---

Історія виникнення галузі міжнародного спортивного права

В умовах нового політичного мислення і неухильного зростання ролі міжнародного права у відносинах між державами особливого значення набувають питання його теорії.

Давно відійшли в минуле уявлення про міжнародне публічне право як про правову галузь. Комплексний характер, "багатоскладовість" його предмету, розмаїття застосовуваних способів правового регулювання, різностатусність його суб'єктів, широкий спектр відмінних за своєю природою джерел свідчать про те, що міжнародне право є скоріш самостійною системою права. Проте проблеми її внутрішньої структурної організації ще багато в чому не досліджені і є спірними. Одна з них полягає у виявленні чітких критеріїв підрозділу міжнародного публічного права на галузі.

Розподіл будь-якої системи права на галузі не може бути свавільним. Тому головне завдання відповідних досліджень, в тому числі і даної роботи, полягає не в конструюванні нових підстав такого розподілу, а в глибокому вивченні тих структурних зв'язків, що існують в системі міжнародного публічного права і у виявленні властивих їй закономірностей.

Про можливість виділення самостійної галузі в рамках міжнародного публічного права, в першу чергу, свідчить наявність однорідної, якісно відособленої групи суспільних відносин, особливостей складових предмету її правового регулювання. Цей критерій є універсальним і необхідним як матеріальна підстава для розподілу норм права по галузях.

До другої обов'язкової умови існування правової галузі загальна теорія права відносить специфічний спосіб правового регулювання, інакше кажучи - метод. Під ним зазвичай розуміється сукупність прийомів і засобів впливу норм права на певну сферу суспільних відносин. Абсолютизуючи значення цієї умови, ряд видних радянських учених (Малинін С.А., Галенська Л.М. та ін.) заперечує можливість існування в системі міжнародного права будь-яких галузей, оскільки для всіх без виключення її структурних елементів характерний єдиний спосіб правового регулювання.

З цією точкою зору видається можливим не погодитися. Особливості міжнародно-правової системи обумовлюють необґрунтованість механічного використання тут конструкцій, вироблених загальною теорією права для національних правових систем. Деякі з них в цьому випадку взагалі не спрацьовують, інші набувають специфічні особливості.

Так, на нашу думку, метод правового регулювання дійсно є важливим системоутворюючим критерієм, але ми не можемо погодитись з тим, що він є єдиним способом правового регулювання для всіх галузей, які наразі виділяються в системі міжнародного права. Зокрема, в межах даної роботи ми спробуємо продемонструвати, що міжнародному спортивному праву притаманний особливий, специфічний тільки для цього предмету правового регулювання метод, який характеризується своєрідним унікальним поєднанням засобів впливу на регульовані суспільні відносини. Окрім того, на думку дисертанта, міжнародному публічному праву характерні й інші критерії галузевої систематизації.

Зокрема, до них можна віднести наявність специфічних правових джерел галузі. Існування єдиного акту кодифікування при цьому не є обов'язковим. Там, де такий акт застосовується, він лише підкреслює на якісно вищому рівні нормативну відособленість певної групи правових приписів.

Також, дисертант вважає важливим каталізатором виділення нової галузі в рамках міжнародного публічного права динаміку прогресу суспільства та генеровану цим відповідну потребу в появі додаткових механізмів правового регулювання нововиникаючих або таких, що зазнали суттєвого розвитку і змін, суспільних відносин. Цілий ряд зовнішніх для конкретного сегменту міжнародного права умов економічного, політичного і соціального характеру і визначає підвищені темпи розвитку міждержавної співпраці у цій сфері, що об'єктивно вимагає інтенсифікації процесу поступового переростання правової підгалузі або інституту у відособлене галузеве утворення системи права з метою його більш гармонійного розвитку за певною погодженою системою засад.

В даній роботі ми ставимо за мету, зокрема, продемонструвати, що наразі є всі підстави говорити про існування в системі міжнародного права самостійної галузі - спортивного права, оскільки в цій сфері має місце якісно відособлений предмет правового регулювання, відповідним чином організована група нормативних приписів, регулюючих ці суспільні відносини, специфічний комплексний метод правового регулювання, пристосований до особливостей предмету, специфіка статусу суб'єктів відповідних правовідносин, і об'єктивно обумовлена "зацікавленість" в формуванні і відносно самостійному розвиткові даної галузі з боку світової спільноти.

Звернімось до динаміки формування міжнародного спортивного права. В цьому сенсі, доцільно розглянути історичний аспект впливу спорту на розвиток міжнародних відносин.

Загальновідомим фактом є те, що спорт визнаний послом миру, він має об’єднавчі властивості та допомагає примирювати до певної міри держави, долати міжнародні протистояння. Хоча, часом, спортивна арена ставала сценою холодної війни та політичних ультиматумів (варто згадати Олімпійські ігри, наприклад, 1980 року у Москві), проте подальший розвиток світового спорту продемонстрував здатність саме спортсменів та спортивних організацій більш ефективно і оперативно, ніж політики та дипломати, долати міждержавні протистояння, сприяти налагодженню дружніх відносин та впроваджувати загальнолюдські цінності, які є основними принципами спорту (як, наприклад, засади "fair play" – чесної гри).

Більше ніж сторічна історія сучасного олімпійського руху доводить, що і понині ідеали, які лежали в основі Олімпійських Ігор Стародавньої Греції поважаються суспільством і є предметом його інтересів. Підтримка людством цих ідеалів та їх удосконалення дозволило не тільки відродити Олімпійські ігри, але і зробити олімпійський спорт виключно популярним явищем у світі, яке є об’єднавчим для держав та народів, могутнім джерелом позитивного, не заполітизованого, самостійного за змістом ідеологічного впливу на масову свідомість в усьому світі.

Водночас, зростання масовості, популярності та видовищності спорту призвело до диверсифікації спортивних відносин, появи поряд з любительським професійного спорту, метою якого є окрім, звичайно, отримання найвищих нагород, ще й отримання матеріальних винагород та доходів. За останні тридцять років спорт як вид людської діяльності став видом професійної діяльності та комерціалізувався, став, окрім іншого, ще й сферою розважального бізнесу, в якому спортсмени є не тільки учасниками змагань заради особистого розвитку та задоволення духовних потреб любителя спорту, а й "робочою силою" і перед ними постають завдання вдосконалення своєї майстерності як для досягнення спортивних результатів, так і для отримання прибутку різними суб'єктами спортивних правовідносин від яких вони залежні (клуби, федерації).

Видовищність та популярність спорту породжує інтерес до нього також тих бізнесових структур, які безпосередньо не задіяні в організації спортивних змагань, але опосередковано також частково можуть стати суб'єктами спортивних правовідносин, отримуючи від спорту прибуток. Такими, наприклад, є: телевізійні та радіокомпанії, виробники спортивного одягу та харчування, спортивного знаряддя та обладнання, будівельні та страхові компанії тощо. Трансляція спортивних заходів та реклама спортивних товарів дає шалені прибутки; працює багато спортивних каналів міжнародних та національних, які транслюють виключно спорт. Там, де є надприбутки, повинне існувати впорядковане та розгалужене нормативне регулювання, яке впроваджує моделі поведінки всіх суб'єктів спортивного руху (від спортсменів та організаторів змагань до спонсорів спортивних заходів та телекомпаній).

Розвиток спорту об'єктивно призвів до утворення різноманітних міжнародних об'єднань та національних організацій, які спеціалізуються виключно на спорті. Процес їх появи розпочався ще у ХІХ сторіччі, відбувався із приголомшливим прогресом, який був обумовлений потребами розвитку суспільства, зростаючим значенням спорту. Вплив на розвиток міжнародних спортивних об’єднань мав розвиток міжнародних зв’язків, міждержавних відносин в різних галузях науки та культури, світового ринку.

Найбільш відомі міжнародні федерації з видів спорту, такі як, наприклад, Міжнародна асоціація атлетичних федерацій (ІААФ), утворена у 1912 році, Міжнародна федерація футбольних асоціацій (ФІФА), утворена у 1904 році, Міжнародна федерація плавання (ФІНА), утворена у 1908 році тощо налічують більше як віковий досвід діяльності. З їх утворенням для більшості з нині відомих видів спорту були розроблені правила змагань, які також є частиною нормативно-регулятивного апарату, їх дотримання і виконання потребують обґрунтування та стимулювання, роз'яснення, а недотримання – накладання санкцій або детальний аналіз причин їх недотримання та подальшу зміну.

Розповсюдження спорту, інтенсивний розвиток міжнародного спортивного руху призвели до утворення спеціальних органів, які покликані регламентувати та координувати міжнародні спортивні зв’язки і, до певної міри, регулювати спортивні відносини. В сучасних відносинах між державами міжнародні спортивні об’єднання відіграють значну роль, сприяючі розвитку співробітництва між національними спортивними організаціями.

Аналізуючи статус міжнародних спортивних об’єднань, необхідно всебічно враховувати їх практичну діяльність, вплив на відносини між державами та громадськими національними спортивними організаціями, на міжнародну суспільну думку, належним чином оцінювати роль спортивних об’єднань в міжнародному співробітництві, звертати увагу на властиві цим об’єднанням правові елементи, структуру, компетенцію керівних органів, процедуру роботи, юридичну силу рішень, які вони приймають, норми, які регулюють їх діяльність, і головне, які вони генерують, що в комплексі дозволяє визначити специфіку статусу цих суб'єктів права [156, С.11].

Міжнародні спортивні об’єднання відносяться до категорії неурядових організацій, які складають найбільш багаточисельну групу міжнародних організацій. Всього нині їх нараховується більше 300. Вони утворювалися протягом довготривалого процесу розвитку міжнародних відносин та спорту [156, С.12]. Їх членами є національні спортивні організації, а в ряді випадків – інші міжнародні об’єднання, які мають відношення до сфери спорту та окремі особи.

На початку ХХ сторіччя міжнародні спортивні відносини знаходили вираз в основному у двосторонніх контактах національних спортивних організацій, які реалізовувалися переважно у вигляді спортивних змагань. Поступово виникла необхідність в утворенні міжнародних організацій, які б сприяли організованому здійсненню міжнародних спортивних зв’язків та регламентації правил проведення спортивних змагань; удосконалювалися форми спілкування, які були характерні вже не для окремих національних спортивних організацій, а міжнародних організацій, які виражали в тій чи іншій формі загальні інтереси з розвитку певного виду спорту, що сприяло формуванню спеціальних принципів суспільних відносин в сфері спорту (умовно – спортивно-деонтологічних).

Наступна діяльність міжнародних спортивних об’єднань супроводжувалась формуванням ними відповідних правил та норм, зокрема, деонтологічних, які являли собою результат узагальнення практики міжнародних спортивних відносин та зв’язків, обумовлювали діяльність як міжнародних так і національних організацій, які в них входили [156, С. 12-13]. Відбувалося це шляхом проведення конференцій. З часом удосконалювалися практика роботи спортивних об’єднань, їх статутні та регламентні документи. Розвиток і гармонізація положень про організаційні основи, міжнародні правила та норми призводили до певної уніфікації структури та статусу міжнародних об’єднань, створюваних з урахуванням специфіки того чи іншого профілю.

Поява і розвиток міжнародних спортивних об’єднань та формування їх специфічного правового "профілю" стала ще одним важливим чинником прискорення виникнення галузі спортивного права.

Основними цілями та завданнями, характерними для всіх міжнародних спортивних об’єднань, є: розвиток спорту, сприяння міжнародному співробітництву національних спортивних організацій, визнання їх суверенітету та рівності, невтручання в їх внутрішні справи, демократичне управління, визнання інших загальноприйнятих прогресивних принципів та норм сучасного міжнародного права, в першу чергу, - прагнення до співробітництва та взаєморозуміння.

За характером діяльності міжнародні спортивні об’єднання поділяються на дві групи. До першої відносяться об’єднання загального характеру, які здійснюють співробітництво з питань фізичного виховання та спорту в більш широкому діапазоні. До другої групи – спортивні об’єднання, які діють за програмою більш спеціалізованою, обмеженою одним з видів спорту та діяльністю, направленою на вивчення спорту, фізичного виховання в певному аспекті (науковому, оздоровчому тощо).

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/143238.html