У нас уже 18447 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини

Особливість приватного права завжди полягала в забезпеченні приватного інтересу, інтересів окремих осіб. Ось чому даний принцип характерний для цивільного права: тут зачіпається приватний інтерес; має місце не звичайне, а довільне втручання в приватну справу [200, с. 46].

Принцип неприпустимості довільного втручання в приватні справи характеризує цивільне право як приватне право. Він звернений передусім до публічної влади і її органів, пряме, безпосереднє втручання яких в приватні справи, у тому числі в господарську діяльність, учасників майнових відносин - товаровласників-власників допустимо тепер тільки у випадках, прямо передбачених законом. У сфері особистих немайнових відносин цей принцип конкретизується також в положеннях про недоторканість приватного життя, особистої і сімейної таємниці особи [128, с. 39].

Особисте життя є історичною категорією і постало в якості цілісного об’єкта правової охорони лише з кінця ХІХ століття, адже до цього право охороняло не особисте життя в цілому, а лише деякі окремі його прояви, передусім житло і листування.

Більше того, історії відомі випадки необмеженого втручання публічної влади у сферу особистого життя людини. Так, за часів імператора Августа у Стародавньому Римі був встановлений прямий обов’язок для всіх чоловіків у віці від 25 до 60 років і для всіх жінок у віці від 20 до 50 років перебувати у шлюбі і мати дітей. Ті, хто не перебував у шлюбі не могли нічого одержувати за заповітами, а ті, хто перебував у шлюбі, але не мав дітей (orbi), могли одержувати тільки половину. Август визначав навіть кількість дітей, яка необхідна мати, щоб не вважатися бездітними: для чоловіків – одна дитина, а для жінок – три (для вільновідпущеників навіть чотири) [343, с. 289]. За радянських часів особисте життя людини також не було забезпечене належним правовим захистом. Сьогодні ситуація змінюється – права і свободи людини визнаються найвищою цінністю і, відповідно, особлива увага приділяється захисту особистого життя людини.

Особисте життя – це особлива частина приватної сфери людської життєдіяльності, яка полягає в різноманітних відносинах, явищах, подіях, що не мають публічного значення, визначається і регулюється самою особою на основі соціальних умов, гарантується та охороняється правом від неправомірних втручань.

Європейський суд з прав людини керується іншою категорією – «приватне життя». Іншою за формою, але тією ж за змістом. Він визначив, що «приватне життя» охоплює фізичну і моральну недоторканність особи, і що саме поняття «приватний» включає в себе право особи обрати певні аспекти свого власного життя – без регламентування з боку уряду, тобто самостійно. При цьому Суд вважає, що не можна зводити поняття «приватного життя» до «внутрішнього кола», в якому окрема особа може жити своїм особистим, власно обраним життям. Навпаки, повага до приватного життя певною мірою має поширюватись і на право встановлювати і розвивати відносини з іншими людьми [534].

Отже, з наведеного можна зробити висновок, що поняття «приватне життя» слід розуміти ширше, ніж поняття «особисте життя», оскільки перше включає не лише «внутрішнє коло» відносин, тобто, наприклад, сімейні відносини, власні звички, але й відносини з іншими людьми, що розширює коло відносин, що підпадають під ознаки «приватних».

На думку О.С. Косача, під приватним життям слід розуміти сукупність форм духовної і фізичної діяльності людини у всіх її правомірних індивідуальних проявах, а також відомості про цю діяльність. При цьому в понятті «приватне життя», на його думку, необхідно виділяти фактичну та інформаційну складову. Фактична складова – це сама духовна і фізична діяльність людини в її правомірних індивідуальних проявах, тобто фактичні явища і відносини приватного життя. Інформаційна складова – це відомості про духовну і фізичну діяльність людини в її правомірних індивідуальних проявах, тобто відомості про фактичні явища і відносини приватного життя [240].

Проаналізуємо, як вітчизняні та російські вчені визначають поняття особистого життя і права на особисте життя. Узагальнення існуючих підходів дозволяє визначити право на особисте життя як окреме, абсолютне особисте немайнове право, що належить кожній фізичній особі від народження незалежно від обсягу дієздатності, і складається з таких правомочностей: мати особисте життя; визначати своє особисте життя і режим доступу до інформації про нього; вимагати від інших осіб утримуватися від втручання в цю сферу життєдіяльності. З урахуванням такого підходу визначається і сутність принципу неприпустимості втручання у сферу особистого життя.

Так, Н. Г. Біляєва зазначає, що неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини (право на недоторканність приватного життя) необхідно розглядати в трьох аспектах: 1) право на недоторканність приватного життя як право індивіда на своє власне життя, на дії по відношенню до самого себе; це право напряму пов’язане з індивідуальністю конкретної особи, а відповідно і з захистом від втручання зі сторони всіх суб’єктів права; 2) право на недоторканність приватного життя як самостійне право, що передбачає неприпустимість втручання в приватне життя особи зі сторони держави, організацій, юридичних та фізичних осіб; 3) право на недоторканність приватного життя як право, суміжне з іншими правами, а саме: з правом недоторканності сімейного життя, з правом на недоторканність житла, з правом на недоторканність кореспонденції [32].

Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини означає вимогу забезпечення свободи особистості, яку іноді іменують «суверенітетом особистості», вкладаючи в це поняття можливість індивіда визначити тип і характер своєї поведінки, своє місце в суспільстві у системі цивільних відносин за власним розсудом [486, с. 16].

Як зазначає Є. А. Суханов, принцип неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини характеризує цивільне право як право приватне [128, с. 63]. Цей принцип означає, що органи державної влади і місцевого самоврядування, а також будь-які інші особи не мають права втручатися в приватні справи суб’єктів цивільного права, якщо вони здійснюють свою діяльність відповідно до вимог законодавства.

Недоторканність приватного життя вперше набула правової регламентації на міжнародному рівні в 1948 р. в ст. 12 Загальної декларації прав людини : «Ніхто не може піддаватися свавільному втручанню в його особисте та приватне життя, свавільним посяганням на його житло, таємницю його юриспруденції чи на його честь та репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання і таких посягань». Пізніше це право отримало своє відображення в Міжнародному пакті про цивільні та політичні права (ст. 17), в Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод (ст. 8), в Конвенції Співдружності Незалежних Держав про права і основні свободи людини (ст. 9) [32].

 Що стосується України, то Конституція України, в ст. 32, проголошує, що «ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України». Цей принцип було деталізовано у книзі другій ЦК України «Особисті немайнові права фізичної особи». ЦК України містить у главі 22 розгалужений перелік особистих немайнових прав, які сприяють фізичній особі у охороні її приватної сфери. На думку Р. Стефанчука, до даних прав, зокрема відносяться:

  • право на особисте життя та його таємницю (ст. 301 ЦК України);
  • право на особисті папери (ст. 303 ЦК України) та розпорядження ними (ст. 304 ЦК України);
  • право на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК України);
  • права, що виникають із цивільно-правового захисту інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок (ст. 307 ЦК України) та охорони інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах (ст. 308 ЦК України) [497, с. 142].

Видається, що до цього переліку слід також віднести право на таємницю про стан здоров’я (ст. 286), право на таємницю сімейного життя (ст. 291), право на вільний вибір роду занять (ст. 312).

Складовими права на особисте життя є: а) право мати особисте життя – можливість фізичної особи бути носієм даного особистого немайнового блага; б) право визначати своє особисте життя – можливість самостійно, на власний розсуд вирішувати, яким чином визначати, організовувати та проводити своє особисте життя, в залежності від власних інтересів та мети. Однак здійснення цього права не повинно порушувати загальні межі цивільних прав; в) право на ознайомлення з обставинами особистого життя – особа самостійно визначає коло осіб, що можуть володіти інформацією про її особисте життя (однак у випадках, коли це прямо передбачено в законі, в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини дане особисте немайнове право може бути обмежене; г) право зберігати у таємниці обставини свого особистого життя означає, що фізична особа має можливість не розголошувати обставини свого особистого життя самостійно, а також вимагати такого нерозголошення від інших осіб, які володіють такою інформацією (виняток – коли обставини особистого життя фізичної особи містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду) [498. с. 264]; д) право вимагати захисту права на особисте життя.

Право на таємницю про стан здоров’я є складовою права на особисте життя, відповідно до якого забороняється розголошення обставин особистого життя іншої людини. Ці правила погоджуються також із Законом України «Про інформацію», згідно якому не припускається використання і поширення інформації щодо особистого життя громадянина без його згоди. Лікарська таємниця є найдавнішим законом медичної етики.

Право на збереження в таємниці даних про стан здоров’я фізичної особи передбачає збереження в таємниці не тільки діагнозу, але і самого факту звертання за медичною допомогою, інших відомостей, отриманих при медичному обстеженні. Ці відомості можуть стосуватися як фізичного стану особи, так і подій її особистого життя. Не підлягають розголосу не тільки дані про саму хворобу, але і відомості про функціональні особливості організму, фізичні недоліки, шкідливі звички, особливості психіки, майновий стан, коло знайомств і інтересів, обставини, що передували захворюванню або спровокували його і т.п.

Право на вибір та зміну роду занять означає, що фізична особа наділена можливістю вільно на власний розсуд, з урахуванням свого інтересу і мети, а також відповідно до власних здібностей та можливостей обирати та змінювати рід занять, виконувати певну роботу або обіймати певні посади.

В окремих випадках, для реалізації права на вільний вибір роду занять фізична особа повинна відповідати певним вимогам, а також здійснити окремі додаткові заходи. Так, наприклад, для того, щоб обіймати посаду судді, фізична особа повинна бути рекомендована кваліфікаційною комісією громадянин України, мати вік не менше двадцяти п’яти років, мати вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживати в Україні не менш як десять років та володіти державною мовою (ст. 64 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”). У відповідності до ч. 2 ст. 64 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни: 1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; 2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків судді; 3) які мають не зняту чи не погашену судимість.

Право на свободу у виборі роду занять може бути обмежене шляхом заборони виконувати певну роботу або обіймати певні посади у випадках і в порядку, встановлених законом. Наприклад, посаду державного службовця не можуть обіймати особи, які мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади, або ж є близькими родичами чи свояками особам, в безпосереднє підпорядкування чи підлеглість яких вони підпадають (ст. 12 Закону України “Про державну службу”). Інколи обмеження права на вибір роду занять може бути здійснено внаслідок накладення кримінально-правової санкції позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльність на підставах і в порядку, що передбачений ст. 55 КК України.

Гарантією вільного вибору роду занять є заборона примусової праці. Під поняттям “примусова праця” слід розуміти працю, яку особа не обрала добровільно (тут не маються на увазі особливі випадки та винятки, наприклад, військова або альтернативна (невійськова) служба, робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду тощо).

Окрім зазначених вище робіт, Конвенція про захист прав та основних свобод людини, а також Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, не відносяться до примусової праці також і будь-яку роботу чи службу, яка становить собою звичайні громадянські обов’язки [497, с. 146].

Отже, принцип неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя виражається як у закріпленні в ЦК недоторканності приватного життя, особистої і сімейної таємниці, так і у визнанні свободи вибору роду занять, у тому числі самостійності підприємницької діяльності, здійснюваної на ризик її суб’єктів.

При цьому при реалізації цього принципу діє загальне правило, згідно якому права однієї особи можуть бути обмежені у випадках, якщо цього потребують інтереси іншої особи, держави або суспільства. Так, у випадках, прямо передбачених законом, допускаються певні обмеження особистих немайнових прав фізичної особи. Прикладом такого обмеження може бути ч. 3 ст. 311 ЦК, яка передбачає, що у невідкладних випадках, пов’язаних із рятуванням життя людей та майна або безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлений інший порядок проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи, проведення в них огляду та обшуку.

Або, наприклад, за загальним правилом, відповідно до принципу неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини органи державної влади і місцевого самоврядування не мають права указувати громадянам і юридичним особам, що здійснюють підприємницьку діяльність, які товари (роботи, послуги) їм виробляти, на яких умовах і за якими цінами їх реалізовувати. Проте, в тих випадках, коли приватні інтереси входять в суперечність з публічним інтересом, цивільне законодавство допускає втручання в приватні справи громадян і юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність. Так, відповідно до ст. 91 ЦК України окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії).

При цьому вірно підкреслюють у літератрі, що неприпустимість свавільного втручання в приватні справи означає заборону не тільки для публічних утворень, а, навіть, для батьків (наприклад, впливати на дієздатну особу стосовно розпорядження нею своїми доходами, заробітком тощо) [495, с. 47].

Досить важливою складовою особистого життя є його інформаційна складова, тобто відомості про фактичні явища і відносини приватного життя.

На думку О.С. Косача, інформаційна складова забезпечується:

 1) правомочністю на власні дії – можливістю самостійно визначати режим інформації про своє приватне життя (тобто можливістю встановлення закритого режиму, при якому ті або інші відомості зберігаються в таємниці, або відкритого, коли здійснюється оголошення цих відомостей);

2) правомочністю вимагати від всіх третіх осіб не порушувати закритий режим інформації (не розголошувати відомості, що зберігаються в таємниці);

 3) правомочністю на захист – можливістю звернутися за захистом до відповідних органів у разі порушення закритого режиму інформації (тобто розголошування відомостей, що зберігаються в таємниці). Правомочність на власні дії включає також можливість ухвалювати рішення про надання своїх персональних даних на обробку особам, організуючим і (або) здійснюючим відповідно до закону таку обробку [240].

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/38061.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.