У нас уже 18636 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Повноваження прокурора в суді першої інстанції у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення

Згідно з положенням чинного КПК, судовий розгляд кримінальних правопорушень у формі приватного обвинувачення відбувається у порядку аналогічному до розгляду кримінальних правопорушень із публічною формою обвинувачення. У законі містяться лише окремі положення щодо певних особливостей, які на теперішній час притаманні провадженням у справах приватного обвинувачення. У ст. 479 КПК зазначається, відшкодування шкоди потерпілому в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення може відбуватися на підставі угоди про примирення … . Також, глава 35 КПК окреслює процесуальні аспекти застосування угод в кримінальному провадженні, зокрема угод про примирення в кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення. Положенням чинного КПК визначена процесуальна можливість укладення угоди про примирення в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. Розгляд угоди про примирення проводиться судом під час підготовчого судового засідання за обов’язкової участі сторін угоди про примирення. При цьому законодавець у ч. 2 ст. 474 КПК зазначає, що розгляд угоди про примирення відбувається з повідомленням інших учасників судового провадження. Отже, укладання угоди про примирення на стадії досудового розслідування та передання її до суду, автоматично переводить розгляд кримінально-правового конфлікту приватної форми обвинувачення в судовому стадію кримінального провадження.

У зв’язку з цим, ключовий вплив на реалізацію процедури медіації в кримінальному провадженні відіграє суд першої інстанції, який розглядає угоду про примирення між підозрюваним, обвинуваченим та потерпілим, а також за участі інших учасників судового провадження та прокурора зокрема. Таким чином, дослідити процесуальні повноваження прокурора в кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення в суді першої інстанції, ми хотіли б перш за все під час укладання угоди про примирення між сторонами кримінального провадження.

     Розширення процесуальних меж застосування процедур примирення в кримінальних провадженнях є одним з фундаментальних принципів Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України № 311/2008 від 15.02.2008 року. Враховуючи це, законодавець поважно поставився до позиції голови держави та в змісті КПК відокремив главу 35, в якій згрупував процесуальні норми, що регламентують процесуальні особливості кримінального провадження на підставі угод про примирення та про визнання винуватості. Слід також підкреслити, що не лише Президент України та ВРУ, у змісті відповідних нормативних документах, наголошують на важливості та перспективності застосування альтернативних заходів кримінального переслідування у вигляді укладання угод в кримінальному провадженні. Так, у ч. 2 п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) від 02.07.2004 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», судам рекомендовано якомога ширше використовувати в кримінальних провадженнях приватного обвинувачення інститут примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним [137].

Стосовно застосування процедури примирення і кримінальних провадженнях, які розпочинаються правоохоронними органами виключно за ініціативи постраждалих осіб Ф.М. Ягофаров зазначає, що нерідкі випадки, коли потерпілі намагаються використати прокурора у якості додаткового важеля впливу на осіб, що скоїли протиправні діяння. Автор зазначає, що участь прокурора в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення автоматично надає потерпілому багатократну перевагу реальних можливостей щодо доказування обвинувальної тези у порівнянні із стороною захисту. На нашу думку, за чинним вітчизняним КПК таке твердження втратило свою обґрунтованість, оскільки, по-перше, ст. 42 КПК регламентує отримання підозрюваним, обвинуваченим правової допомоги захисника за рахунок держави; по-друге, ч. 3 ст. 46 КПК містить положення, яке дозволяє обвинуваченому користуватись допомогою групи захисників (до 5 осіб). Таким чином, на нашу думку, законодавець збалансував правовий статус приватних осіб, які беруть участь в кримінальному провадженні як зі сторони обвинувачення так із сторони захисту.

Далі, Ф.М. Ягофаров висловлює досить цікаву точку зору стосовно того, що вищевказаними перевагами бажають скористатись дуже багато потерпілих, які в свою чергу прагнуть не притягнути винну особу до кримінальної відповідальності та не отримати рівнозначну завданій шкоді внаслідок вчинення кримінального правопорушення, належну матеріальну сатисфакцію. Більшість потерпілих, на думку науковця, прагнуть до отримання якомога більшої грошової суми за в обмін на припинення кримінального провадження. Науковець зазначає, що за сучасних умов більшість населення лякає вже сам факт початку прокурором кримінального провадження, особливо якщо згадати недалеке минуле, коли початок кримінального провадження асоціювалось у громадян з обов’язковим винесенням згодом обвинувального вироку з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі [227, с. 84]. І.Я Фойницький щодо цього слушно вказував, що стан судимості, супроводжуючись суспільною ганьбою, само по собі у вищій мірі обтяжливо, навіть якщо судова тяганина закінчиться виправдальним рішенням суду [192, с. 403]. Користуючись цією обставиною, потерпілі отримують практично необмежені можливості щодо шантажу обвинувачених, а прокуратура при цьому стає співучасником цього, здебільшого навіть не підозрюючи про це. Враховуючи вищевикладене, автор підсумовує, що таке положення прокуратури в кримінальному провадженні є недопустимим та пропонує обмежити «свавілля» потерпілих шляхом надання прокурору у подібних випадках права блокувального голосу. Автор інтерпретує це право можливості особистого впливу прокурора, шляхом надання згоди або заперечення вирішення питання щодо можливості фактичного примирення осіб в кримінальному провадженні в якому потерпілий знаходиться у безпорадному або залежному від винної особи стані [192, с. 84]. Ми зі свого боку хотіли б виловити свою точку зору щодо вищевикладеної ситуації із процесуальним положенням прокурора в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення та його вплив на реалізацію процедури медіації у вказаній категорії кримінальних проваджень.

Відповідно до чинного КПК провадження у справах із приватною формою обвинувачення здійснюється представниками державних органів за ініціативи потерпілих осіб, а отже у будь-якому разі участь прокурора в подібних провадженнях створюватиме одночасно певний психологічний тиск на винну особу. При цьому подібні обставини, можуть викликати у недобросовісних потерпілих відчуття надмірної переваги над положенням винної особи та породжуватиме бажання у таких потерпілих отримання якомога більшої компенсації від винних осіб за вчинення злочину інколи навіть непомірно більшої від отриманої шкоди внаслідок вчинення злочинної дії.

Про наявність зазначеного негативного аспекту кримінального провадження зазначали С.А. Шейфер та Н.Є. Петрова, які наголошували, що у судовій практиці досить розповсюдженими є випадки за яких потерпілі особи ініціювали кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення та згодом використовували його для шантажу винної особи за для отримання якомога більшої матеріальної сатисфакції від неї [211, с. 52]. На вищевказаний негативний аспект провадження також звертає увагу В.М. Савінов, який зазначає, що під час кримінального провадження є небезпека виникнення обставин зловживань з боку окремих потерпілих, які з метою незаконного збагачення можуть навмисно використовувати окремі аспекти кримінального провадження у якості тиску на винну особу з метою прийняття нею вимог угоди про примирення запропонованих потерпілою особою [144, с. 160].  

Досліджуючи застосування процедури медіації в кримінальних провадженнях, О.В. Ухова зазначала, що примирення між сторонами має бути актом добровільного волевиявлення. Тому кожного разу суддя зобов’язаний перевірити чи не є погодження на примирення від потерпілого вимушеним кроком: внаслідок залякування, погроз з боку особи, яка скоїла злочинне діяння або його оточення [189, с. 63].

Ми зі свого боку, частково погоджуємось із позицією автора, щодо участі суду у виявленні факту добровільності укладання угоди про примирення між сторонами кримінального провадження, проте обмежуватись лише фактом перевірки процесуально важливої інформації щодо можливого тиску на потерпілого з боку представників сторони захисту та інших осіб, було б не досить виправданим. З іншого боку, суд, як на наш погляд, має встановити відсутність завищених вимог до підозрюваного (обвинуваченого) щодо розміру відшкодування завданих злочинів збитків. На наш погляд, під час встановлення судом вищевказаних елементів процедури угоди про примирення, до цього процесу має залучатись судом представник правоохоронних органів у особі прокурора, який у свою чергу володіє певним обсягом процесуальних повноважень за для здійснення цього на якісно належному процесуальному рівні. У цьому сенсі ми цілком солідарні з позицією Л.О. Курочкіної, яка наголошувала, що прокурор, у випадку виникнення обґрунтованих підозр щодо добровільності та свідомості укладання угоди про примирення, має висловити свою точку зору в суді під час розгляду органом правосуддя вказаної угоди

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37562.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.