Перелік примусових заходів виховного характеру при звільненні неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання

За КК України при звільненні неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання передбачено застосування певних видів примусових заходів виховного характеру, перелік яких визначений у кримінальному законодавстві. Даний перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. На сьогодні існує необхідність поставитися критично до існуючого переліку зазначених заходів впливу через певну неефективність окремих з них. Це і викликало необхідність проведення більш глибокого їх дослідження. Визначаючи перелік примусових заходів виховного характеру, що застосовуються до неповнолітніх, які є суб’єктами злочинів, законодавець повинен враховувати, що способи виховного впливу на особу повинні відповідати способам отримання та засвоєння цією особою інформації. Коли неповнолітні психологічно не готові до сприйняття деяких примусових заходів виховного характеру, особливо тоді, коли вони протирічать їх звичкам, шкалі цінностей, застосування вказаних заходів є недієвим.

Виховне значення має все те, що не просто запам’ятовується, а набуває для підлітка певного особистого значення, впливає на його відношення до подій, явищ навколишньої дійсності, вчинків інших людей, починає впливати на його поведінку. Якщо примусові заходи виховного характеру не будуть відповідати цим вимогам, не будуть впливати на поведінку неповнолітніх, щодо яких вони застосовуються, не будуть формувати в них позитивні соціально-правові установки, що будуть усувати дефекти правосвідомості та сприяти формуванню звички до правомірної поведінки, то їх застосування не буде мати ніякої ефективності. Зазначені заходи мають виховний та педагогічний акценти, а каральний вплив мінімізується, Метою їх застосування є виховання особи, яка показала свою асоціальну поведінку через вчинення суспільно небезпечного діяння. Шляхом примусу цієї особи до певних дій в інтересах суспільства або окремих осіб здійснюється вплив на формування особистості, оскільки особистість підлітка легко піддається впливові, і при роботі, побудованій на індивідуальних особливостях неповнолітнього, можливо досягти ефективного результату.

Перелік примусових заходів виховного характеру згідно з ч. 2 ст. 105 КК України такий: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Цей перелік є вичерпним, застосовується тільки за рішенням (постановою, вироком) суду. Суд не в змозі на свій розсуд призначити який-небудь інший захід, крім тих, які передбачені в законі. Цей перелік є незмінним і при застосуванні до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною КК України, і при застосуванні до неповнолітніх злочинців при звільненні їх від кримінальної відповідальності і при звільненні від покарання.

До компетенції суду законом віднесено встановлення в кожному конкретному випадку тривалості таких заходів, як передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, педагогічному чи трудовому колективу, а також окремим громадянам та обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього [75. с. 98].

          Відповідно до ч. 3 ст. 105 КК України можливе застосування до неповнолітнього кількох примусових заходів виховного характеру, якщо це припустимо за змістом. Вибір конкретного заходу виховного характеру здійснюється з урахуванням мотивів вчинення неповнолітніми злочину, їх поведінки після вчиненого, а також з урахуванням того, чи застосовувалися до них раніше примусові заходи виховного характеру та які саме [181, c. 97].

Застереження є першим, найбільш м’яким заходом впливу на неповнолітнього, який розрахований на разову дію. Застереження полягає в осуді поведінки неповнолітнього від імені суду, у попередженні про неприпустимість порушення закону в подальшому. У п. 5 постанови ПВСУ № 2 від 15 травня
2006 р. вказано, що застереження є одним з найбільш м’яких заходів виховного характеру, яке може бути зроблено шляхом роз’яснення судом неповнолітньому наслідків його дій: шкоди, завданої охоронюваним законом правам особи (осіб), інтересам суспільства або держави,  та оголошення неповнолітньому осуду за ці дії, а також попередження про більш суворі правові наслідки, які можуть настати в разі продовження ним протиправної поведінки чи вчинення нового злочину.

В ряді випадків недоліки у вихованні підлітка, який вчинив суспільно небезпечне діяння, полягають у тому, що йому своєчасно не було роз’яснено батьками, особами, які їх заміняють, іншими рідними, вчителями небезпечність такої поведінки та її негативні наслідки для потерпілої сторони (фізична, моральна, матеріальна шкода) і для самого неповнолітнього (притягнення до кримінальної відповідальності). Тільки тоді можливо говорити про його застосування. Застереження відноситься до безумовних видів звільнення від кримінальної відповідальності, до евентуальних заходів примусу. Особливість таких заходів проявляється в тому, що несприятливі наслідки порушення умов застереження не є невідворотними: їх настання залежить від поведінки особи, щодо якої воно застосовувалося.  Є.В. Поводова висловлює думку про те, що застереження як захід виховного характеру в тому вигляді, в якому він визначений законодавцем, до примусових заходів віднести не можна, і потрібно виключити застереження із переліку примусових заходів виховного характеру, застосовуваних судом, але зберегти його значення як заходу індивідуально-профілактичного впливу або як заходу дисциплінарного впливу [142, c. 6]. Повністю поділяємо цю думку вченого, вважаємо, що застереження потрібно виключити із переліку примусових заходів виховного характеру, які застосовуються до неповнолітніх злочинців.

В.М. Бурдін зазначає, що такий вплив та досягнення таких самих цілей ставиться і перед будь-яким судовим процесом. Отже, коли суд виносить рішення, згідно з яким він застосовує до неповнолітнього застереження, він просто ще раз піддає неповнолітнього виховному впливові в концентрованій формі, який той вже мав отримати протягом судового розгляду. Але які додаткові негативні наслідки зазнав неповнолітній від застосування такого заходу, окрім впливу, від судового процесу? Жодних, вважає вчений і наводить статистику, з якої вбачається, що з огляду на неефективність цього заходу його практично не застосовують. До того ж незрозуміло, яким чином можна фіксувати ухилення від застосування такого примусового заходу виховного характеру, тоді як ухилення від застосування цих заходів тягне серйозні правові наслідки для неповнолітнього [23, c. 80–81]. Застереження за своєю суттю дуже наближене до зауваження. Останнє соціологи відносять до неформальних негативних санкцій – покарання, не передбаченого офіційними інстанціями, такі як зауваження, насмішка, злий жарт, зневага, недоброзичливий відгук, наклеп тощо [199, c. 347].

Великий тлумачний словник сучасної української мови такі поняття, як застереження та попередження тлумачить майже однаково: «застереження» –  дія за значенням застерегти; те, що застерігає від чого-небудь; попередження; «попередження» – наперед зроблене повідомлення про що-небудь; застереження проти чого-небудь; наказ, вказівка зробити що-небудь; погроза; запобігання вияву чого-небудь небажаного [25, c. 331, 865 ].

Для корегування поведінки неповнолітніх, які порушили кримінальний закон, потрібна систематична тривала робота для того, щоб стерти різні прояви протиправної поведінки: вседозволеності, жорстокості. Якщо неповнолітній вчинив злочин, то він уже не сприймає інтереси оточуючих, не розуміє коректного прохання, тому в даному випадку застереження уже не має належного впливу. Виховання, яке спирається лише на силу слова, є малоефективним, адже виховують не стільки настанови, скільки повсякденна практика.

Огляд судової практики свідчить, що у разі звільнення неповнолітнього від покарання застереження застосовується досить часто, інколи – самостійно, частіше – в поєднанні з такими заходами, як передача під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють,та обмеження дозвілля. Із 150 вивчених справ у 35 справах  застосовувалося застереження, як правило, у поєднанні з таким заходом як передача під нагляд батьків або опікунів, або у поєднанні з таким заходом як обмеженням дозвілля і встановленням особливих вимог до поведінки неповнолітнього (Додаток А).

Анкетування неповнолітніх (учнів 11 класів) та практичних працівників показує, що цей захід сприймається учнями як щось несерйозне, малозначуще,  практичні працівники вважають цей виховний захід при самостійному застосуванні недостатнім для виховання (виправлення) сьогоднішніх неповнолітніх, які вчинили злочин. Опитування показало, що менше 3 % респондентів погоджується з ефективністю вказаного заходу (Додатки Г,Е), що ще раз підтверджує висловлену думку про необхідність виключення зазначеного заходу із переліку примусових заходів виховного характеру, які застосовуються до неповнолітніх при звільненні їх від покарання.

 Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього. Закон не вказує перелік форм обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, законодавець обмежився лише загальними формулюваннями: обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки. що, на наш погляд, не є правильним.

А.А. Герцензон вказував, що Вольтер, Монтеск'є, Беккаріа, Радищев та інші просвітителі XVIII ст. доводили, що тлумачення законів протирічить самій природі законів. Закони повинні застосовуватися точно за їх «буквою», в повній відповідності до їх тексту. Для цього необхідною умовою є ясність, загальнодоступність, точність законів [45, c. 193].

На цю сторону питання звертав увагу і М.С. Таганцев: «Чим досконаліший кримінальний закон, чим більше в ньому заміняються конкретні ознаки узагальнюючими юридичними поняттями, чим суворіша застосовувана законодавцем мова, тим більше значення отримують для вірності його застосування наукові прийоми тлумачення законів, тому що тільки тоді місце посилань на казуси та прецеденти займає логічний розвиток понять, які містяться в законі, тільки тоді можливе застосування до даних практичного життя основ наукової розробки права» [198, c. 167].

Розкриття поняття обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього дано в п. 6 постанови ПВСУ від 15 травня 2006 р.
№ 2, згідно з якою його слід розуміти як обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборону відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місця проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; покладення обов’язку продовжити навчання, пройти курс лікування (за наявності хворобливого потягу до спиртного або в разі вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів) тощо.

Неповнолітньому можуть бути пред’явлені і інші вимоги, необхідні для його виправлення. Вимоги ці повинні бути доцільними, не бути жорстокими, не спричиняти шкоду неповнолітньому, не принижувати його гідність. Вибір конкретної форми обмеження дозвілля і встановлення вимог до поведінки неповнолітнього повинен бути обумовлений цілями соціально-психологічної реабілітації неповнолітнього і попередження вчинення ним нових злочинів.

 Відповідно до ч. 3 ст. 105 КК України суд у кожному випадку встановлює конкретний термін, протягом якого органи, що здійснюють контроль та нагляд за поведінкою неповнолітнього, повинні пред’являти особливі вимоги щодо неї, а неповнолітній зобов’язаний їх дотримувати. З урахуванням даних про особу неповнолітнього та характеру вчиненого ним злочину суд визначає, які види дозвілля слід обмежити, а які – заборонити, або які обов’язки покласти на неповнолітнього і на який саме термін. Тривалість останнього має бути достатньою для виправлення неповнолітнього. На практиці обмеження дозвілля чи інші особливі вимоги щодо поведінки неповнолітнього можуть установлюватися на декілька місяців, що пов’язано, наприклад, із необхідністю пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, позбутися інших шкідливих для здоров’я звичок або закінчити навчання в школі, одержати професійні навики та працевлаштуватися (іноді – і на певний період після цього). Огляд судової практики свідчить, що в разі застосування цього заходу суди, як правило, визначають строк його застосування (у більшості випадків – один рік), але є випадки застосування цього заходу без визначення строку, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 105 КК України (Додаток А).

Із 150 вивчених справ цей захід застосовувався у 15 справах, як правило, у поєднанні з таким заходом, як застереження, або у поєднанні з таким заходом, як передача під нагляд батьків. Із 15 справ у 3 випадках не було вказано строк, на який призначається даний виховний захід, у інших випадках – строк вказано (6 місяців, 10 місяців, 1 рік, 2 роки, до досягнення неповнолітнім повноліття). Але в усіх випадках цей захід не був чітко виписаний, а такі формулювання в судових актах, як обмеження дозвілля, обмеження перебування поза домівкою, на наш погляд, є недостатніми. Тільки в одній справі, за якою застосовувався цей захід, було вказано «обмеження перебування поза домівкою після 21 год.» (Додаток А).

Отже, суди або не застосовують цей захід, або у випадку його застосовування допускають багато помилок, а саме: вказують «обмеження
перебування поза домівкою», не вказуючи години, часто суди вказують «обмеження дозвілля», не конкретизуючи, в чому це полягає, інколи суди не вказують строк, на який призначається цей захід. Ці помилки в  практиці свідчать про те, що захід у формі обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього вимагає чіткої правової регламентації обмежень поведінки особи, до якої він застосовується, та визначення його тривалості.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/84223.html