Загальні засади звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Політичні, економічні, соціальні та правові реформи, що проводяться в нашому суспільстві, стосуються всіх верств населення, в тому числі і неповнолітніх. Певним критерієм моральності суспільства може служити турбота держави про виховання, розвиток і продуктивну зайнятість підростаючого покоління. У сучасних умовах розвитку України одним з найважливіших завдань суспільства та держави є турботливе ставлення до підростаючого покоління. На сучасному етапі розвитку суспільства, який характеризується загостренням економічних та соціальних проблем, послабленням інституту сім’ї, зростанням кількості неповних сімей та розлучень, фактів жорстокого поводження з дітьми з боку їх рідних і близьких, дитячою бездоглядністю та безпритульністю, значним розповсюдженням вживання дітьми та підлітками алкоголю, наркотичних засобів та психотропних речовин, питання суспільного контролю та стримування асоціальної поведінки дітей і молоді, в тому числі і заходами кримінально-правового впливу, набуває особливої гостроти та актуальності.

У березні 2012 р. Інститут Горшеніна спільно з щотижневиком «Коментарі» провів соціологічне дослідження серед молоді України, яке показало, що останнім часом в Україні розвиваються негативні процеси в духовній сфері, деформуються моральні засади суспільства. Найбільш негативні прояви змін у зазначеній сфері відбуваються в психології неповнолітніх, що можна спостерігати в їх поведінці [224].

В юридичній літературі незмінним протягом останніх ста років і достатньо обґрунтованим є тезис про те, що в механізмі злочинної поведінки неповнолітніх суттєва роль належить зовнішнім умовам (соціальному середовищу), які обумовлюють недостатність виховного впливу на дітей і підлітків, а не їх негативним особистим характеристикам. Тому реакція держави на злочини неповнолітніх повинна бути виражена не стільки в застосуванні каральних репресивних заходів, а методами соціалізації та виховання. У зв’язку з цим важливо не карати суворо і жорстко неповнолітніх за будь-який прояв протиправної поведінки, а знаходити розумний баланс у застосуванні мір покарання та інших заходів кримінально-правового впливу в напрямі попередження злочинів та правопорушень. Серед цих заходів значне місце займають примусові заходи виховного характеру, які застосовуються до неповнолітніх при звільненні їх від кримінальної відповідальності та покарання.

Закріплення в чинному кримінальному законодавстві інститутів звільнення від кримінальної відповідальності і звільнення від покарання повністю відповідає принципам гуманізму, справедливості та економії кримінально-правової репресії. Суть цих принципів прямо не відображена в нормах закону про кримінальну відповідальність, існують лише доктринальні підходи щодо їх розуміння. Так, зміст принципу гуманізму полягає, як вважають науковці, в тому, що людина як вища цінність, охороняється всією системою кримінального права [229, с. 671].

Гуманістичний потенціал є органічною властивістю, якістю цивілізованого суспільства і з огляду на це не може бути «дарований» суспільству за чиєюсь доброю волею «зверху» або «з-за кордону», а мусить бути вистражданий самим суспільством, його працею. Таке його формування відбувається в усіх сферах суспільного життя впродовж багатьох років під впливом комплексу об’єктивних і суб’єктивних факторів. До їх числа належить кримінально-правова політика держави, яка ефективно сприяє гуманізації суспільства, коли сама базується на гуманних засадах [48, с. 318].

Принцип справедливості встановлює, що покарання та інші заходи кримінально-правового характеру, що застосовуються до особи, яка вчинила злочин, повинні відповідати характеру й суспільній небезпечності кримінального делікту, обставинам його вчинення та характеристикам особи злочинця [132,
с. 39].

 Утримання злочинності на соціально прийнятному рівні, вказував
В.В. Лунєєв, здійснюється двома формами контролю: кримінально-правовим та кримінологічним. Кримінально-правовий контроль переживає довгу та глибоку кризу. «Ножниці» між зростаючою злочинністю та кримінально-правовим контролем постійно збільшуються. Правові, кадрові, фінансові, матеріальні та технічні можливості кримінально-правового контролю в порівнянні з можливостями сучасної злочинності недостатні, фактичне розкриття  злочинності низьке. Причини злочинності при кримінально-правовому контролі знаходяться поза увагою органів кримінальної юстиції. Тюрми та інші місця позбавлення волі переповнені та не виправляють злочинців. Але при всіх недоліках цього контролю викриття та покарання винних залишається традиційним і поки що єдиним важелем стримування злочинності. Кримінологічний контроль, який включає вивчення та усунення (мінімізацію, блокування) причин злочинності, зменшення можливостей вчинення злочинів та їх попередження повинен бути частиною соціально-правової політики держави і найбільш гуманною стратегією стримування злочинності та її окремих видів [100, c. 38]. Гуманна стратегія стримування злочинності, про яку говорив вчений, повинна застосовуватися, на наш погляд, в першу чергу до неповнолітніх, враховуючи вікові особливості цієї категорії злочинців.

Як відмічають науковці, ситуація з неповнолітніми в Україні вкрай тривожна. Серед усіх незалежних країн колишнього СРСР саме в Україні найнижчий відсоток населення віком до 16 років [72, с. 1]. В період кардинальних змін в суспільстві ця категорія осіб залишається однією із найнезахищеніших [78, с. 84].

П.В. Хряпінський серед обставин, що, на його погляд, обумовлюють заохочувальні кримінально-правові норми вказує соціально-гуманістичні обставини та соціально-психологічні обставини [221, с. 17]. До цих норм відносяться і норми, що регулюють звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Вік людини – це різноманітні фази її життя, які характеризуються певними фізіологічними, психологічними властивостями, процесами. Для кожного етапу розвитку характерний визначений рівень психічного розвитку. Вік від 11–12 років до 14–15 років називають підлітковим (згідно ч. 2 ст. 6 Сімейного кодексу України [186] дитина до досягнення нею 14 років вважається малолітньою), вік від 14–15 років до 17–18 років – юнацьким (згідно з ч. 2 ст. 6 Сімейного кодексу України дитина в віці від 14 до 18 років вважається неповнолітньою). Підлітковий вік характеризується, поряд з істотними біологічними змінами, значним підвищенням психічної діяльності в порівнянні з молодшим шкільним віком. На основі змін психіки підліток спроможний осмислити вже не тільки окремі факти і події, але й істотні ознаки, що належать цілому класу предметів. Удосконалюється пам’ять, починає виявлятись критична діяльність розуму, особливо сильно проявляється прагнення до самостійності. Підліток починає орієнтуватися в складних людських взаємовідносинах, у нього зароджується власна думка про людей та події. У підлітковому віці починається найбільш активна стадія процесу формування якостей особи, відношення до соціальних подій, визначається лінія поведінки. У цей час формується цінністно-нормативна система особистості, яка в майбутньому буде впливати на мотивацію дій особи. Але, незважаючи на значний розвиток психіки в цілому, слід мати на увазі, що він являє собою тільки початок у формуванні особистості, деякі психічні особливості ще не тривкі, життєвого досвіду в підлітка немає, відсутні необхідні знання. Підліток схильний фантазувати, наслідувати іншим, легко піддається першому враженню, не вміє достатньо осмислити наслідки своїх дій.

 Вік малолітніх, відмічає Л.І. Божович, є періодом перебудови тих психологічних структур, які склалися раніше, і періодом виникнення нових, які з цього періоду тільки починають розвиватися [14, c. 23].

У малолітніх інтенсивно розвивається та функція свідомості, яка пов’язана з аналізом та контролем, проявляється здатність самостійно та свідомо регулювати свою поведінку. Вони можуть співвідносити свою поведінку не тільки з вимогами своєї сім’ї, групи своїх однолітків, але і з вимогами норм моралі, при цьому вони не просто пасивно слідують вказівкам та заборонам, але й формують своє відношення до них, орієнтуючись на поведінку дорослих. Тому можливо говорити про наявність у малолітніх усвідомлення соціального значення деяких своїх дій, але не всіх, та здатність вибирати інший варіант поведінки. Підлітковий період є найбільш важливим етапом життя людини, який накладає відбиток на все її подальше існування. Саме в цей час відбувається становлення моральних та соціальних установок особистості. На основі отриманих знань, становлення поглядів та переконань, зміни ціннісних орієнтацій у підлітка формується світогляд, який можна порівняти з призмою, крізь яку він бачить та оцінює оточуючу його реальність. Підлітку необхідно прийняти велику кількість відповідальних рішень, вибрати майбутню професію, визначити плани на майбутнє. У підлітковому віці відбувається «кардинальні зміни в організмі дитини на шляху до біологічної зрілості: починається новий етап фізичного розвитку і розгортається процес статевого дозрівання» [136, c. 103]. Ці зміни в організмі обумовлюють такі вікові особливості підлітка, як дратівливість, збудженість, імпульсивність, періодична апатія, млявість, загальна неврівноваженість, допитливість. Складність і суперечливість підліткового періоду у формуванні особистості є результатом того, що з одного боку підліток має риси дитини, з іншого, – у нього з’являються якості, які притаманні дорослому. За думкою багатьох вчених-психологів визначальним феноменом цього періоду виступає саме «почуття  дорослості», внаслідок  чого неповнолітній починає відчувати себе особистістю, яка рівнозначна особистості дорослої людини [20, c. 137]. Звільнення від залежності та підлеглості (реакція емансипації) виявляється в ігноруванні педагогічного авторитету, прагненні звільнитися з-під контролю сім’ї та вчителів. Підліток вимагає відповідного ставлення до себе з боку інших, у нього загострюється почуття особистої гідності, він почуває себе людиною, яку неможливо принизити, образити, вимагає розширення своїх  прав [16, c. 10]. Подібне усвідомлення себе суперечить фактичним можливостям підлітка. Оскільки відношення дорослих часто не відповідають цим вимогам підлітка, останній прагне довести свою незалежність від дорослих або шляхом зневажливого ставлення до старших, або шляхом відкритої протидії вимогам дорослих. Він шукає підтримки у своїх однолітків, які визнають і його «дорослість», і його рівноправність. Виникає таке явище, як комформізм, тобто несвідоме навіювання, що виникає внаслідок подібних у ровесників смаків та стилей поведінки, відношень до норм моралі. Цим пояснюється прагнення підлітків об’єднуватися в неформальні групи, які виникають стихійно на підставі загальних інтересів, спільного відпочинку.  Їх створення не переслідує мети вчинення злочину, але при певних передумовах, таких як соціальна безконтрольність, соціальне неблагополуччя більшості учасників групи, втрата чи послаблення соціально корисних зв’язків та відношень учасників групи, відсутність суспільно корисних занять чи інтересів, наявність у групі осіб, які мають досвід антигромадської поведінки або схильні до неї, вони стають каталізатором злочинної поведінки, підлітки вчиняють злочини в групі або під її впливом [182, c. 74–75].

Психологічні особливості особистості підлітка являють собою симбіоз певних властивостей: пам’ять, сприйняття, відчуття, мислення, здібності, – які залежать як від природних факторів, так і від тренування, розвитку цих якостей [195, c. 154–155].

Підлітковому віку притаманно багато протиріч, він наповнений як хорошими, так і поганими можливостями. Це – час ствердження та самоствердження особистості, час інтенсивного формування переконань, принципів, ідеалів, оціночних понять. У цьому віці формуються установки особи, на основі яких у майбутньому особа буде сприймати інформацію, оцінювати свою поведінку та поведінку інших, визначати засоби для досягнення поставлених цілей. Розуміння підлітками моральних категорій часто має поверховий характер.

Психічні процеси юнацького віку – вік від 15 років до 17–18 років –  значно відрізняються від підліткових. Більш глибоким, досконалим стає розумовий процес, людина спроможна узагальнювати окремі риси явищ, знаходити їхні причини та наслідки, у неї закріплюються вольові та моральні якості, підвищується контроль над своїми вчинками та вчинками оточуючих, появляється спроможність дати їм моральну оцінку. Саме по досягненню 18-річного віку людина має необхідну сукупність знань і відповідний рівень інтелектуального розвитку, що дозволяє їй повністю відповідати за свої вчинки. У віці 16–18 років формуються та закріплюються основні риси особистості людини, з’являється уміння зіставляти свою поведінку і поведінку інших людей із моральними нормами, з’являється необхідність поводитися відповідно до них [74, c. 188].

В Україні підлітковий вік починається з одинадцяти, а дитячий вік закінчується вісімнадцяттю роками, коли особа досягає повноліття і стає повністю дієздатною. Саме по досягненню цього віку людина має необхідну сукупність знань і відповідний рівень інтелектуального розвитку, що дозволяє їй повністю відповідати за свої вчинки. Але не потрібно забувати, що визначені особливості індивідуального розвитку кожної людини можуть у той чи інший бік пересунути вікову межу (12-літня дитина може інколи більше розуміти, ніж 16-літній підліток). Дані психіатрії, психології та педагогіки свідчать про те, що поділ життя людини на певні етапи в залежності від її віку є досить умовним і залежить від багатьох факторів.

Загалом особистість неповнолітнього – це складна система якостей і станів. Одні з них є тимчасовими, інші визначають лінію поведінки та спрямованості особи. Психологи характеризують цей вік такими рисами, як підвищена емоційність, бурхлива активність, різка зміна настроїв, а в конфліктних ситуаціях – грубість, впертість. Іншими словами, труднощі у вихованні неповнолітніх часто пояснюються загальновіковими особливостями. Причиною протиправної поведінки не можна визнавати тільки особливості, пов’язані з віком неповнолітніх, адже тоді потрібно буде визнавати аномалії підліткової поведінки нормою. Загальновікові особливості неповнолітніх зумовлюють не зміст, а динаміку психологічного розвитку, визначають зовнішню, формальну сторону поведінки. Хоча не викликає сумніву необхідність врахування цих особливостей, які притаманні неповнолітнім, тому що при взаємодії з зовнішнім середовищем вони отримують як позитивне, так і негативне забарвлення [60,
 c. 9]. Вікові особливості притаманні кожній людині. Вони є органічною передумовою її формування, здійснюючи опосередкований вплив і на соціалізацію особи [200, c. 163]. Специфічні особливості підліткового віку створюють лише підвищену можливість для виникнення труднощів у вихованні як начального етапу в генезисі протиправної поведінки неповнолітніх, так як цей вік створює сукупність умов, що є найбільш сприятливими як для зовнішніх негативних впливів, так і для проявів внутрішніх генетичних задатків та схильності особи, які до цього часу знаходилися в закритому стані

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/84223.html