У нас уже 242733 рефератов, курсовых и дипломных работ

Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Книга жалоб
и предложений

Методологічні основи РТДе

Методологію розглядають як учення про структуру, логічність організації, методи та засоби діяльності. Традиційно методологію трактують як систему принципів і способів організації та побудови теоретичної та практичної діяльності, а також учення про цю систему.
Виділяють три підходи до тлумачення категорії “методологія”:
1. є наукою про методи;
2. є системою найзагальніших принципів, положень і методів, що становить пізнавальну основу наукового знання;
3. є сукупністю прийомів, способів і процедур, які застосовують в окремих науках [286].
Існує класифікація, згідно з якою методологію поділяють на змістовну і формальну. Змістовна методологія охоплює такі проблеми: структура наукового знання взагалі й наукової теорії зокрема; виникнення, функціонування і зміни наукових теорій; понятійно-категорійний каркас науки та її окремих дисциплін; оцінка схем пояснення, прийнятих у науці; умови й критерії науковості. Формальні аспекти методології пов’язані з аналізом мови науки, формальною структурою наукового пояснення, описом і аналізом формальних та формалізованих методів дослідження, зокрема методів побудови наукових теорій та умов їхньої логічної достовірності [244].
За визначенням Е. Алаєва, методологія – це “сукупність найістотніших елементів теорії, конструктивних для самої науки; методологія, на відміну від теорії, не приносить нового знання; на відміну від концепції, не слугує основою для практики; але вона розвиває в науці елементи, без яких неможливий розвиток самої науки. Образно кажучи, методологія – це концепція розвитку теорії, а концепція – методологія переходу від теорії до практики” [2].
Професор О. Шаблій зазначає, що важливим положенням у методології є насамперед те, “що кожен метод дослідження сам має бути теоретично обґрунтованим” [366].
58
Важливе значення у методології має проблема співвідношення понять “метод“ і “підхід”. Деякі філософи ототожнюють ці поняття. Український філософ Л. Дротянко вважає, що науковий метод багатший, повніший, змістовніший, ніж підхід. Аж ніяк не кожен підхід може перетворитися на метод, тоді як метод може спиратися на декілька пов’язаних між собою підходів, наприклад, широко відомий нині системно-структурний метод пізнання ґрунтується на системному і структурному підходах до вивчення явищ [135].
Львівський філософ Е. Семенюк наголосив на відносності розмежування у пізнанні підходу й методу. Це можна пояснити тим, що напрям дослідження і його спосіб внутрішньо пов’язані, злиті, їх важко розділити абсолютно (не кажучи про те, що пізнання взагалі – це єдиний, цілісний нерозривний процес, і уявно препарувати його на складові частини можна лише умовно). Обсяги конкретних методів і підходів співвідносяться між собою цілком по-різному: на базі одного підходу (якщо він достатньо широкий) може виникнути декілька методів пізнання, і, навпаки, декілька підходів можуть поступово перерости в єдиний широкий метод пізнання. Вчений так визначив підхід до пізнання: “…це – логіко-гносеологічне і методологічне утворення, яке максимально строго виражає тільки спрямованість наукового дослідження, обмежує його, як звичайно, одним аспектом (максимум – декількома взаємопов’язаними напрямами), але, на відміну від методу, принципово позбавлене яких-небудь обмежень і навіть чіткої фіксації тих засобів, якими проводять дослідження” [302, с. 116].
Проблему співвідношення категорій “метод” та “підхід” розглядали географи. Львівський економіко-географ О. Ващенко вважав ці поняття синонімами [235, с. 5-12].
Російські економіко-географи А. Анохін та А. Костяєв висловили думку про те, що підхід є ширшим, ніж метод. Як підхід вони розуміють стратегію, а як метод – тактичне знаряддя дослідження. Подібних поглядів дотримується
59
проф. О. Шаблій, який вважає поняття наукового підходу, як і принципу, ширшим від методу [366].
Дослідження рекреаційно-туристичних дестинацій базується на застосуванні системи наукових підходів і методів (табл. 1.2).
Ми підтримуємо думку В. Пащенка [261] про те, що у наукових дослідженнях, пов’язаних із розвитком туристсько-рекреаційної сфери діяльності доцільно застосовувати “конструктивно-географічний підхід з його геоекологічним змістом та комплексом теоретико-методичних складових”: конструктивно-географічний; конструктивістський; системний; холістичний; моделювання.
Серед підходів, які доцільно застосовувати у вивченні туристичних дестинацій, найбільш використовуваними є логічний, теоретичний і лінгвіністичний.
Елементами логічного підходу є думка, правило й логіка. Крім того, звертають увагу на відповідність постановки проблеми і сформульованих висновків правилам діалектичної логіки (діалектичний підхід), наслідувати яку важливо тоді, коли йдеться про сумісне й водночас самостійне (незалежне) існування протилежних структур.
Теоретичний підхід визначає понятійний апарат, аксіоматичну базу формування алгоритму дослідження; комплексно поєднує авторське бачення основи дослідження.
Лінгвістичний підхід покликаний вивчати предмет на засадах коректного використання географічних термінів, дає змогу впроваджувати визначення, які відповідають умовам території. Його складовими є конструктивна термінологія, яка вміло їх трактує. Сутність окремого терміна (поняття) по-різному інтерпретують у різних природних умовах і різні дослідники, тому важливо коректно їх використовувати. Система географічних понять відображає властивості складних об’єктів та їх змінність у просторі й часі.