У нас уже 18692 рефератов, курсовых и дипломных работ
Заказать диплом, курсовую, диссертацию


Быстрый переход к готовым работам

Мнение посетителей:

Понравилось
Не понравилось





Книга жалоб
и предложений


 


Поняття, предмет, метод та система спортивного права як самостійної галузі права

В Україні, як і в інших країнах світу, з розвитком суспільства та вимог часу відбувається оновлення системи права, особливо в контексті зближення із системою європейського права. Природно, що підхід до вивчення шляхів розвитку системи права припускає єдине науково обґрунтоване уявлення про системи взагалі і системи права зокрема.

Філософським відправним моментом такого підходу може стати визначення системи, яке дав В.С. Тюхтін [174]: "Система є безліччю пов'язаних між собою компонентів тієї або іншої природи, впорядкована по відносинах, що володіють цілком конкретними властивостями; ця множинність характеризується єдністю, яка виражається в інтегральних властивостях і функціях множини".

Іманентними ознаками усякої системи, вважає Ю.А. Урманцев [179], є: 1) єдина підстава об'єднання об'єктів (компонентів, елементів); 2) наявність відносин, що обумовлюють єдність сукупних об'єктів; 3) певний закон композиції елементів.

На основі даної загальної дефініції систему права можна визначити як сукупність правових форм, внутрішньо впорядковану по відносинах, що забезпечують відносну самостійність і єдність цієї сукупності, яка виражається в її інтегральних, забезпечувальних і координаційних властивостях і функціях. Це визначення в достатній мірі широке і охоплює істотні ознаки як системи права, так і її різнорівневих складових: галузей, підгалузей, інститутів і т.д.

Водночас уявляється доцільним розглянути систему права як складову правової системи держави, тобто більш широкого явища, що впливає на динаміку системи права. У цьому сенсі видається доволі змістовним визначення правової системи, дане Н.М. Оніщенко: "Правова система - це об’єктивне, історичне закономірне правове явище, яке включає взаємопов’язані, взаємозумовлені та взаємодіючі компоненти: право і законодавство, що втілює його, юридичні установи, юридичну практику, механізм правового регулювання, суб’єктивні права і обов’язки, правову діяльність і правовідносини, правосвідомість і правову культуру, правову ідеологію, законність і правопорядок, юридичну відповідальність та ін. [112, С.8-16].

Правова система як предмет дослідження була обрана багатьма вченими як зарубіжними, так і вітчизняними – її формування, становлення, функціонування та розвиток [108, С.90-97]. Багато праць вчених-правників присвячені структурі та функціям правової системи, системі права та системі законодавства, правовій культурі як її складових.

Термін "правова система" широко почали вживати наприкінці ХХ сторіччя, коли в результаті дискусій вчених сформувалися два протилежних табори – прихильників "вузького" розуміння цього поняття та "широкого". Перші розглядають систему права як єдність правових норм і правосвідомості (А.А.Піонтковський, С.Ф.Кечек’ян), як єдність правових норм, правовідносин та правосвідомості (М.І. Козюбра, В. В. Миколенко), прихильники ж трактування правової системи у вузькому розумінні відзначили її як сукупність норм, встановлених чи санкціонованих державою [111, С. 9], тобто фактично ототожнили із системою права.

Погоджуючись із позицією відстоювання "широкого" розуміння правової системи, тобто як сукупності таких її складових як системи права та системи законодавства, правової культури тощо, треба відзначити, що комплексний підхід до її розуміння після довгих дискусій взяв гору, результатом чого стала розробка теоретико-методологічних умов дослідження національної правової системи. Серед найвідоміших вчених, які досліджували правову систему як багатоаспектне явище слід назвати С.С.Алексєєва, В.В.Копєйчикова, М.І.Козюбру, Н.М. Оніщенко, В.Ф.Погорілка, Ю.С.Шемчушенка.

На думку Н.М. Оніщенко та С.В.Бобровника, запровадження у вітчизняну правову систему міжнародно-правових стандартів передбачає вивчення закономірностей розвитку світової правової системи, окремих правових сімей, національних правових систем з урахуванням національного менталітету, традицій та напрацювань вчених-правників [22, С. 310-343]. В контексті даного дослідження важливо зрозуміти як правова система – міжнародна і національна (у їх взаємодії) впливає на динаміку системи права.

Для права характерна ієрархія систем різних рівнів і функціональної спрямованості, починаючи з норми (моносистема) і закінчуючи історично сформованою системою права (багатосистемне утворення). Ієрархія систем різних рівнів служить показником специфіки структури права. Констатація елементів і їх ієрархічності (систем) в системі права лише один з етапів для пізнання його структури. Вітчизняне право є єдиною, внутрішньо юридично узгодженою системою, цілісним правовим організмом.

Розгляд структури права не тільки в якості складу його компонентів (галузей, інститутів, норм), але і як стійкого зв'язку між елементами дозволяє нам вбачати не тільки її статику, але і динаміку. Тому структура може розумітися і як будова (склад) об'єкту, і як закон зв'язку, система стійких відносин між елементами, результат взаємодії між елементами, який, своєю чергою залежить від багатьох складових правової системи держави і міжнародної правової системи.

Перераховані характеристики дозволяють при аналізі системи права виявити склад утворюючих систему елементів, закономірності внутрішньої організації системи через встановлення стійких зв'язків між елементами і між кожним елементом і системою в цілому. Виявлення закономірностей в будові права і їх використання сприяє правильному застосуванню закону, а також подальшому його вдосконаленню. Особливе значення дослідження структури права мають для усунення правових диспропорцій, пропусків тощо.

Вітчизняне право поліструктурне, оскільки його, як і інші цілісні системні утворення, відрізняє відома ієрархія структур, диференційована на норми, інститути, галузі. І якщо наявність вказаної тріади (норма, інститут, галузь) завжди є необхідною в будові права, то є і не обов'язкові правові утворення, як підгалузі, субінститути, міжгалузеві комплексні інститути.

С.С. Алексєєв, виділяючи в ієрархії структур головну структуру в будові права: норма, інститут, галузь, - разом з тим допускає подвоєння і потроєння структури права, які як комплексні утворення нашаровуються над головною його структурою. Появу вторинних структур він пояснює багатством і багатогранністю правового регулювання ряду суспільних відносин, неможливістю вміщати всі особливості регулювання в рамках однієї, хоч би і головної структури. Саме цим і пояснюється ієрархія структур.

Показники онтології комплексних правових утворень за останні десятиріччя, і їх важливої ролі в регулюванні суспільних відносин, говорить про те, що позиція С.С. Алексєєва є обґрунтованою.

На нашу думку, всі структурні рівні органічно пов'язані між собою і внутрішньо узгоджені, та розвиваються під впливом динаміки політичних і соціально-економічних чинників правової системи, обумовленої розвитком суспільства, набуттям особливої соціальної важливості, ускладненням певної сфери суспільних відносин, розвитком юридичної практики і появою в ній нових проблем, зміною структури і статусу наділених повноваженнями в цій сфері юридичних установ, розвитком ідеології відповідної діяльності тощо.

Очевидно, що в комплексних галузях (морське, банківське, страхове право і т.д.), де норми, що в них входять, не пов'язані єдиним методом і механізмом регулювання і де майже всі вони (норми) мають "прописку" в основних галузях, досить складно визначити специфічний метод регулювання. Проте С.С. Алексєєв вважає, що цю комплексну спільність відрізняє не специфічний метод і механізм регулювання, а деякі особливі принципи, загальні положення, окремі специфічні прийоми регулювання, що свідчать про існування спеціального, хоч і не видового юридичного режиму.

Вважаємо, що з цим можна погодитись загалом, але не в частині повного заперечення існування методу правового регулювання у деяких нових комплексних галузей. Специфічний правовий режим, специфічні прийоми регулювання та їх особливе системне поєднання фактично і складають метод правового регулювання. І якщо визнавати можливість появи нових комплексних галузей права на базі єдності предмету, то, на нашу думку, немає підстав заперечувати притаманність цим галузям нехай комплексного за складом, але особливого, унікального саме для цієї галузі методу як системоутворюючого чинника, похідного від предмету, тобто від сукупності тих суспільних відносин, що є об'єктом його дії.

Природа суспільних відносин визначає ту або іншу комбінацію юридичних прийомів, способів і засобів, призначених для досягнення мети правового регулювання. Тому засоби регулювання, узяті у зв'язку з предметом та залежно від їх особливих комбінаторних поєднань по відношенню до певних предметів, можуть служити додатковою підставою для розподілення права на галузі та комплексні галузі. В цьому сенсі не досить обґрунтованою є позиція Р.З. Лівшиця та С.П. Мавріна, які таку можливість заперечують.

До інших допоміжних системоутворюючих чинників, які, як і метод правового регулювання, знаходяться в самій правовій матерії, відносяться принципи права, особливості різних складових механізму правового регулювання (норм права, юридичних фактів, правовідносин, юридичної відповідальності).

З урахуванням викладеного вище, комплексну галузь права можна визначити як об'єктивно відособлену в системі права сукупність юридичних норм, якими регулюється певний вид або група суспільних відносин, що відрізняються якісною своєрідністю за допомогою особливого, притаманного регулюванню саме цього виду відносин комплексного методу правового регулювання.

Появі нової комплексної галузі права передує розвиток підгалузей та інститутів традиційних галузей права та поява "позасистемних" в традиційному сенсі інститутів. Декілька інститутів, що входять в одну і ту ж галузь, утворюють підгалузь права. Її виділення пов'язане з тим, що інститути, які її складають, регулюють якісно однорідні суспільні відносини, що входять в предмет регулювання галузі права.

Інститут права відрізняється від галузі перш за все масштабом предмета регулювання: він регулює не всю сукупність якісно однорідних суспільних відносин, а лише різні сторони (ознаки, особливості) одного типового суспільного відношення. Інститут права, будучи підсистемою системи галузі права, має загальні з нею характеристики - об'єктивну відособленість і органічну єдність компонентів, специфічність методу, відносну самостійність, стійкість і автономність функціонування, хоча й іншого рівня.

Як правило, інститут права повністю входить до складу певної галузі, наприклад, інститут договору дарування або купівлі-продажу - до складу цивільного права. Тим часом зустрічаються випадки, коли одні і ті ж суспільні відносини є предметом регулювання норм різних галузей права. Таке положення пов'язане з тим, що "чистих" явищ як в природі, так і в суспільстві не існує. Тому при конструюванні системи права по наочному критерію ми стикаємося з тим, що вони, як правило, взаємодіючи один з одним, перетинаються, що породжує виникнення проміжних, прикордонних явищ на стику такої взаємодії.

У цьому напрямі заслуговують уваги дослідження С.В. Поленіної, яка конкретно вказала умови становлення нових галузей права [126, С.77]:

а) розповсюдження правової регламентації на ту частину соціальної дійсності, яка раніше не була об'єктом правового регулювання;

б) відокремлення від однієї або декількох галузей права взаємозв'язаної сукупності норм (правових інститутів), що набули якісно нових властивостей.

 

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/143238.html  

Найти готовую работу


ЗАКАЗАТЬ

Обратная связь:


Связаться

Доставка любой диссертации из России и Украины



Ссылки:

Выполнение и продажа диссертаций, бесплатный каталог статей и авторефератов

Счетчики:


© 2006-2016. Все права защищены.
Выполнение уникальных качественных работ - от эссе и реферата до диссертации. Заказ готовых, сдававшихся ранее работ.