системі). На субнаціональному рівні (усередині одиниць) процеси взагалі не розглядаються як системні зміни. Таким чином, логічна структура моделі світової системи зводить зміни, які спостерігаються в ній, до схеми “міжнародний поділ праці + міждержавний баланс сил/ інтересів”. Послідовні прихильники парадигми світової системи заперечують використання терміну “глобалізація”, розглядаючи його лише як вимогу кон’юнктури [573, p. 28]. Лідер критиків дискурсу глобалізації І.Валлерстайн вважає, що “цей дискурс є насправді гігантською неправильною інтерпретацією (misreading) сучасної реальності – обманом, нав’язаним нам владними групами і, навіть гірше, обманом, що ми нав’язали самі собі, найчастіше від розпачу” [86, с. 250]. І. Валлерстайн пропонує інтерпретувати емпірично фіксовані суспільні зміни як перехід (transition) капіталістичної світо-системи у фазу кризи, початок якої стався у 1967 – 1973 роках. Ця фаза тлумачиться як невід’ємна складова життєвого циклу (зародження – розквіт – криза) світо-економіки. Менш послідовні прихильники парадигми світової системи, орієнтовані на панівний у сучасних суспільних науках дискурс, адаптували поняття глобалізації і створили перші теоретичні її моделі. Прикладом можуть слугувати роботи Е. Гідденса “Наслідки сучасності” (1990 р.) [459] і Л. Склера “Соціологія глобальної системи” (1991 р.) [545]. Е. Гідденс визначає глобалізацію як інтенсифікацію „загальносвітових (worldwide) соціальних відносин, які пов’язують окремі локальності (localities) таким чином, що локальні події визначаються подіями, які відбуваються за багато миль від них, і навпаки” [459, p. 64]. Вчений розглядає глобалізацію як безпосереднє продовження модернізації, вважаючи, що сучасності (Modernity) внутрішньопритаманна глобалізація [459, p. 63]. Оскільки модернізація, за Е. Гідденсом, полягає в автономізації соціальних відносин від локальних умов взаємодій, то поширення дії деконтекстуалізуючих інститутів на весь світ можна вважати продовженням модернізації у формі глобалізації. Сучасна соціальна система формується в чотирьох інституціональних вимірах, і, відповідно, глобалізація також розглядається в чотирьох вимірах. Цими вимірами є світова капіталістична економіка, система національних держав, світовий військовий порядок, міжнародний поділ праці [459, с. 71]. Можна помітити, що насправді в моделі Е. Гідденса не чотири, а тільки два інституціональні виміри системи: світова економіка і світова політика. У цьому його теорія близька до теорії світ-системи І.Валлерстайна. Різниця в тому, що в моделі Е.Гідденса трансформація системи відбувається не тільки на рівні системних зв’язків (глобальному), але й на рівні елементів системи, що пов’язуються, – “локальних подій” (локальному). Тому для теорії Е.Гідденса термін “глобалізація”, який за змістом означає всеохоплення, тотальність, більш адекватний, ніж термін “інтернаціоналізація”, пов’язаний лише з міждержавними відносинами. Л.Склер, як і Е.Гідденс, замість терміну “інтернаціоналізація” використовує термін “глобалізація”, оскільки вважає, що найактуальнішим є процес формування системи транснаціональних практик, які автономізуються від умов у межах національних держав і національно-державних інтересів у міжнародних відносинах. Транснаціональні практики, за Л.Склером, існують на трьох рівнях, які аналітично розрізняються: економічному, політичному та ідеолого-культурному [545, p. 7]. На кожному утворюється базовий інститут, який стимулює глобалізацію. На рівні економіки це ТНК, на рівні політики – транснаціональний клас капіталістів, на рівні ідеології та культури – консьюмеризм. За такої інтерпретації поняття “інститут” можна визначити глобалізацію як сукупність процесів формування системи транснаціонального капіталізму, що перебуває в межах національно-державних кордонів. Отже, глобальна система Л.Склера виникає як структура, аналогічна світо-системі І.Валлерстайна. Незважаючи на те, що Л.Склер пише про три інституціональні рівні транснаціональних практик, насправді в його моделі, як і в моделі І. Валлерстайна, розглядаються лише два рівні – економіка і політика. Місце заявленого третього рівня – культури посідає консьюмеризм, який розглядається як ідеологізована економічна або комерціалізована ідеологічна практика. 2. Друга школа глобалістики представляє основну концепцію «Сталого розвитку». Ця парадигма розроблена під керівництвом Лестера Рассела Брауна в Інституті світових досліджень (Вашингтон (США), 1975), який провів ряд проектів на тему «Стан світу» у 1980-ті. Міжнародна комісія ООН з навколишнього середовища і розвитку використала цю глобальну концепцію для підготовки доповіді «Наше спільне майбутнє» (1987 р.). Генеральна Асамблея ООН прийняла спеціальну резолюцію «Екологічна перспектива до 2000 року і надалі» (1987 р.), згідно з якою сталий розвиток повинен стати пріоритетним принципом діяльності ООН, урядів і приватних підприємств, організацій та установ. Ця школа глобалістики може вважатись передвісницею еколого-економічної школи, яка виникла вже в 90-ті роки ХХ століття і, яка прагне довести можливість поєднання екологічних і економічних інтересів у процесах глобального розвитку.
Вся работа доступна по ссылке |
|