Підвалини виникнення та розвитку спортивного права в Україні

Вітчизняна правова система переживає в даний час період становлення ряду нових галузей права. При цьому такі нові галузі мають, як правило, комплексний характер.

Їх поява пов'язана, перш за все, із розширенням кола об'єктів правового регулювання. Таке розширення обумовлене виникненням на сучасному етапі розвитку суспільства нових відносин, які через свою соціальну значущість повинні бути врегульовані правом з урахуванням їх особливих рис. Наявність публічного інтересу, в свою чергу, обумовлює появу нормативних актів, регулюючих такі правовідносини, які для оптимізації регулювання відповідних відносин потребують внутрішньо-галузевого узгодження.

Даний процес не є принципово новим для української правової системи. Адже на попередньому етапі розвитку в його структурі виокремилися як самостійні галузі права: господарське, екологічне, земельне право і деякі інші галузі. Наразі деякі вчені висувають позиції на користь формування самостійних галузей медичного та інформаційного права. На нашу думку, потреба у виокремленні пояснюється динамікою окремих груп суспільних відносин, збільшенням їх окремих складових і потребою в уніфікації методу регламентації.

На нашу думку, ідея виокремлення спортивного права має під собою достатнє теоретичне підґрунтя, навіть якщо виходити з традиційних підходів до критеріїв побудови галузевої системи, а саме: специфіки предмету, методу, джерел, особливості регульованих правовідносин.

Класичними двома визначальними галузеутворюючими ознаками в науці українського права визначені предмет і метод.

Відомо, що жодне визначення не може вичерпати всіх ознак предмета. Проте воно повинно відображати тільки найголовніші, істотні ознаки, в цьому випадку переслідується мета виділити це явище з класу йому подібних, використовуючи мінімальну кількість необхідних характеристик. Окрім того, будь-яке явище можна розглядати в різних аспектах, акцентуючи увагу на окремих його сторонах.

Відносно галузі права в юридичній науці напрацьований єдиний підхід. Л.С.Явич визначає галузь права як об’єктивно відокремлену усередині системи права сукупність взаємопов’язаних між собою норм, об’єднаних сукупністю предмета та метода правового регулювання [216, С. 399]; А.М. Васильєв – як сукупність відокремлених юридичних норм та правових інститутів, якими регулюється певна область суспільних відносин [27, С.283]; Л.Б.Тіунова – як історично сформоване структурне утворення права, автономну галузь норм, в основі якої лежать об’єктивно відокремлені в процесі розвитку суспільства певні області соціальної діяльності (диференціація діяльності, суспільного життя, як матеріального так і духовного) [172, С. 94].

Найбільш близька нам позиція Л.Б.Тіунової, яка вважає, що поява нових галузей на базі традиційних, опосередковуючих нові комплекси відносин (повітряне, космічне, природоохоронне право), відбувається в результаті об’єктивної диференціації суспільних відносин, їх державно-правової оцінки, а також ступеня розвитку відповідної області правових норм (консолідація норм, систематизація законодавства). Вказані три групи факторів (об’єктивні, оціночні та нормативні) і повинні враховуватися при оцінці галузевої структури права, а також при прогнозуванні її розвитку) [172, С. 95]. Метод правового регулювання як підставу розподілу права на галузі, додаткового до предмета правового регулювання, визначають також С.С. Алексєєв, І.Ф. Кузьмін [7, С.272; 10, С. 246].

Ми схильні вважати, що прибічники абсолютизації предмету як критерію виділення самостійної галузі права, необґрунтовано применшують значимість методу правового регулювання, який визначає іноді прямо діаметральний підхід законодавця до способу впливу на відповідні відносини.

Водночас, ми не можемо погодитись і з тими опонентами ідей можливості виділення нових галузей права, які посилаються на відсутність цілісного методу у нових галузей права, існування яких вони заперечують. Зрештою, на нашу думку, цілком правомірним є компромісний підхід, за якого предмет галузі права як сукупність відносно однорідних суспільних відносин, регульованих нею, є головним галузевоутворюючим фактором, а специфічне для регулювання цього предмету поєднання методологічних засобів впливу, які визначають хоча й комплексний, але притаманний саме цій сфері відносин метод регулювання. В поєднанні цих критеріїв можна цілком підставно знайти підвалини для виділення комплексної, але відносно самостійної галузі права.

Вбачається, що якщо говорити про деякі галузі, які відокремилися порівняно нещодавно виключно за ознаками предмету регулювання – відокремленої групи суспільних відносин, навряд чи таке виділення цілком обґрунтоване, хоча опоненти галузеутворюючого значення методу і посилаються на те, що регулюються всі галузі двома однаковими методами – імперативним та диспозитивним (господарське право, трудове право, сімейне право тощо), з різницею у співвідношенні їх застосування. Для одних характерним та більш вживаним є імперативний метод, для інших - диспозитивний. Однак, в тому то й річ, що це співвідношення відбиває принципово різні підходи до регулювання тих чи інших суспільних відносин, і тому метод правового регулювання цілком може бути підставою для виділення нової галузі права, незважаючи на комплексність, якщо він буде специфічним саме для конкретної галузі.

Формуванню нових галузей національної системи права сприяв і продовжує сприяти динамічний розвиток суспільних відносин, зміна балансів, пріоритетів у них, розвиток вітчизняного законодавства в останні два десятиліття, особливо в контексті набуття незалежності Україною, і активне прагнення країни інтегруватися до світових та європейських інтегративних правових систем.

Як вбачається, спортивне право як раз має стати однією з таких нових комплексних галузей вітчизняного права. Тим більше, що в міжнародній правовій системі така галузь вже існує.

Хоча спір про існування в системі права комплексних утворень, як відзначає С.В. Поленіна, має давню історію [125, С. 369]. Вперше ідею про наявність основних і комплексних галузей права, розташованих в системі права в різних класифікаційних площинах, висунув В. K. Райхер [149] на початку XX сторіччя. Його позиція, в принципі, була підтримана Ю. K. Толстим, проте з твердженням, що комплексні галузі права, на відміну від основних, ніякого місця в системі права не займають, а їм відводиться лише умовне місце залежно від цілей систематизації при систематизації норм.

Ідея існування комплексних галузей права спочатку була підтримана також О. С. Іоффе та М. Д. Шаргородським [63], які вважали її доцільною з погляду практичного застосування для систематизації законодавства. Разом з тим вони заперечували твердження В. К. Райхера, що комплексні галузі можуть входити в систему права, вважаючи це неможливим.

Проти існування комплексних галузей права свого часу виступав С. С. Алексєєв, вбачаючи найбільш слабкий пункт теорії B. К. Райхера у фактичному запереченні об'єктивної обумовленості системи права базисом даного суспільства, що знаходить свій вираз в ідеї про існування множинності класифікаційних критеріїв розподілення права на галузі. Заперечуючи також Ю. К. Толстому, О. С. Іоффе і М. Д. Шаргородському, С. С. Алексєєв писав: "Якщо залишатися в межах фактів реальної дійсності, якщо не займатися довільним конструюванням комплексних галузей, то не можна не визнати, що всі ті сукупності норм, які в літературі зараховувалися до комплексних галузей (транспортне право, морське право, страхове право, банківське право та ін.), насправді не є підрозділами об'єктивно існуючої системи права. Всі вони відносяться або до галузей законодавства, або до галузей правової науки".

О. С. Іоффе згодом повністю відмовився від підтримки вищевикладеної позиції і приєднався до критики О. А. Красавчиковим позиції В. К. Райхера. При цьому О. С. Іоффе відзначив, що суперечність поняття "комплексна галузь права" яскраво виявляється у такого її прихильника, як Ю. К. Толстого, який вважає, що комплексні галузі права не займають ніякого місця в об'єктивно існуючій системі права. Але, за О. С. Іоффе, те, що не займає ніякого місця в системі права, не може вважатися хоч і комплексною, проте галуззю права, тобто частиною цієї системи.

На користь визнання комплексних галузей права виступив останніми роками С. С. Алексєєв. Його оновлений підхід до цієї проблеми ґрунтується на твердженні, що "структура права не може бути з достатньою повнотою і точністю розкрита, якщо не бачити її органічної єдності із зовнішньою формою права - з тим, що може, бути названо "зовнішньою структурою", зокрема, структурою законодавства, внутрішніми підрозділами в нормативних актах". З цього здобувач робить висновок, що, відповідно до особливостей права як суспільного явища, в зовнішній структурі останнього реально проступає його внутрішня будова, розподіл на галузі, інститути, норми, а "законодавець шляхом зміни складу нормативних актів, тієї або іншої компоновки нормативного матеріалу усередині нормативних актів може впливати на саму структуру права".

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/143238.html