---

Сутність загальних засад цивільного законодавства та їх співвідношення з принципами цивільного права

З введенням в новому ЦК України ст. 3 «Загальні засади цивільного законодавства» поряд з категорією «принципи цивільного права» постала нова категорія – «засади цивільного законодавства». При чому остання є категорією суто позитивного права.

ЦК України найбільший кодифікаційний акт в системі українського законодавства та має 1308 статті.

Такий об’ємний документ уперше побудований на нормативно-систематизованих загальних засадах, які об’єктивно відбивають досягнення правової культури, що відносяться до регулювання економічних відносин нашого суспільства. Це, передусім, питання власності, правового статусу суб’єктів, різноманітних відносин цивільного обороту і супутніх йому інститутів розвиненого ринку [230, с. 141].

Безперечно, що саме загальні засади законодавства надають ЦК України стабілізуючу і об’єднувальну роль, виступаючи в ролі системостворюючого чинника. Вони закріплюють передусім принципи, або початкові положення, що мають стержневе значення для усієї системи цивільного права.

Обумовлено таке збільшення обсягу ЦК України не «загарбницькими» спрямуваннями цивілістів, а чисто об’єктивними чинниками. В умовах ринку ця тенденція очевидно неминуча, оскільки залучення до обороту все нових і нових об’єктів власності (земельні ділянки, житла тощо) пов’язано з розширенням сфери впливу норм цивільного законодавства, з регулюванням відповідних суспільних відносин на основі принципів рівності, неприпустимості довільного втручання в приватні справи [200, с. 44].

При цьому, варто відмітити, що поява норми про загальні засади цивільного законодавства – показник правового прогресу у сфері цивільно-правового регулювання, якому передували наступні еволюційні моменти, пов’язані з поступовим накопиченням теоретичних знань, що збагачують вже існуючі уявлення про правові ідеї, способи їх впливу на законодавство і формах відображення в ньому. Перший – відмежування принципових засадничих ідей від економічних законів, закономірностей, політичних гасел і декларацій. Другий – надання цим ідеям наукової обґрунтованості, з тим, щоб вони потенційно були здатні до законодавчого втілення. Третій – усвідомлення необхідності безпосереднього нормативного закріплення цих загальнозначущих соціальних ідей в якості заголовних в перших нормах цивільного законодавства для надання усім іншим нормам єдності і послідовності. У результаті процес еволюції закономірно привів до того, що в цих явищах нормативно-правової дійсності послідовно з’єдналися три компоненти: принципова ідея; межі застосування і реалізації цивільно-правових норм зовні; нормативна основа для регулювання конкретних юридичних ситуацій [230, с. 130].

«Місія» цивільного права полягає в тому, що воно вводить в життя і здатне зробити реальними, юридично забезпеченими високе становище особи в суспільстві і її дійсну, захищену свободу в області власності, усього комплексу майнових і особистих немайнових відносин, в інших важливих областях життєдіяльності людини. Примітна риса ЦК України – це послідовний і концентрований вираз в ньому ідеології приватного права [5, с. 73], зокрема у вигляді загальних засад.

Назва та розташування загальних засад у ЦК України говорить про те, що вони мають засадниче значення не лише для інших розділів ЦК України, але і усієї системи актів цивільного законодавства, а також – для правозастосовної практики.

Разом з тим виникла проблема методологічного характеру – чи являються наведені поняття однопорядковими. Так, оскільки у цивілістиці такий термін як «засади» не вживається у самостійному значені, у наукових дослідженнях загальні засади досить часто називають принципами, фактично ототожнюючи ці поняття.

У зв’язку з існуючим в науці підходом, питання про те чи можна вважати загальні засади цивільного законодавства самостійними правовими положеннями і в якому ступені їм властиво властивість нормативності, продовжує обговорюватися лише в контексті загальної проблеми принципів права. А якщо врахувати, що ця проблема на сьогодні не спирається на чітку концептуальну основу, то на категорію «основні начала» («загальні засади» – за термінологією ЦК України) автоматично переносяться усі достоїнства і недоліки проблематики правових принципів. Наслідком такої ситуації може стати те, що повною мірою торкнулося правових принципів: в теорії їм приділяється багато уваги, на практиці ж їх авторитет дуже і дуже обмежений [230, с. 137].

У сучасній науці збереглось закладене в античності відношення до категорії «засада» як найважливішому методологічному засобу пізнання реальності, а в лінгвістиці – під цим терміном розуміють джерело, причину, яка породжує певні наслідки, принцип, базис, фундамент, на якому ґрунтується певна конструкція (матеріальна чи теоретична) [18, с. 21].

Останнім часом у юридичній літературі все частіше підіймаються питання співвідношення понять «засади цивільного законодавства» та «принципи цивільного права» [533; 531]. Проблема співвідношення цих категорій має не лише теоретичне, але й практичне значення, оскільки від того, у якому ступені те чи інше поняття конкретизує природну сутність права, залежить їхнє застосування у правозастосовчій практиці.

Поняття «принципи цивільного права» і «загальні засади цивільного законодавства» часто вченими ототожнюються без якої-небудь аргументації. Однак, змішення категорій «правова ідея» з принципами права і ототожнення усіх принципів права з загальними засадами законодавства недоречне.

Необхідно розмежовувати поняття принципу цивільного права і загальних засад цивільного законодавства. А.С. Гайдук відмічає, що принципи і основні засади законодавства є не паралельно існуючими категоріями, а лише двома сторонами одного явища – правових ідей-принципів, що відрізняються тільки тим, що одні з них отримали вже закріплення в чинному законодавстві, а інші ще ні [97, с. 5].

Як заначає О.Г. Комісарова, вживання словосполучення «основні засади цивільного законодавства» поряд із терміном «принцип», а не замість нього, цілком природно ставить перед наукою і правозастосовчою практикою наступні питання: 1) чи виправдано таке доповнення норм ЦК, або ті постулати, які виражає нова категорія, могли бути сформульовані за допомогою іншої, відомої, хоча і не безперечної «принципи цивільного права»; 2) про співвідношення вказаних категорій: чи йде мова про «онтологічних двійників», або кожна з них несе власне юридико-смислове навантаження в цивільно-правовій дійсності або ж одна – «основні засади» є досконалішою формою прояву іншої – «принципи» [230, с. 23].

З цього питання немає єдності і в законодавчих актах. Так, у Земельному кодексі (ст. 50) йдеться про принципи правового регулювання, у законі «Про прокуратуру» (ст. 6) – про принципи організації і діяльності прокуратури, у Господарському кодексі (ст. 6) – про загальні принципи господарювання, у Сімейному кодексі (ст. 7) – про загальні засади регулювання відповідних відносин. Таких прикладів можна наводити багато, що свідчить про вживання цих понять законодавцем як тотожних чи про відсутність єдиних правил законодавчої техніки [113, с. 18].

На думку О.Г. Комісарової, використовуючи термін «основні засади», законодавець мав на увазі основоположні правові ідеї як джерело, фундамент того, з урахуванням чого здійснюється правове регулювання майнових і особистих немайнових відносин. Упроваджуючи засади в матерію права, що об’єктивується, він на вищому рівні нормативного узагальнення (в порівнянні з іншими нормами) сформулював правила про належну і дозволену поведінку. Проте наука цивільного права не сприйняла цей термін в його самостійному значенні, і учені, досліджуючи засадні положення цивільного законодавства, продовжують іменувати їх правовими принципами. При цьому ніяких спеціальних обмовок не робиться. Поняття «правові принципи» і «основні засади» ототожнюються [227].

Проблема співвідношення цих категорій ускладнюється тим, що у словниках поняття «принципи» визначається через поняття «засади».

Так, за словником С. Ожегова «принцип – це переконання, основне засадне положення», «засада – першоджерело, основа, основні положення». За словником В. Даля, принцип – це наукова або етична засада, правило, основа, від якої не відступають, «засада – джерело, основа». У фундаментальному словнику української мови Б. Грінченка поняття принципів взагалі не згадується. Натомість, вживаним було поняття «засади» у значенні «підґрунтя, основа». Принцип (лат.: начало, основа) – 1) первоначало, те, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки; 2) внутрішнє переконання людини [469].

Можна зробити висновок, що терміни «принцип» та «засада» – це надзвичайно близькі поняття.

І це не дивно, адже принципами права є об’єктивно властиві праву відправні засади у значенні «основні положення, основи». Це своєрідний базис, на якому вибудовується система права і який визначає зміст правових норм тієї чи іншої галузі права. Отже, з цього ми можемо зробити висновок, що поняття «принципи цивільного права» та «засади цивільного права» є категоріями тотожними, синонімічними. Але слід при цьому розрізняти поняття «засади права» та «засади законодавства». Якщо засади права це фактично інша назва принципів права, то засади законодавства і принципи права не можна розглядати як однопорядкові поняття.

Як зазначає Н.П. Асланян, категорію «засади» необхідно розглядати залежно від методологічних орієнтацій і як об’єктивні чинники правостворення, і як керівні ідеї, що знайшли закріплення в позитивному праві, тобто є принципами законодавства [19, с. 6].

На думку О.Г. Комісарової, правові ідеї (принципи) і загальні засади знаходяться в одній правовій системі, хоча і на різних рівнях, і, безумовно, потребують розмежування. Так, принцип в праві – це правова ідея, яка у вигляді даних науки, розробок видатних юристів і політичних діячів в тому або іншому ступені впливає на розсуд законодавця. Загальні засади – це узагальнення нормативного рівня як результат проходження науково абстрагованих ідей через свідомість законодавця, що безпосередньо виявилася в матерії об’єктивного права. Тобто загальні засади – категорія історична, вона – результат тривалого розвитку права. Правові принципи, багато років знаходяться на межі теорії і права, стають правовими постулатами, утілившись на певному етапі буття в нормативні засади [227, с. 19].

Об’єктивний аналіз співвідношення правових категорій: «основні засади цивільного законодавства», «принципи права», «принципи цивільного права», їх юридичних ознак, місця і ролі кожної в числі інших правових явищ, можливий лише з урахуванням двох аспектів поняття «принцип», зазначає О.Г. Комісарова. Перший – вони явища суспільної свідомості, спосіб теоретизування правового знання, якась підстава для здійснення певної пізнавальної діяльності. Другий – принципи правові – це явища нормативно-правової дійсності. У цій якості вони – засади права позитивного, вироблені правовою доктриною, оцінені і сприйняті законодавцем. Виходячи з цього цивільно-правові принципи – це категорія збірна, утворюючі елементи якої повинні мати строгу диференціацію.

Основні засади цивільного законодавства, на думку О.Г. Комісарової, розглядаються як такі, що викристализувались у процесі законотворчості, нормативно оформлені, основоположні, заголовні ідеї, що носять характер фундаментальних і опорних для всього цивільно-правового регулювання і які несуть в своєму змісті інформацію про способи, властивості і ознаки правового регулювання у сфері майнових і особистих немайнових відносин (рівність учасників відносин, свобода договору, неприпустимість зловживання цивільними правами, безперешкодна реалізація цивільних прав). Вони, за визначенням О.Г. Комісарової, є «правилами застосування всіх інших правил», а тому їм надається значення засадних постулатів для всього процесу цивільно-правового регулювання.

Говорячи про співвідношення основних засад цивільного законодавства з принципами цивільного права, О.Г. Комісарова доходить висновку про те, що основні засади – це різновид нормативних цивільно-правових принципів, що відносяться до числа законодавчих новел. На відміну від інших правових принципів в цій законодавчій конструкції, послідовно матеріалізувалися як природно-правові, так і державно-правові засади, об’єднавши три компоненти: заголовні, всеосяжні ідеї про нормальне функціонування майнових відносин в суспільстві; межі застосування і реалізації цивільно-правових норм зовні; самостійна нормативна основа для регулювання конкретних юридичних ситуацій. Звідси за змістом кожна основна засада – це об’єднання трьох взаємопов’язаних функцій, не властивих в сукупності іншим правовим категоріям, у тому числі і субпринципам: правозастосовчої і правореалізаційної; конструктивної; правозаповнючої [230, с. 3].

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/38061.html