---

Поняття та склад осіб, які беруть участь у справах позовного провадження

Усі справи, що підпадають під цивільну юрисдикцію суду, розглядаються останнім за певними правилами та у визначеній законом формі – формі цивільного судочинства. При цьому такі справи за своїм характером доволі різноманітні, мають суттєві правові відмінності (наприклад, неоднаковий склад учасників відповідних правовідносин, різні предмети вимог, що ними пред’являються). Тому певний порядок, який застосовується для розгляду і вирішення однієї категорії цивільних справ, не може повною мірою використовуватися для провадження в інших. Оскільки ж правова природа цивільних справ значно впливає на порядок їх розгляду у судах першої інстанції, у ч. 3 ст. 15 ЦПК України передбачено три види цивільного судочинства (позовне, наказне та окреме провадження), які різняться між собою за категоріями справ, що розглядаються у їх порядку, підставами відкриття провадження у справі, суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин, процедурою тощо.

Основним і найпоширенішим видом цивільного судочинства є позовне провадження, головною особливістю якого є наявність позову, тобто належним чином процесуально оформленої матеріально-правової вимоги позивача до відповідача про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що пред’являється через суд у порядку цивільного судочинства [666, с. 292]. Правила позовного провадження найбільш повно визначені у цивільному процесуальному законодавстві та є, зазвичай, загальними, тобто вони застосовуються для розгляду і вирішення всіх цивільних справ за окремими винятками та доповненнями.

Водночас, позовне провадження має певні специфічні ознаки, в яких виявляються його природа і сутність. Однією з найсуттєвіших особливостей цього виду цивільного судочинства є специфічність його суб’єктного складу, зокрема, склад осіб, які беруть участь у справі, відзначається особливостями юридичної природи.

Термін «особи, які беруть участь у справі» застосовується для позначення групи учасників процесу, юридично заінтересованих у справі, і, як наслідок, наділених комплексом процесуальних прав, що дають їм можливість впливати на рух цивільного процесу [170, с. 75]. У зв’язку з цим особи, які беруть участь у справах позовного провадження, посідають особливе місце серед інших суб’єктів цивільних процесуальних відносин, відіграють у цивільному процесі важливу роль. Процесуальна діяльність цих осіб активно впливає на весь хід процесу, від їх дій, насамперед, залежить його рух, перехід цивільного судочинства від однієї стадії до іншої, всі вони заінтересовані у розгляді цивільної справи [155, с. 114]. Крім того, застосування відповідного терміна звільняє від необхідності при формулюванні прав та обов’язків учасників цивільного процесу на різних його стадіях щоразу перелічувати їх суб’єктів [170, с. 75].

Слід зауважити: наявність такої самостійної групи учасників цивільного процесу, як особи, які беруть участь у справі, притаманна цивільному процесуальному законодавству не всіх країн. Наприклад, у ЦПК Франції, Цивільному процесуальному уложенні Німеччини відповідний цивільний процесуальний інститут взагалі відсутній.

Український законодавець серед осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, називає сторони, третіх осіб та їхніх представників (ч. 2 ст. 26 ЦПК України). Крім того, як випливає із ч. 3 ст. 26 ЦПК України, у справах позовного провадження можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Хоча у ЦПК України і міститься вичерпний перелік осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, поняття відповідного процесуального інституту у національному цивільному процесуальному законодавстві відсутнє. Майже не розробленим воно залишається і в юридичній літературі. Більшість процесуалістів за мету своєї наукової розвідки у відповідному контексті ставлять виокремлення загальних ознак цивільного процесуального інституту осіб, які беруть участь у справах, не об’єднуючи їх у понятті досліджуваної нами правової категорії. Водночас, вживання спеціальних юридичних термінів є зручним для однозначного визначення понять, воно сприяє більш чіткому викладу норм права, максимально ущільнює словесну інформацію, забезпечує повноту юридичних формулювань [182, с. 11]. Крім того, як правозастосування, так і процесуальна наука відчувають необхідність у наявності чітко визначених понять, серед яких, на наше переконання, своє місце має посісти і дефініція «особи, які беруть участь у справах позовного провадження». Зміст цього поняття дозволить не тільки акумулювати всі найсуттєвіші риси інституту осіб, які беруть участь у справі, а й виокремити особливості суб’єктного складу осіб, які беруть участь у справах такого виду цивільного судочинства, як позовне провадження.

Вбачається, при визначенні поняття осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, слід виходити із загальних ознак осіб, які беруть участь у справах, а також із тих особливостей позовного провадження, котрі можуть вплинути на специфіку його суб’єктного складу.

В юридичній літературі загальними ознаками, що притаманні особам, які беруть участь у справах, зазвичай, вважаються: наявність у цих осіб самостійної (хоча і не обов’язково особистої) юридичної заінтересованості у вирішенні справи [18, с. 79; 124, с. 37; 158, с. 35; 233, с. 325; 282, с. 29; 364, с. 93; 381, с. 203; 415, с. 33; 653, с. 59; 659, с. 34; 664, с. 81; 668, с. 62; 688, с. 12; 723, с. 87], а також здійснення ними дій, спрямованих на виникнення, розвиток і припинення цивільного судочинства [2, с. 79; 349, с. 101; 415, с. 33; 423, с. 175; 653, с. 59; 688, с. 12].

Щодо першої загальної ознаки осіб, які беруть участь у справах, варто нагадати, що у науці цивільного процесуального права класичне поняття юридичної процесуальної заінтересованості було сформульовано Р. Є. Гукасяном. На думку вченого, процесуальна юридична заінтересованість – це заснована на юридичних нормах об’єктивно існуюча соціальна потреба у цивільному процесі, що виявляється у такому ставленні громадян та юридичних осіб, прокурора, органів державного управління та інших організацій до цивільної справи, за якого захист права чи охоронюваного законом інтересу, здійснення службових функцій і задоволення суспільного інтересу залежать від судового рішення у цьому процесі [193, с. 47]. Отже, юридичний інтерес до процесу мають ті особи, на чиїх правах або обов’язках може відбитися судове рішення, а також особи, які беруть участь у процесі на підставі закону з метою здійснення своїх службових функцій чи суспільних обов’язків [191, с. 11].

На погляд В. М. Кравчука та О. І. Угриновської, юридична заінтересованість осіб, які беруть участь у справі, полягає в тому, що вони є учасниками спірних матеріально-правових відносин або захищають у процесі права та інтереси інших осіб, державні чи громадські інтереси [363, с. 113–114].

Розглядаючи питання юридичної заінтересованості осіб, які беруть участь у справі, О. О. Голубцова зазначає: будучи юридичним (оскільки інтерес є підставою для участі в справі), інтерес кожної особи, яка бере участь у справі, водночас відрізняється від інтересу інших осіб, які беруть участь у справі, а це визначає те, що відповідна особа наділяється своїм специфічним комплексом процесуальних прав і обов’язків. Отже, цю обставину важливо враховувати при вирішенні питання про місце в процесі тієї чи іншої особи [170, с. 76].

Таким чином, усі особи, які беруть участь у справах, у тому числі позовного провадження, мають юридичну заінтересованість у цивільному процесі, що зовні виявляється у прагненні цих осіб за результатами розгляду справи отримати таке судове рішення, яке позитивно відображатиметься на їхніх правах та обов’язках. При цьому слід відзначити, що ступінь та характер юридичної заінтересованості осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, бувають різними. Така заінтересованість може мати як матеріально-правовий, так і процесуальний характер.

Матеріально-правова заінтересованість полягає у прагненні домогтися для себе поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права, законного інтересу, тобто отримати певне майно, благо, встановити певний стан, обставини або, навпаки, не допустити їх порушення [364, с. 94]. Серед осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, матеріально-правовою заінтересованістю наділені сторони та треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.

Матеріально-правова заінтересованість сторін обумовлюється тим, що вони – ймовірні учасники ймовірних матеріально-правових відносин, які є предметом розгляду у цій цивільній справі, і виявляється у їх прагненні за результатами розгляду справи отримати для себе ті блага (встановити певний стан, обставини або, навпаки, не допустити їх порушення тощо), які є об’єктом спірних матеріально-правових відносин.

За змістом та характером матеріально-правова заінтересованість третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, є тотожною матеріально-правовій заінтересованості сторін. Зазначені особи навіть наділяються щодо своїх позовних вимог усіма процесуальними правами і обов’язками позивача (ч. 1 ст. 34 ЦПК України).

На відміну від матеріально-правової, процесуальна юридична заінтересованість є функціональною ознакою особи, яка бере участь у справі, що полягає у прагненні досягти певного процесуального результату у формі відповідного судового рішення [466, с. 106], яке відповідає функціональному призначенню участі цього суб’єкта у розгляді та вирішенні цивільної справи [659, с. 34].

Процесуальною юридичною заінтересованістю наділені всі особи, які беруть участь у справах позовного провадження. Так, процесуальний інтерес позивача, а також третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, виявляється у прагненні домогтися ухвалення рішення суду про задоволення їх позову. Відповідач, у свою чергу, прагне досягти відмови у позові. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, бажають уникнути ухвалення рішення суду, яке буде впливати на їх права або обов’язки стосовно однієї із сторін. Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, мають на меті домогтися ухвалення рішення суду на користь осіб, права, свободи чи інтереси яких вони захищають. І, нарешті, процесуальна юридична заінтересованість представників визначається процесуальним інтересом осіб, представництво яких вони здійснюють у позовному провадженні.

Щодо юридичної заінтересованості осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, також слід акцентувати: маючи матеріально-правовий та (або) процесуальний характер, юридична заінтересованість осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, беручи до уваги специфіку останнього, завжди спрямована на розв’язання матеріально-правового спору між сторонами.

Другою загальною ознакою осіб, які беруть участь у справах, є здійснення ними дій, спрямованих на виникнення, розвиток і припинення цивільного судочинства.

«Одним з найсуттєвіших критеріїв, що дозволяє виокремити осіб, які беруть участь у справі, у самостійну групу учасників цивільного процесу, є здатність учасника цивільного процесу своїми процесуальними діями здійснювати вплив на хід судочинства, тобто на виникнення, зміну чи припинення діяльності суду щодо здійснення правосуддя у цивільних справах», – пише А. О. Мельников [415, с. 33].

Приєднуючись до цієї позиції науковця, зауважимо, що всі особи, які беруть участь у справах позовного провадження, керуючись характером своєї юридичної заінтересованості у справі, під час цивільного судочинства здійснюють у суді певні процесуальні дії, тобто дії, які передбачені нормами цивільного процесуального права і які тягнуть за собою виникнення, зміну чи припинення цивільних процесуальних правовідносин.

Так, беручи участь у справах позовного провадження, позивач і треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, уповноважені на вчинення у суді, наприклад, таких процесуальних дій, як-от: відмова від позову, зміна підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог (ч. 2 ст. 31 ЦПК України) тощо.

Відповідач, у свою чергу, має право визнати позов повністю або частково, пред’явити зустрічний позов (ч. 2 ст. 31 ЦПК України) та ін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, вчиняють у суді процесуальні дії у межах реалізації ними цивільних процесуальних прав та виконання обов’язків, установлених у ст. 27 ЦПК України. Зокрема, такі треті особи мають право: подавати докази, брати участь у їх дослідженні, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, тощо.

Як виплаває із ст. 46 ЦПК України, обсяг процесуальних дій органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначається процесуальною формою їхньої участі у справах позовного провадження.

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/87438.html