Спортивні правовідносини

Окрім таких вище проаналізованих галузеутворюючих категорій як предмет та метод, принципи, джерела права, однією із основоположних категорій галузі є правовідносини, які слугують підставою її виникнення, виокремлення як галузі із загального масиву правових норм. Відносини, які виникають між людьми, не можуть бути абстрактними, не належати до якоїсь сфери суспільних відносин. Так само і правовідносини, за предметом та методом регулювання набувають специфіку, що дозволяє віднести їх до певної галузі права.

На тому етапі, коли існує масив правовідносин, який не може бути повністю віднесений до одної галузі права, проте має єдиний об’єкт, суб’єктів та специфічний механізм регулювання, постає питання про зародження нової галузі права. Говорячи про спортивне право як про нову комплексну галузь права, важливо приділити достатню увагу проблемі спортивних правовідносин, які є одним із першоджерел виникнення самої галузі. Адже з точки зору теорії права, первинним є виникнення регулювання нормами права суспільних відносин, потім – розподіл загального масиву правових норм на інститути, підгалузі, галузі права, тобто формування системи, яка згодом може переформатовуватись з появою групи правовідносин, які характерні достатньою однорідністю і специфікою, про яку йшлося вище.

Проблематика правовідносин як категорії стала предметом дослідження таких провідних теоретиків права, як Л.С.Явич, А.М. Васильєв, С.С. Алексєєв [7, 27, 216], вітчизняних вчених-сучасників – В.О.Котюка, В.В.Копейчикова, О.Ф.Скакуна [72, 77, 161]. Дослідження правовідносин як категорії значною мірою є важливим для галузі цивільного права, господарського та адміністративного. Цілком справедливою і такою, з якою не можна не погодитися є позиція Р.О.Халфіної, яка зазначала, що цінність поняття правовідносин в тому, що воно означає конкретне, реальне суспільне відношення, виражене у формі права [192]. Таку ж точку зору підтримував і Л.С. Явич [216, С. 207].

Правовідносини формуються на етапі появи потреби врегулювання суспільних відносин певного виду нормами права для надання їм офіційного статусу, обов’язковості, можливості передбачити їх наслідки, керувати діями їх суб’єктів, гарантувати охорону тощо. Саме життя та розвиток суспільства є першопричинами перетворення суспільних відносин на правовідносини в найрізноманітніших сферах діяльності, спорт не є виключенням.

Спортивне право як галузь слугуватиме правовою формою виразу та закріплення державної політики в сфері фізичної культури та спорту як важливого суб’єктивного фактору формування та розвитку цього комплексного правового утворення. Суспільні відносини, які виникають щоденно між суб’єктами діяльності в сфері фізичної культури та спорту перетворюються на спортивні правовідносини тоді, коли на них розповсюджується дія норм, які містяться в найрізноманітніших нормативно-правових актах спортивного законодавства. Навіть правила змагань до певної міри вже є засобами регулювання, за своїм складом це регулюючі норми, недотримання яких тягне за собою відповідальність.

Проте для виникнення саме правовідносин недостатньо лише наявності норми права, потрібна вольова поведінка суб’єктів суспільних відносин для того, щоб виникли саме правовідносини, тобто вони мають вчинити певні дії – взяти участь у змаганнях, набути статусу професійного спортсмена, вжити заборонену у спорті речовину тощо.

Норми спортивного законодавства розповсюджують свою дію на любительський та професійний спорт, на фізичне виховання у системі освіти та військової підготовки та, дещо опосередковано, на всі відносини, що виникають навколо цих сфер – виробництво спортивних товарів та будівництво спортивних споруд (їх сертифікація та стандартизація), спортивна медицина, продаж телеправ та прав на рекламу тощо. Опосередковано тому, що такі правовідносини регулюються цивільним та господарським правом, а спортивне право встановлює лише частину вимог (наприклад, вимоги до спортивних споруд, до снарядів, екіпірування спортсменів, обмеження реклами тощо), які ґрунтуються на правилах та регламентах змагань. На загал, це регулятивні відносні правовідносини, які, як зазначає С.В.Алексєєв [4, С. 137 - 141] знаходяться на стику публічного та приватного права.

Проте, щодо площини спортивного права, категорія спортивних правовідносин є малодослідженою, оскільки така категорія правовідносин як спортивні виникла порівняно нещодавно, а предметом цілеспрямованого правового регулювання спортивні відносини стали лише в середині ХХ століття. В світі існує безліч видань зі спортивного права, проте всі вони присвячені не його теорії, а практиці, конкретним питанням, вирішення яких є важливим на думку автора відповідного видання.

Так, у 1979 році у Нью-Йорку вийшло видання "Право спорту" Вейстарта Ловелла, майже 20 років потому у Німеччині вийшов збірник Хілперта Хорхста "Спортивне право та процес", у 2002 році у Росії вийшов підручник "Спортивне право" авторів А.А.Глашева, М.Ю.Мінаєва, Н.М. Чабан. Ці видання присвячені питанням проведення змагань, трансферів спортсменів, питанням боротьби з допінгом, загальним питанням професійного спорту, укладанню трудових контрактів в професійному спорті, взаємовідносинам спортсмен-агент тощо. Тобто, виключно питанням практики, а не теорії спортивного права як галузі. Хоча автори останнього відстоюють позицію виділення спортивного права як окремої галузі права.

Тільки деякі правники приділяють увагу саме теорії спортивного права, таким його категоріям як правовідносини, принципи, джерела, механізм регулювання тощо. Серед них можна назвати професорів В.Г. Тіхіню з Білорусії та С.В. Алексеєва з Росії [4].

Варто зауважити, що досвід роботи здобувача в сфері спорту та участь у міжнародних семінарах зі спортивного права показує, що західноєвропейські спеціалісти не приділяють уваги теорії права, що в свою чергу досить часто призводить до колізій та різночитань або прийняття рішень, які відверто суперечать нормальному глузду та загальним теоретичним поняттям. Наприклад, досить часто спортсменів звинувачують у порушенні анти-допінгових правил, при цьому вина як складова правопорушення відсутня. Звинувачення ґрунтується лише на припущенні, без чіткого уявлення, а яка ж презумпція – вини чи невинуватості тут має діяти.

Спортивне право за змістом та закономірностями розвитку формується на базі основоутворюючих політичних рішень держави, зацікавленої в комплексному правовому регулюванні спортивних правовідносин. Спортивні відносини, регульовані спортивним правом відповідно до їх правової природи, структури, особливостей можна розглядати у двох аспектах: з одної сторони, як об’єктивну основу формування спортивного права; з другої – як фактор, що впливає на процес правоутворення, який завершується утворенням джерел, виражаючих норми спортивного права.

В першому випадку проблема спортивного права досліджується не в рамках наукової систематики, а в межах системи права як об’єктивна реальність, яка склалася на основі поєднання системи взаємообумовлених норм, складаючи комплексну галузь права. В другому випадку особлива увага (виходячи з важливості соціальних факторів, детермінуючих сутність та зміст правових норм) звертається на суспільні відносини в сфері фізичної культури та спорту, визначаючі зміст та систему джерел спортивного права.

Спортивні правовідносини є багатогранними за змістом і формами, функціями. Окрім загальної класифікації на регулятивні та охоронні, відносні та абсолютні, вони можуть бути класифіковані за суб’єктами та об’єктами, простором і часом (довго та короткотермінові), територіальним принципом (місцеві, регіональні, загальнодержавні), за правовою природою (правомірні та протиправні) тощо. Вони можуть бути поділені за змістом на матеріальні та процесуальні.

Основними складовими спортивних правовідносин є суб’єкт, об’єкт, суб’єктивні права та обов’язки суб’єктів. Головними суб’єктами спортивних правовідносин, як зазначалось, є спортсмени, спортивні громадські організації, а також громадяни України, юридичні особи спортивного профілю, органи державної влади та місцевого самоврядування. Умовно їх можна поділити на юридичних та фізичних осіб, які в свою чергу також можна розподіли на такі групи:

- органи виконавчої влади державного та місцевого рівнів (Кабінет міністрів України, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, виконавчі органи місцевих рад);

- спортивні громадські організації (Національний олімпійський комітет, Паралімпійський комітет України, Спортивний комітет України, всеукраїнські та місцеві федерації з видів спорту, фізкультурно-спортивні товариства, наукові організації в області фізичної культури та спорту);

- дитячо-юнацькі спортивні школи, школи олімпійського резерву, училища олімпійського резерву, школи вищої спортивної майстерності;

- спортивні клуби та колективи фізичної культури всіх організаційних форм та форм власності;

- спортсмени (любителі та професіонали);

- тренери та обслуговуючий персонал (медичні працівники, працівники допінг-служб, агенти);

- вболівальники.

Не можна погодитися із віднесенням до суб’єктів спортивних правовідносин, наприклад, споживачів спортивної продукції та її виробників, посередників зі збуту спортивної продукції, маркетингові спортивні фірми, засоби масової інформації спортивного профілю тощо, як це робить, зокрема, С.В.Алексеєв [4, С. 190]. Ці особи є суб’єктами цивільних та господарських правовідносин, оскільки на них розповсюджуються не норми спортивного права, а норми цивільного, господарського, інформаційного права.

Вся работа доступна по ссылке

https://mydisser.com/ru/catalog/view/143238.html