Ефективність антикризового менеджменту соціально-економічного розвитку регіону

Проблема забезпечення ефективності антикризового менеджменту соціально-економічного розвитку регіону постійно перебуває в центрі уваги теорії й практики регіонального управління. Однак у сучасних кризових умовах вона набула особливої значимості, оскільки кризові умови господарювання вимагають формування ефективних і дієвих механізмів управління цими складними територіальними системами, які б, ґрунтуючись на новітніх наукових досягненнях, давали змогу ефективно розв’язувати актуальні проблеми подолання кризи з мінімальними негативними соціальними та економічними наслідками, а також сприяли попередженню виникнення кризи на мезорівні.

Задля попередження появи криз у соціально-економічному розвитку регіону, застосування системи антикризового управління регіоном важливо дослідити наявні підходи до методологічної сутності ефективності регіонального управління з метою подальшої розробки методики аналізу ефективності антикризового менеджменту соціально-економічного розвитку регіону, що дає нам змогу більш комплексно й системно підійти до розв’язання цієї проблеми.

У сучасній науковій літературі висвітлено окремі підходи до кризовості та ефективності антикризового менеджменту регіону. У цьому напрямі доцільно розглянути дослідження І. Артима, М. Лесечка, Р. Рудніцької [133], Р. Білик [134], Е. Ведунга [135], З. Герасимчук [136], А. Гошка [137],                             В. Дзюндзюка[138], С. Мельника [139].

Проте варто відзначити, що досі немає чіткого тлумачення категорії «ефективність» із позиції науки управління й регіональної економіки, недостатньо визначено її зміст, належно не вивчено чинники, які впливають на ефективність управління регіоном, відсутня єдина методика оцінювання рівня ефективності і регіонального управління, і АМСЕРР.

Відповідно, також у сучасній науковій літературі не знайшли остаточного вирішення питання, пов’язані з підходом до визначення сутності ефективності антикризового менеджменту соціально-економічного розвитку регіону, що приводить до необхідності деталізації сутності ефективності управління та розгляду його концепцій.

Поняття «ефективність управління» складне й багатогранне. У загальнонауковому розумінні ефективний (від латин. effectivus) – дієвий, продуктивний, той, що дає певний ефект [140]. Відповідно, в основі визначення ефективності лежить оцінка ефекту певної дії або процесу. Однак «ефект» та «ефективність» – різні поняття [141].

Більшість учених поділяють думку, що ефективність – це відносна категорія, відношення корисного ефекту (результату) до витрат на його отримання, здатність приносити ефект, спричиняти дію [142]. Водночас З. П. Рум’янцева [143] вказує на те, що категорія ефективності не має бути обмеженою тільки порівнянням результату з витратами, ще й можливе порівняння результату з поставленими цілями. Слід відзначити, що дещо відрізняється від інших визначення О. Л. Устенко [144], який, розглядаючи ефективність, запроваджує фактор часу. Отже, ефективність – це комплексне поняття; ця категорія носить управлінський характер і відображає, передусім, ступінь досягнення поставлених цілей. Ефективність – це завжди певне співвідношення (результату з цілями або результату з витратами на його отримання), тобто це величина відносна й визначається за певний період часу.

Багатогранність форм вияву ефектів управлінської праці, різноманітність витрат (ресурсів), що спричинюють їх виникнення, та існування різних способів оцінки і ефекту, і витрат нерідко призводять до змішування категорії ефективності з поняттями продуктивності та якості управління. Цей факт можна пояснити тим, що в прямому сенсі «ефективне» означає результативне, дієве, продуктивне [145].

Ефективність передбачає можливість оцінки, порівняння альтернатив (результатів, способів розвитку тощо). Як стверджує група учених на чолі з                   І. І. Мазур [146], ефективність існує за наявності:

–·певної точки відліку, бази й критеріїв для порівняння та оцінки;

–·установленої системи (ієрархії) цілей розвитку системи;

–·установлених обмежень (умов) внутрішнього й зовнішнього стосовно системи середовища, які задають певний діапазон розвитку системи, результатів її функціонування, альтернатив.

Загальновизнаним є те, що ефективність – це співвідношення результату до витрат на його отримання; ця категорія носить управлінський характер і відображає ступінь досягнення цілей.

Як бачимо, існує суперечність щодо чіткого розуміння ефективності, досягнутої в результаті управління, у тому числі й регіонального, що б  характеризувало основну мету антикризового регіонального менеджменту.

Зі свого боку, аналіз наявних підходів до визначення ефективності управління дає підставу для висновку, що більшість дослідників акцентували свою увагу на розробці концепцій ефективності управління, де як об’єктом є або макрорівень (національна економіка), або мікрорівень (рівень підприємства чи організації), залишаючи поза увагою мезорівень, тобто регіони держави.

Водночас вважаємо, що ефективність антикризового управління на мезорівні (регіональному рівні) залежить, з одного боку, від здатності регіону протистояти кризовим ситуаціям, вчасно їх виявляти та попереджувати негативний вплив, з іншого – від фінансової спроможності регіону покривати свої поточні видатки, здатності регіональних систем формувати власні фінансові ресурси (як доходи місцевих бюджетів, так і доходи бюджетів розвитку) як превентивний інструмент антикризового менеджменту.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/39450.html