У нас уже 242731 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Процесуальні рішення слідчого, прийняті в ході подальшого розслідування кримінального правопорушення

Діяльності з розслідування злочинів притаманні багато ознак, однак найважливішою є гуманність [182, с.57]; це складний, соціально значущий різновид державної діяльності, пов’язаний із обмеженням сфери особистих прав і свобод. Водночас діяльність слідчого є соціально важливою, такою, що істотно впливає на суспільні відносини. Слідчий, обмежуючи права певних суб’єктів кримінального провадження, спрямовує свою діяльність на досягнення головної мети –охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Розслідування слідчим кожного злочину впливає на загальний стан і рівень боротьби зі злочинністю у державі, забезпечення правопорядку і законності, формування громадянського суспільства тощо [446, с.158].

Розслідуючи кримінальне правопорушення, слідчий приймає значну кількість процесуальних рішень, як правило, таких, що обмежують конституційні права громадян (проведення слідчих (розшукових) дій, застосування запобіжних заходів, застосування інших заходів процесуального примусу), визначають припинення чи відновлення розслідування, забезпечують явку учасників процесу, спрямовані на проведення ОРЗ тощо. Всі рішення слідчого втілюються у певну процесуальну форму –процесуальний документ. Діяльність уповноважених органів по розслідуванню злочинів здійснюється відповідно до процесуальної форми в межах повноважень суб’єктів кримінального процесу шляхом проведення процесуальних дій [38, с.111-115]. Отже саме з точки зору процесуальної форми розглянемо процесуальні рішення слідчого, що приймаються ним в ході розслідування.

Відповідно до вимог КПК 1960 року у формі постанови виражалися процесуальні рішення слідчого щодо визнання особи потерпілою, законним представником, цивільним позивачем, представником потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача; притягнення як обвинуваченого чи цивільного відповідача; застосування заходів безпеки; призначення захисника та допуск його до участі у справі; відсторонення обвинуваченого від посади; продовження строків розслідування; здійснення приводу; обрання запобіжного обмеження щодо особи, підписки про невиїзд, особистої поруки, поруки громадської організації або трудового колективу, застави; передачі під нагляд командування військової частини, батьків, опікунів, піклувальників, адміністрації дитячої установи; скасування чи зміну запобіжного заходу (за умови обрання його слідчим), визнання речовим доказом та долучення до справи; зупинення досудового розслідування та його поновлення; оголошення розшуку обвинуваченого; проведення експертизи, обшуку на загальних підставах, освідування, ексгумації, виїмки; одержання зразків для експертного дослідження; накладення арешту на майно; відмови в задоволенні заявленого клопотання [330]. Тобто, процесуальні рішення, що виражалися у формі постанови, були такими, які найчастіше приймалися слідчим. Це наочно підтвердили результати проведеного нами анкетування 405 слідчих ОВС та 250 курсантів, з яких цей факт відмітили відповідно 360 (62,2 %) і 112 (44,8%) респондентів.

За результатами проведеного нами порівняльного дослідження норм чинного КПК і КПК 1960 року слід констатувати, що у КПК 2012 року кількість процесуальних рішень, що приймаються слідчим у формі постанови є значно меншою. Резульатати проведеного нами додаткового анкетування 220 слідчих переконливо засвідчують зміну попередньої тенденції в унісон до вимог КПК, адже на запитання, яку процесуальну форму, на Вашу думку, найчастіше мають процесуальні рішення слідчого, на постанову вказали лише 40 (18,2%) респондентів.

Так, відповідно до частини 1 статті 239 КПК 2012 року ексгумація трупа здійснюється за постановою прокурора; аналогічним є формулювання частини 2 статті 241 КПК 2012 року щодо освідування. За постановою чи ухвалою слідчого судді проводиться відсторонення від посади підозрюваного чи обвинуваченого (частина 2 статті 154); накладення арешту на майно (частина 2 статті 170, частина 1 статті 171); здійснюється привід (частина 1 статті 132, частина 2 статті 140); реалізовуються такі запобіжні заходи, як особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою (частина 4 статті 176) [329]. Але поряд із зменшенням кількості процесуальних рішень слідчого у формі постанови, появилися нові процесуальні рішення, відсутні у КПК 1960 року, а відповідно збільшилось коло процесуальних прогалин щодо їх унормування.

На сьогоднішній день відповідно до чинного КПК процесуальне рішення слідчого виражається у формі постанови: про доручення призначити адвоката, про залучення захисника, про оголошення розшуку підозрюваного, про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема –виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації та у випадках, передбачених частиною 1 статті 250 КПК, –про установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу, спостереження за особою, річчю або місцем тощо.

Вважаємо за доцільне зосередити увагу на низці процесуальних рішень слідчого, які є дискусійними як з огляду практичної діяльності, так і науки кримінального процесу. Через нетривалий термін часу дії КПК 2012 року результатів узагальнення слідчої практики не так й багато. Але численні узагальнення щодо прийнятих за КПК 1960 року процесуальних рішень слідчим у вигляді постанови та їх наслідків, а також результати проведеного нами вивчення у 2009-2012 роках кримінальних справ дозволяють стверджувати, що несвоєчасне, необґрунтоване або ж взагалі неприйняте процесуальне рішення слідчого, що виражається у формі постанови, найчастіше було причиною повернення кримінальних справ, як прокурором, так і судом для проведення додаткового розслідування. У практичній діяльності слідчих підрозділів та судовій практиці траплялися кричущі факти, як, наприклад, по кримінальній справі № 319090, яку ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області 5 жовтня 2011 року повернуто на додаткове розслідування через те, що слідчим не проведено виїмки необхідних документів, а в основу обвинувачення були покладені лише відомості, отримані від головного бухгалтера[1]. Ми переконані, що в умовах дії чинного КПК кількість схожих помилок при прийнятті слідчим процесуальних рішень у вигляді постанови не зменшилася в силу наявних прогалин нормативно-правової регламентації процесуальної діяльності.

У юридичній літературі вже зазначалося, що під час прийняття рішень як у кримінальному провадженні взагалі, так і за окремим наданим клопотанням слідчий та орган дізнання застосовують своє внутрішнє переконання [603, с.87]. Воно тлумачиться практично всіма авторами із схожих позицій, а за основу його розуміння взято спонуку до вчинення певних дій на основі власної переконаності у їх доцільності [558, с.4-8]. Як зазначає С. М. Смоков, внутрішнє переконання слідчого як результат пізнання об’єктивно наявних фактів –події злочину –містить суб’єктивні й об’єктивні елементи. Суб’єктивне у внутрішньому переконанні слідчого полягає, по-перше, в тому, що воно належить конкретному слідчому. У формуванні внутрішнього переконання беруть участь усі складові психіки слідчого, його інтереси, настанови, моральні ідеали, соціальні симпатії та антипатії, рівень мислення, вольові риси, темперамент, властивості характеру. У внутрішньому переконанні відбиваються індивідуальні психічні риси слідчого, які й надають внутрішньому переконанню певного емоційного забарвлення. По-друге, в тому, що результатом пізнання у кримінальному провадженні є усвідомлення не власне фактів, що належать до предмета доказування, а лише їх ідеального образу. По-третє, подія злочину та винність особи, яка його вчинила, пізнаються у визначеному кримінально-процесуальним законом порядку та в межах, що передбачає індивідуальне сприйняття вимог закону. Об’єктивність внутрішнього переконання слідчого полягає в об’єктивному сенсі переконання, в плані незалежності результату пізнання від бажання і волі слідчого [606, c.14-16]. На наш погляд, наведені аргументи заслуговують на увагу, а авторська позиція –на підтримку.

 

[1] Кримінальна справа № 319090, порушена слідчим відділом Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області. На даний час знаходиться у архіві Коломийського районного суду Івано-Франківської області.

 

 

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/37592.html

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2022. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.