У нас уже 18446 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Судовий захист цивільного права та інтересу

Правова держава має забезпечувати стабільність та визначеність цивільних правовідносин, захист прав кожного з їх учасників. Без забезпечення належного захисту прав громадян неможливим є існування цивілізованого суспільства. Тому в сучасних умовах особливого значення набуває проблема правового регулювання захисту порушених та оспорюваних цивільних прав та інтересів.

Інститут захисту цивільних прав є самостійним правовим інститутом, що має свою сферу застосування, свій арсенал засобів правового впливу. Завданнями цього інституту можна назвати попередження порушення суб’єктивних прав, забезпечення необхідних умов їхнього здійснення, відновлення порушених прав [15].

Під захистом прав та інтересів розуміють дії уповноваженої особи, а також діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку, зобов’язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспореного чи невизнаного цивільного права. [42, с. 42]

В юридичній літературі також набуло поширення визначення захисту прав, запропоноване Т.І. Ілларіоновою, згідно якому цивільно-правовий захист являє собою правову реакцію на факт порушення права або інтересу, що охороняється законом, який полягає в задоволенні вимоги одного з суб’єктів, чиї інтереси прийшли в суперечку, з урахуванням факторів пріоритету прийомами запобіжного, охоронно-забезпечувального, відновлювального або еквівалентно-компенсаційного характеру [195, с. 11].

До особливостей захисту цивільних прав слід віднести:

1) абсолютний характер захисту, оскільки кожна особа може зверта­тися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права й інтересу (ст. 15 ЦК);

2) можливість самій особі вирішувати питання стосовно захисту свого права, оскільки звернення за захистом — це її право, а не обов’язок;

3) наявність спеціальних органів захисту, до яких належать не тільки судові органи (ст. 16 ЦК), а також Президент України, органи держав­ної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місце­вого самоврядування (ст. 17 ЦК), нотаріус (ст. 18 ЦК);

4) можливість самозахисту, тобто застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 19 ЦК);

5) універсальність способів захисту, що повною мірою відповідає аб­солютному характеру захисту і полягає у тому, що певний із способів захисту може бути застосований незалежно від того, передбачений він чи ні законодавством (або договором) відносно певного правопорушен­ня. До універсальних способів захисту слід віднести — визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існува­ло до порушення; відшкодування збитків тощо (ч. 2 ст. 16, ст. 22 ЦК) [495, с. 27].

Отже, захист прав може здійснюватись у юрисдикційній та неюрисдикційній формах. Але переважно захист прав відбувається у юрисдикційній формі, як правило, у судовому порядку.

Так, розглянувши справу за позовом А. до відповідача Шаліївська сільська рада Сквирського району Київської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що баба позивача, О. склала заповіт, посвідчений секретарем Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області, яким заповідала третій особі по справі – Р. все своє майно, яке на час відкриття спадщини належатиме їй за законом.

Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина. Позивач є спадкоємцем за законом, прийняв спадщину після смерті спадкодавця відповідно до ст. 1269 ЦК України, проте оформити спадщину в нотаріуса не може через відсутність оригіналу правовстановлюючого документу на спадкове майно, а також наявність спадкоємця за заповітом, третьої особи по справі, який пропустив строк встановлений ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини за заповітом, а також не відмовився від спадщини відповідно до ст.ст. 1273, 1274 ЦК України.

Відповідач – Шаліївська сільська рада Сквирського району Київської області до попереднього судового засідання позов визнала, про що подала до суду відповідну письмову заяву. Суд вважає, що визнання позову відповідачем, не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому відповідно до ч. 4 ст. 130 та ст. 174 ЦПК України, вважає ухвалити рішення у попередньому судовому засіданні по суті позовних вимог [423].

Важливість принципу судового захисту прав та інтересів підтверджується його закріпленням на конституційному рівні та у якості однієї з загальних засад цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими, не забороненими законом засобами, захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції, кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ, членом або учасником яких є Україна. Іншими словами, Конституція України передбачає можливість судового захисту цивільного права та інтересу як на національному, так і на міжнародному рівнях.

При цьому Конституцією гарантується судовий захист прав і свобод людини і громадянина у всякому випадку, незважаючи на передбаченість можливості захисту в нормах закону. Відповідно цивільне право чи охоронюваний законом інтерес у випадку порушення підлягає захисту в судовому порядку або в іншому порядку повноважним юрисдикційним органом.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 року, положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист [382].

Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції) зобов’язують суд забезпечити всім рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав [368].

Наведені конституційні положення про захист цивільних прав та інтересів деталізуються на рівні галузевого законодавства. На розвиток положень ст. 55 та ст. 124 Конституції України про те, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом закріплено і таку засаду цивільного законодавства, як судовий захист порушеного цивільного права й інтересу.

Cудовий захист цивільного права та інтересу є єдиною засадою цивільного законодавства, яка прямо вказує на юрисдикційну форму захисту прав та інтересів учасників цивільних відносин у разі їх порушення, невизнання або оспорювання та є такою, що забезпечує реалізацію всіх інших засад цивільного законодавства. Віднесення законодавцем права на судовий захист до загальних засад цивільного законодавства України здійснено для задоволення потреби в захисті прав та інтересів з метою забезпечення суб’єкта цивільного права дієвим механізмом для відновлення порушеного права, визнання оспорюваного чи невизнаного права або запобігання порушенню його прав, інтересів та свобод.

Сутність судового захисту як засади цивільного законодавства – це гарантована державою можливість суб’єкта цивільних правовідносин звернутися до спеціальних державних органів (суду) у разі загрози або порушення його цивільних прав, інтересів або свобод і усунення таких порушень за допомогою судового рішення [404, с. 79].

Ст. 16 ЦК України, розкриваючи зміст аналізованої загальної засади цивільного законодавства та розвиваючи зазначені конституційні положення, встановлює право кожної особи звернутися до суду за за­хистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому особа може звернутись за захистом як у національні суди України, так і використовувати міжнародно-правові способи су­дового захисту свого цивільного права чи інтересу.

Одним з важливих проявів принципу судового захисту цивільних прав та інтересів є забезпечення права на звернення до суду. Право на звернення до суду за захистом встановлене ст. 3 ЦПК України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захис­том своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випад­ках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державних чи суспільних інтересів.

Вказане законодавче положення розроблене у відповідності з міжнародними стандартами у цій сфері. Згідно зі ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав лю­дини і основних свобод, прийнятою Радою Європи 4 листопада 1950 року, кожен має право при визначенні його цивільних прав та обов’язків на справедливий публічний роз­гляд справи в розумний термін незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Європейське співтовариство встановлює певні вимоги щодо здійснення права на звернення до суду, а саме: визнання державою повної компетенції судів та можливості сторін безпосередньо звертатися до суду. Зокрема, суд повинен мати необхідну юрис­дикцію для розгляду всіх аспектів цивільного позову. Це вбирає в себе й компетенцію визначати всі відповідні питання права та факту. Крім того, суд повинен мати мож­ливість винести своє рішення, ефективному здійсненню якого не повинні завадити дії позасудових державних органів [449, с. 78].

У юридичній літературі зазначається, що об’єктом контролю Європейських органів є не тільки законодавче закріплення мож­ливості звернення до суду, а й фактичне і реальне здійснення цього права сторонами. Тобто особа повинна мати можливість подати справу на розгляд, а суд повинен розгля­нути її без зайвих і неналежних правових чи практичних перешкод. Таке право покладає на державу обов’язок утриматися від створення неналежних процесуальних перешкод і забезпечити практичний та ефективний доступ до суду. Відповідно до конституційної практики європейських країн, цей аспект проблеми пов’язаний із правом на безоплатну правову допомогу в цивільних справах [526, с. 204-205].

Сутність права на безоплатну правову допомогу в цивільних справах зводиться до того, що держава зобов’язана надати безкоштовну юридичну допомогу особі, яка не має коштів на оплату послуг представника. Тобто встановлено принцип, згідно з яким доступ у ту чи іншу судову інстанцію має бути не тільки формальним, але й реальним.

Найбільш відомою у практиці Європейського Суду з цього питання є справа Ейрі проти Ірландіі, в якій Європейський Суд установив пору­шення ст. 6 Європейської Конвенції. Громадянка Ейрі намагалася досягти в судовому порядку окремого проживання з чоловіком. Позивачка перебувала в матеріальній залеж­ності від чоловіка й не мала коштів на оплату юридичних послуг. Європейський Суд ука­зав, що, хоча не існувало жодних офіційних перешкод, позивачка не могла ефективно відстоювати свою правоту. Суд вирішив, що за таких обставин заявник був незаконно позбавлений права на доступ до суду [252, с. 186].

В українському законодавстві закріплено правило, згідно якому особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями в галузі права в по­рядку, встановленому законом (ст. 12 ЦПК України). При цьому встановлено, що витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвока­та або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплат­ної правової допомоги (ст. 84 ЦПК). Порядок надання безоплатної правової допомоги детально регламентовано Законом України «Про безоплатну правову допомогу» від 8 липня 2011 року. Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, безоплатною правовою допомогою є правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел. Ст. 4 Закону встановлено гарантії недискримінації осіб у доступі до безоплатної правової допомоги, зокрема, передбачено, що при реалізації права на безоплатну правову допомогу не допускається застосовування привілеїв чи обмежень до осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Згідно зі ст. 5 Закону, принципами державної політики у сфері надання безоплатної правової допомоги є принцип верховенства права, законності, доступності безоплатної правової допомоги, забезпечення якості безоплатної правової допомоги, гарантованого державного фінансування.

Ст. 8 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» закріплено, що право на безоплатну первинну правову допомогу мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України. Разом із тим, у юридичній літературі висловлюються думки, що ідеологія законодавства, регулюючого питання надання незаможнім громадянам безкоштовної юридичної допомоги, повинна бути орієнтована, перш за все, на забезпечення їх правовою допомогою у справах складних, дорогих з погляду оплати допомоги адвоката і одночасно таких, що мають життєво важливе значення, наприклад, по житлових спорах, справах про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю (причому, не тільки у зв’язку з трудовою діяльністю), про відновлення на роботі, по спорах про дітей тощо.

Дослідники порівнюють надання безоплатної правової допомоги з безкоштовною медичною допомогою, зазначаючи, що так само, як безкоштовна медична допомога найбільш важлива, коли потрібна дорога операція, безкоштовна юридична допомога має найважливіше значення, коли людина не в змозі сплатити значну для нього суму за допомогу адвоката, наприклад, в ситуації, що загрожує їй втратою житла. Що ж до таких не дорогих видів юридичної допомоги, як складання заяв про стягнення аліментів і ведення цих справ в суді, складання заяв про стягнення пенсій і допомог, хоча тут і йде мова про кошти для існування, громадяни, у тому числі і незаможні, як правило, самі можуть вирішити питання оплати. Це і спостерігається в реальності, коли з вказаних питань люди, що мають за чинним законодавством право на отримання безкоштовної юридичної допомоги, вважають за краще оплачувати її, не утрудняючи себе збором і представленням відповідних довідок [13, с. 4].

Право на звернення до суду передбачає й право на отримання судового рішення [449, с. 79]. Європейські стандарти судочинства передбачають обов’язок судді вирішити справу й неможливість відмови у здійсненні правосудця. Цей підхід знаходить відображення у ст. 8 ЦПК України, згідно якої якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а в разі відсутності такого, суд виходить із загаль­них засад законодавства (аналогія права). Тобто ЦПК України забороняє відмову у вирішенні справи з приводу існу­вання прогалини в праві.

Право на звернення до суду пов’язане також із правом оскарження судового рішен­ня. Європейський Суд відзначив, що, на відміну від кримінального судочинства, Кон­венція не встановлює абсолютного права на провадження справ у другій і третій інстанціях у цивільному процесі. Тому апеляція і касація можуть бути обмежені або ви­ключені. Але якщо ці способи оскарження можливі, їх ефективна й безперешкодна ре­алізація має бути забезпечена [456, с. 587].

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/38061.html  

 

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.